Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого - Панченка О.Н.,

суддів: Смоковича М.І., Сороки М.О., Чумаченко Т.А., Штульмана І.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Управління праці, соціального захисту та житлових субсидій Мелітопольської міської ради про стягнення недоплаченої одноразової щорічної грошової допомоги та моральної шкоди, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою Управління праці, соціального захисту та житлових субсидій Мелітопольської міської ради на постанову Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 10 жовтня 2006 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 04 грудня 2006 року,

У квітні 2006 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Управління праці, соціального захисту та житлових субсидій Мелітопольської міської ради про стягнення разової грошової допомоги за 1999 - 2006 роки.

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що вона є членом сім'ї загиблого, тому відповідно до статті 15 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (далі - Закон від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ (3551-12) ) щорічно до 5 травня має право на отримання разової грошової допомоги у розмірі 5 мінімальних пенсій за віком.

Однак, відповідно до законів України "Про Державний бюджет України" на 1999 - 2006 роки, відповідачем здійснено виплати: у 1999 році виплата не проводилась, за 2000 - 2002 роки виплачено по 40 гривень за кожен рік відповідно, за 2003 рік виплачено 50 гривень, за 2004 рік виплачено 65 гривень, за 2005 - 2006 роки по 130 гривень за кожен рік відповідно.

Вважаючи, що відповідач при нарахуванні та виплаті допомоги повинен керуватись лише Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) , позивачка просила стягнути з відповідача невиплачену грошову допомогу за 1999 рік 124 гривні 50 копійок, за 2000 рік 1042 гривні 80 копійок, за 2001 рік 1203 гривні 85 копійок, за 2002 рік 1300 гривень, за 2003 рік 1290 гривень, за 2004 рік 1358 гривні 45 копійок, за 2005 рік 1530 гривні, за 2006 рік 1530 гривні.

Постановою Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 10 жовтня 2006 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 04 грудня 2006 року, позовні вимоги задоволено частково.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення.

Касаційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, що для врегулювання спірних правовідносин у цій справі пріоритетними є норми Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) .

Такий висновок зроблений судами з порушенням правил застосування норм матеріального права.

Судами попередніх інстанцій встановлено та з цим погоджуються сторони, що позивачка визнана членом сім'ї загиблого.

Статтею 15 Закону від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ передбачено, що членам сім'ї загиблого виплачується щорічна одноразова допомога до 5 травня в розмірі 5 мінімальних пенсій за віком.

Однак Законом України від 31 грудня 1998 року "Про Державний бюджет України на 1999 рік" (378-14) взагалі не передбачена виплата таких коштів, а законами України від 17 лютого 2000 року "Про Державний бюджет України на 2000 рік" (1458-14) (ст. 33), від 07 грудня 2000 року "Про Державний бюджет України на 2001 рік (2120-14) " (ст. 20), від 20 грудня 2001 року "Про Державний бюджет України на 2002 рік (2905-14) " (ст. 19) членам сім'ї загиблого, до яких відноситься позивачка встановлено виплату в розмірі 40 гривень за кожен рік відповідно, Законом України від 26 грудня 2002 року "Про Державний бюджет України на 2003 рік" (380-15) (ст. 28) встановлено виплату в розмірі 50 гривень, Законом України від 27 листопада 2003 року "Про Державний бюджет України на 2004 рік" (1344-15) (ст. 28) встановлено виплату в розмірі 65 гривень, законами України від 23 грудня 2004 року "Про Державний бюджет України на 2005 рік" (2285-15) (ст. 34) та від 20 грудня 2005 року "Про Державний бюджет України на 2006 рік (3235-15) " (ст. 30) встановлено виплату в розмірі 130 гривень за кожен рік відповідно.

Зазначені закони України, в період з 5 травня по 30 вересня відповідних років, протягом якого позивач міг отримати грошову допомогу (ч.4 ст. 17-1 Закону від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ), не визнані неконституційними. Тобто, в даному випадку на період виникнення спірних правовідносин, які є предметом спору в цій справі, були наявні нормативно-правові акти, які мають однакову юридичну силу, але по-різному встановлювали розмір щорічної допомоги до 5 травня членам сім'ї загиблого.

Отже, для вирішення цього спору судам попередніх інстанцій необхідно було визначитись, який з цих законів є пріоритетним та підлягав застосуванню у виниклих правовідносинах.

Згідно зі статтею 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні. Конституція України (254к/96-ВР) не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.

Водночас Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України (254к/96-ВР) зазначив: "Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше".

За змістом частини третьої статті 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України.

Отже, за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах суди повинні застосовувати положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.

Виходячи з наведених положень Конституції України (254к/96-ВР) та рішення Конституційного Суду України, а також враховуючи, що вищезазначеними статтями (33, 20, 19, 28, 44, 34, 30) законів України "Про Державний бюджет України на 2000 та 2006 роки" фактично змінено положення Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) , який діяв у часі раніше, пріоритетними в даному випадку є положення статей 33, 20, 19, 28, 44, 34, 30 відповідно законів України "Про Державний бюджет України на 2000 та 2006 роки".

Зазначених обставин та норм матеріального права не врахували суди попередніх інстанцій під час вирішення спору в цій справі, чим порушили правила застосування норм матеріального права, а саме помилково надали перевагу приписам Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) .

З огляду на викладене рішення судів першої та другої інстанцій підлягають скасуванню.

Для вирішення цього спору, з урахуванням наведених вище норм матеріального права та висновків суду касаційної інстанції, необхідно встановлювати нові обставини щодо правильності визначення відповідачем розміру допомоги позивачу та давати їм належну правову оцінку, що відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України не може зробити суд касаційної інстанції. Тому зазначену справу слід направити в суд першої інстанції на новий розгляд.

Керуючись статтями 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу Управління праці, соціального захисту та житлових субсидій Мелітопольської міської ради задовольнити частково.

Постанову Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 10 жовтня 2006 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 04 грудня 2006 року скасувати та направити справу в суд першої інстанції на новий розгляд.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена за винятковими обставинами до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.