Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого - судді Фадєєвої Н.М.

Суддів - Гордійчук М.П., Гончар Л.Я., Васильченко Н.В.

Кравченко О.О.

розглянувши у попередньому розгляді касаційну скаргу Одеського обласного відділення ФСЗІ, заступника прокурора Одеської області на постанову господарського суду Одеської області від 25.10.2006р. та ухвалу Одеського апеляційного господарського суду від 18.01.2007р. у справі за позовом прокурора м. Іллічівська в інтересах держави в особі Одеського обласного відділення ФСЗІ до ВАТ "Аквавіт" про стягнення штрафних санкцій, -

Доповідач Фадєєва Н.М.

Прокурор м. Іллічівська в серпні 2006р. звернувся з адміністративним позовом в інтересах держави в особі Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до ВАТ "Аквавіт" про стягнення штрафних санкцій в сумі 350089,53грн. за не створення у 2005 році 21 робочого місця, призначеного для працевлаштування інвалідів. Позовні вимоги обґрунтовані приписами ст.ст. 19, 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", пунктів 3,5,14 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів.

Постановою господарського суду Одеської області від 25.10.2006р. відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 18.01.2007р. апеляційна скарга залишена без задоволення, а постанова господарського суду Одеської області від 25.10.2006р. – без змін.

Не погоджуючись з вищезазначеними судовими рішеннями, заступник прокурора Одеської області, Одеське обласне відділення ФСЗІ звернулися з касаційними скаргами до Вищого адміністративного суду України, у яких просять скасувати вищезазначені судові рішення, ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно із ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.1991р. № 875 в редакції, що діяла у 2005 році для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 чоловік -у кількості одного робочого місця. Відповідальність за незабезпечення наведених нормативів покладена на керівників.

Статтею 20 вказаного Закону передбачено, що підприємства (об'єднання), установи і організації, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, щороку сплачують відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом. Для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності та господарювання, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір штрафних санкцій за робоче місце, не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньорічної заробітної плати на відповідному підприємстві (об'єднанні), установі, організації.

Згідно пунктів 1, 3 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995р. № 314 (314-95-п) (із змінами), робоче місце інваліда - це окреме робоче місце або ділянка виробничої площі на підприємстві (об'єднанні), в установі та організації незалежно від форм власності та господарювання, де створено необхідні умови для праці інваліда. Робоче місце інваліда вважається створеним, якщо відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.

Відповідно до п.5 вказаного Положення, підприємства заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Пунктом 14 вказаного Положення передбачено, що підприємства інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.

Згідно ст. 18 Закону № 875, п. 10 означеного Положення, працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів.

Таким чином, обов'язок підприємств із створенням робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування.

Відповідно до п.2.1. Інструкції щодо заповнення державної статистичної звітності за формами № 3-ГГН "Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках", затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 06.07.1998р. № 244 (z0464-98) , звіт за формою № 3-ПН подається підприємствами, незалежно від форм власності і господарювання, місцевому центру зайнятості 28 числа щомісячно; у графі 4 (з графи 2) проставляється наявність вільних робочих місць (вакантних посад) в рахунок річної броні, встановленої місцевими державними адміністраціями відповідно до ст. 5 Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про зайнятість населення"; для працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, а також для пенсіонерів, учнів, студентів, інвалідів. Наявність вільних робочих місць (вакантних посад) зазначається щодо кожної категорії громадян окремо під такими шифрами: ...14 - інваліди. Отже, звіти за формою державної статистичної звітності № 3-ПН містять вичерпну інформацію про наявність на підприємстві вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів протягом звітного періоду.

Отже, працевлаштування інвалідів може здійснюватись органами, визначеними у статті 18 Закону № 875, лише за наявності отримання від підприємства інформації про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватись праця інвалідів.

Згідно звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 рік, який надавався до Фонду соціального захисту інвалідів підприємством за формою №10-Ш, у 2005 році середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу складала 457 осіб, 4% норматив по створенню робочих місць становив 22 особи, на підприємстві працював 1 інвалід.

Листом за вих.№36/02-05 від 02.02.2005р. направленим на адресу Іллічівського центру зайнятості, підприємство просило надати допомогу у підборі кадрів на робочі місця для інвалідів та направити їх для працевлаштування. Крім цього, відповідач надавав звіти за формою №3-ІШ станом на 01.01.2005р., 28.02.2005р., 28.03.2005р., 27.05.2005р., 25.06.2005р., 28.07.2005р., 26.09.2005р., 28.10.2005р., 28.12.2005р. Отримання зазначеного листа та вказаних звітів підтверджено Іллічівським міським центром зайнятості.

З листа останнього за вих. № 1077 від 20.10.2006р. вбачається, що на обліку у центрі зайнятості в 2005 році перебувало всього 19 інвалідів, з них 13 працевлаштовано, за направленням служби зайнятості, 1 знятий з обліку. Особи з обмеженою працездатністю для працевлаштування на підприємстві відповідача не направлялись, тому що не виявили бажання працювати на запропонованих місцях.

Отже, саме з цих причин, а не з підстав невиконання підприємством пунктів 1, 3. 5 Положення, інваліди не були працевлаштовані відповідачем.

Не проведення атестації створених робочих місць пов'язано із ненаправленням відповідними органами інвалідів для працевлаштування, тоді як атестація таких робочих місць проводиться при наявності інваліда певної нозології з урахуванням його стану здоров"я та рекомендацій МСЕК.

Таким чином, колегія суддів вважає, що постанова суду відповідає матеріалам справи та діючому законодавству, доводи, на яких ґрунтується касаційна скарга не є підставою для її скасування.

Судом рішення ухвалене з додержанням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, не допущено порушень норм процесуально права при вчиненні процесуальних дій.

Відповідно до ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення – без змін, якщо визнає, що суд апеляційної інстанцій не допустив порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судового рішення чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 221, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу Одеського обласного відділення ФСЗІ залишити без задоволення, а постанову господарського суду Одеської області від 25.10.2006р. та ухвалу Одеського апеляційного господарського суду від 18.01.2007р. у справі № 9/301-06-8683А - без змін.

Ухвала набирає чинності з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.