Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого: Маринчак Н.Є.,

Суддів: Нечитайла О.М., Костенка М.І., Рибченка А.О., Степашка О.І.

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з підприємствами гірничо-металургійного комплексу у м.Кривому Розі

на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 15 листопада 2004р. та ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 24 липня 2006 року

у справі №36/241

за позовом Відкритого акціонерного товариства "Криворізькій центральний рудоремонтний завод"

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з підприємствами гірничо-металургійного комплексу у м.Кривому Розі

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень,-

У вересні 2004р. позивач звернувся до господарського суду Дніпропетровської області з позовом про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень СДПІ по роботі з підприємствами ГМК у м.Кривому Розі: від 18.02.2004р. №0000092140/0, №0000012110/0; від 25.03.2004р. №0000092140/1, №0000012110/1; від 10.06.2006р. №0000092140/2, №0000012110/2; від 25.08.2004р. №0000092140/3, №0000012110/3; а також про визнання недійсним рішення ДПА України №7139/6/25-1215 від 19.08.2004р..

Позовні вимоги мотивовано тим, що податковим органом помилково нарховані штрафні санкцій оскаржуваними податковими повіомленнями-рішеннями, оскільки не було доведено, що підприємством порушені строки погашення податкових зобов’язань у зв’язку з тим, що суми податкових зобов’язань були переховані до Держаного бюджету відповідно до вимог податкового законодавства України. Позивач стверджує про правомірність віднесення наявних у нього транспортних засобів до товарною позиції 8705, оскільки наведені у акті перевірки транспортні засоби не відносяться до вантажних а є спеціальними транспортними засобами.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 15 листопада 2004р., залишеним без змін ухвалою Дніпропетровського господарського суду від 24 липня 2006р, позовні вимоги було задоволено частково. Визнано недійсними податкові повідомлення-рішення СДПІ по роботі з підприємствами ГМК у м.Кривому Розі: від 18.02.2004р. №0000092140/0, №0000012110/0; від 25.03.2004р. №0000092140/1, №0000012110/1; від 10.06.2006р. №0000092140/2, №0000012110/2; від 25.08.2004р. №0000092140/3, №0000012110/3. Щодо визнання недійсним рішення ДПА України №7139/6/25-1215 від 19.08.2004р. провадження у справі припинено. Судові витрати по сплаті державного мита в сумі 85,00 грн. та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу стягнуто на користь позивача.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, на підставі наявних у справі матеріалів справи дійшли висновку, що при винесенні розпорядження податковий орган діяв у спосіб, не передбачений чинним законодавством, оскільки на момент винесення спірного розпорядження набрав чинності Закон України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) , спеціальний закон з питань оподаткування та відповідно до ст.6 якого відповідач повинен був надіслати позивачу податкове повідомлення, оформлене згідно з приписами законодавства України. Доказів щодо використання позивачем вказаних транспортних засобів для перевезення пасажирів та вантажів відповідачем не надано, тоді як обов’язок доказування правомірності свого рішення в силу ч.2 ст. 71 КАС України покладений саме на суб’єкта владних повноважень. Висновки контролюючого органу ґрунтуються виключно на припущеннях посадових осіб, якими здійснювалася перевірка підприємства позивача.

Крім того доказів того, що позивач не використовував вказані транспортні засоби для перевезення пасажирів та вантажів відповідачем не було надано.

Не погоджуючись з рішеннями суду першої та апеляційної інстанцій, СДПІ по роботі з підприємствами ГМК у м.Кривому Розі звернулась із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій, як такі, що ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій було встановлено наступне.

За наслідками проведення планової комплексної документальної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.10.2002р. по 01.10.2003р. податковим органом складено акт №9/214/21-410/00190940 від 16.02.2004р..

Висновками зазначеного акту перевірки встановлено, зокрема, порушення підприємством п.п. 17.1.7 п 17.1. ст. 17 Закону України "Про порядок погашення податкових зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" за затримку на 30 календарних днів граничного терміну сплати узгодженої суми податкового зобов’язання в розмірі 2963,44грн., в результаті чого до ВАТ "Криворізькій центральний рудоремонтний завод" застосовані штрафні санкції в розмірі 296,34грн.; ст. 3 Закону України "Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів", п.п. 17.1.3 п 17.1. ст. 17 Закону України "Про порядок погашення податкових зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" за заниження податку з власників транспортних засобів в розмірі 3582,10грн. в результаті чого, до ВАТ "Криворізькій центральний рудоремонтний завод" застосовані штрафні санкції в розмірі 1791,05грн..

На підставі зазначених висновків контролюючим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 18.02.2004р. №0000092140/0 (про застосування та стягнення суми штрафних (фінансових) санкцій, донарахованої суми платежу з власників транспортних засобів в сумі 3582,10 грн. основного платежу, 1791,05 грн. – штрафні санкції), №0000012110/0 (про застосування штрафних санкцій в сумі 296,34грн.).

В результаті процедури адміністративного оскарження контролюючим органом прийнято наступні податкові повідомлення-рішення від 25.03.2004р. №0000092140/1, №0000012110/1; від 10.06.2006р. №0000092140/2, №0000012110/2; від 25.08.2004р. №0000092140/3, №0000012110/3 у яких сума визначених податкових зобов’язань залишилась незмінною.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до розпорядження начальника ДПІ у Саксаганському районі м.Кивого Рогу від 20.01.2003р. №1/23/2 відповідачем було проведено перевірку по особовому рахунку позивача без узгодження з позивпчем та оформлення відповідного податкового повідомлення-рішення, на особовому рахунку підприємства була проведена сума податкових зобов’язань у розмірі 2961,00грн., яка була відображена як зменшення суми бюджетного відшкодування, оплату якої позивач здійснив 30.04.2003р., що і стало підставою для нарахування штрафних санкцій за порушення сплати ПДВ до бюджету.

Відповідно до п.п.5.2.1 п.5.2 ст. 5 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" податкове зобов'язання платника податків, нараховане контролюючим органом відповідно до пунктів 4.2 та 4.3 статті 4 цього Закону, вважається узгодженим у день отримання платником податків податкового повідомлення, за винятком випадків, визначених підпунктом 5.2.2 цього пункту.

Підпунктом 5.3.1 п.5.3 ст.5 Закону визначено, що платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 цього Закону для подання податкової декларації.

За таких обставин, судова колегія погоджується з висновками попердніх судових інстанцій щодо безпідставності прийняття податковим органом рішення про застосування до позивача податкового зобов’язання зі сплати штрафних санкцій у розмірі 296,34грн., оскільки не доведено наявність порушення термінів сплати саме узгодженого податкового зобов’язання. Крім того, прийняте контролюючим органом розпорядження від 20.01.2003р. №1/23/2 не передбачено нормами Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) .

Згідно з ст.1 Закону України "Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин та механіхзмів" платниками податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів є підприємства, установи та організації, які є юридичними особами, іноземні юридичні особи, а також громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства (далі - фізичні особи), які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні транспортні засоби, які відповідно до статті 2 цього Закону є об'єктами оподаткування.

Статею 2 Закону України "Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин та механіхзмів" визначено, що об'єктами оподаткування є, зокрема, автомобілі вантажні - код 8704; автомобілі спеціального призначення, крім тих, що використовуються для перевезення пасажирів і вантажів, - код 8705.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що наявні в матеріалах справи подорожні листи та свідоцтва про реєстрацію транспортних засобів дають підставу для твердження, що автотранспортні засоби на які посилається податковий орган у акті перевірки використовувались позивачем саме в якості транспорту спеціального призначення і їх не було використано для перевезення людей або вантажів. Отже, є правомірним сплата позивачем податку з власників спеціальних транспортних засобів (товарна позиція 8705) та необґрунтованим є донарахування контролюючим органом податку на суму 3582,10грн. та штрафних санкцій в розмірі 1791,05грн..

Отже, суди попередніх судових інстанцій, виконавши всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обгрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки судів про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими у судовому засіданні, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі не вбачається.

Керуючись статтями - 220-1, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з підприємствами гірничо-металургійного комплексу у м.Кривому Розі – залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 15 листопада 2004р. та ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 24 липня 2006р. – залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

За винятковими обставинами вона може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом о дного місяця з дня відкриття таких обставин.