Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого - Панченка О.Н.,

суддів: Смоковича М.І., Сороки М.О., Чумаченко Т.А., Штульмана І.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Обласного центру по нарахуванню і виплаті пенсій та допомоги головного управління праці та соціального захисту населення Житомирської обласної державної адміністрації, Управління Пенсійного фонду України в Лугинському районі Житомирської області про стягнення заборгованості по виплаті пенсії та відшкодування моральної шкоди, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Лугинського районного суду Житомирської області від 10 січня 2007 року та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 20 лютого 2007 року,

У жовтні 2006 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Обласного центру по нарахуванню і виплаті пенсій та допомоги головного управління праці та соціального захисту населення Житомирської обласної державної адміністрації, Управління Пенсійного фонду України в Лугинському районі Житомирської області про стягнення заборгованості по виплаті пенсії та відшкодування моральної шкоди.

Вимоги обґрунтовував тим, що він належить до першої категорії, як особа, яка потерпіла внаслідок Чорнобильської катастрофи, визнаний інвалідом 2 групи у зв'язку з наслідками аварії на Чорнобильській АЕС. На підставі Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) (далі - Закон № 796-ХІІ (796-12) ) йому призначено пенсію, розмір якої повинен визначатися виходячи з мінімальної пенсії за віком, яка встановлена законами, але відповідач визначив розмір зазначених пенсій позивачеві згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 3 січня 2002 року № 1 "Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету" (1-2002-п) (далі - Постанова КМУ № 1) виходячи з базової величини для обчислення конкретних державних пенсій за шкоду, заподіяну особам, віднесеним до 1 категорії, відповідно 19,91 гривні.

Позивач стверджував, що статтею 54 Закону № 796-ХІІ встановлено, що розмір його пенсії не може бути нижчим 8 мінімальних пенсій за віком. Відповідач усупереч зазначеній нормі не провів відповідне нарахування пенсії.

У зв'язку з цим позивач просив стягнути з Управління Пенсійного фонду України в Лугинському районі невиплачену пенсію в розмірі 53670 гривень 95 копійок, стягнути моральну шкоду в розмірі 20000 гривень, зобов'язати пенсійний фонд нараховувати та виплачувати пенсію відповідно Закону № 796-ХІІ (796-12) .

Постановою Лугинського районного суду Житомирської області від 10 січня 2007 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 20 лютого 2007 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення.

У запереченнях на касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Лугинському районі Житомирської області та Обласний центр по нарахуванню і виплаті пенсій та допомоги головного управління праці та соціального захисту населення Житомирської обласної державної адміністрації просять залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.

Касаційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідно до Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) конкретні розміри всіх доплат, пенсій і компенсацій підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року № 836 "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (836-96-п) . Суди прийшли висновку, що позивачеві правомірно проводилося нарахування та виплата пенсії виходячи з розмірів встановлених Постановою Кабінету Міністрів України від 03 січня 2002 року № 1 "Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету" (1-2002-п) .

Такий висновок судів попередніх інстанцій не відповідає нормам матеріального права та зроблений на неповно з'ясованих обставинах справи.

Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров'я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) .

Судами попередніх інстанцій встановлено, і це не заперечують сторони, що позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Внаслідок захворювання, пов'язаного з Чорнобильською катастрофою його визнано інвалідом ІІ групи. Положеннями статті 14 Закону № 796-ХІІ його віднесено до першої категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Згідно з частиною четвертою статті 54 Закону № 796-ХІІ в усіх випадках розмір пенсій для інвалідів ІІ групи, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не може бути нижчим 8 мінімальних пенсій за віком.

За таких обставин позивач має право на призначення пенсії в розмірі, не нижчому 8 мінімальних пенсій за віком. Наявність такого права у позивача є визначальною для вирішення вказаного спору, крім того, це право гарантується Конституцією України (254к/96-ВР) (ч.2 ст. 46 Конституції України).

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України (254к/96-ВР) (254к/96-ВР), закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Отже, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру пенсій позивачеві застосуванню підлягає частина четверта статті 54 Закону № 796-ХІІ, а не Постанова КМУ № 1, яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав.

Зі статті 54 Закону № 796-ХІІ випливає, що під час визначення розміру пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, за основу їх нарахування береться мінімальна пенсія за віком.

За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими частиною першою статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.

Зазначених обставин та норм матеріального права не врахували суди попередніх інстанцій під час вирішення цього спору.

З огляду на викладене рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню.

Для вирішення цього спору необхідно встановлювати нові обставини та проводити розрахунки, чого за приписами частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України не може зробити суд касаційної інстанції. Тому дану справу слід направити на новий розгляд у суд першої інстанції.

Керуючись статтями 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Лугинського районного суду Житомирської області від 10 січня 2007 року та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 20 лютого 2007 року скасувати з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена за винятковими обставинами до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.