Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого - Панченка О.Н.,

суддів: Смоковича М.І., Сороки М.О., Чумаченко Т.А., Штульмана І.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Верховної Ради України про порушення права заявника на компетентний, справедливий суд, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу судді Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 22 січня 2007 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 27 лютого 2007 року,

У січні 2007 рокуОСОБА_1звернувся до суду із позовом до Верховної Ради України про порушення права заявника на компетентний, справедливий суд, в якому просив зобов'язати Верховну Раду прийняти певні законодавчі рішення.

Вимоги обґрунтовував тим, що в Україні відсутні норми, які б регулювали відповідальність суддів за невиконання Конституції України (254к/96-ВР) . В зв'язку з чим просив відповідача прийняти законодавчі рішення, які забезпечили б права заявників на компетентний та справедливий суд.

Ухвалою судді Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 22 січня 2007 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 27 лютого 2007 року, у відкритті провадження відмовлено.

У касаційній скарзіОСОБА_1, посилаючись на порушення судами першої та другої інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення цих судів.

Касаційна скарга підлягає до часткового задоволення.

Відмовляючи у відкритті провадження в адміністративній справі суди попередніх інстанцій виходили з того, що розгляд таких спорів віднесено до компетенції Конституційного суду України.

Проте з такими висновками погодитися не можна виходячи з нижченаведеного.

Відповідно до статті 13 Закону України від 16 жовтня 1996 року "Про Конституційний Суд України" Конституційний Суд України приймає рішення та дає висновки у справах щодо: 1) конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим; 2) відповідності Конституції України (254к/96-ВР) чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов'язковість; 3) додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту в межах, визначених статтями 111 та 151 Конституції України; 4) офіційного тлумачення Конституції та законів України.

З матеріалів справи вбачається, що позивач просить суд визнати бездіяльність відповідача неправомірною та зобов'язати його прийняти законодавчі норми, які б могли забезпечити право заявника на компетентний, незалежний, справедливий суд, що не входить до компетенції Конституційного Суду України.

Статтею 124 Конституції України передбачено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Право будь-якої особи, звернутися до суду з позовною заявою, за наявності у неї відповідного обсягу дієздатності, не може бути обмежене.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 3 КАС України справа адміністративної юрисдикції - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно статті 104 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративного суду має право звернутися з адміністративним позовом особа, яка вважає, що порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин.

Таким чином, колегія суддів не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо відмови у відкритті провадження з тих підстав, що даний спір не підвідомчий суду в порядку адміністративного судочинства.

Питання щодо правомірності заявлених позивачем вимог відповідно до статті 159 КАС України вирішується судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаний висновок не може бути зроблений на стадії прийняття до розгляду позовної заяви.

Таким чином, незалежно від того чи є конкретно визначений позов обґрунтованим, з огляду на вимоги викладені в позовній заяві, відповідач не може бути позбавлений права на загальних підставах звернутися до суду та користуватися в судовому процесі правами сторони, передбаченими статями 49, 51, 56, 59 КАС України. Крім цього, якщо предмет позову не відповідає встановленим законом способом захисту прав суд повинен відмовити в задоволенні позову, а не повертати позовну заяву.

У зв'язку з неправильним застосуванням судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, ухвали судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з направленням позовної заяви в суд першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Керуючись статтями 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу судді Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 22 січня 2007 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 27 лютого 2007 року скасувати і направити позовну заяву в суд першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена за винятковими обставинами до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.