ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Колегія суддів судової палати з розгляду справ за зверненнями юридичних осіб Вищого адміністративного суду України у складі суддів:

У липні 2006 року ТОВ "Механомонтаж" звернулось з позовом до Миколаївської селищної ради Сімферопольського району Автономної Республіки Крим про скасування рішення Миколаївської селищної ради від 23.09.2005 р. та зобов’язання її продовжити договір оренди строком на п’ять років під існуючими базами відпочинку "Монтажник" та "Наладчик".

Постановою Господарського суду Автономної Республіки Крим від 26.07.2006 року, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 09.10.2006 року, позов задоволено частково. Визнано нечинним рішення Миколаївської селищної ради від 23.09.2005 року "Про передачу в оренду земельної ділянки ТОВ "Механомонтаж" під розміщення бази відпочинку "Наладчик" та "Про передачу в оренду земельної ділянки ТОВ "Механомонтаж" під розміщення бази відпочинку "Монтажник", розташованих по вул. Набережній у смт. Миколаївка, АР Крим, визнаний поновленим, таким, що продовжений дією на строк до 01.06.2010 року договір оренди земельної ділянки від 01.06.2000 року між Миколаївської селищною радою та ТОВ "Механомонтаж" щодо земельних ділянок площами 0,08 га та 0,25 га під розміщення вищезазначених об’єктів, а також стягнуто з відповідача судові витрати. В решті позову відмовлено.

Не погоджуючись з постановленими по справі рішеннями судів Миколаївська селищна рада Сімферопольського району Автономної Республіки Крим звернулась з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України.

У касаційній скарзі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права скаржник ставить питання про скасування постанови Господарського суду Автономної Республіки Крим від 26.07.2006 року та ухвали Севастопольського апеляційного господарського суду від 09.10.2006 року та просить прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Так, скаржник вважає, що посилання суду на ст. 33 Закону України "Про оренду землі" необґрунтовані, оскільки умовами Договору від 01.06.2000 року був визначений порядок його продовження. А також наголошує, що відповідно до ст. 212 Земельного кодексу України, самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянкою проводиться за рішенням суду.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач зазначає, що посилання скаржника на те, що ст. 33 ЗУ "Про оренду землі" не підлягає застосуванню, не відповідає дійсності, оскільки закон не містить посилань, що дозволяє сторонам не застосовувати цю норми при укладенні договору.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Так, в ході з’ясування обставин у справі та перевірки їх доказами, судами попередніх інстанцій встановлено, що 01.06.2000 року, на підставі рішення Миколаївської селищної ради від 23.05.2000 року, між Миколаївською селищною радою та ТОВ "Механомонтаж" був укладений договір оренди земельної ділянки загальною площею 0,08 га під розміщення бази відпочинку "Монтажник" та земельної ділянки загальною площею 0,25 га під розміщення бази відпочинку "Наладчик", розташованих у смт. Миколаївка по вул. Набережній, строком на п'ять років - до 01.06.2005 року з правом подальшого продовження терміну дії, з переважним правом орендаря на поновлення договору, для чого не пізніше ніж за два місяці до закінчення договору мало бути подано відповідну заяву.

18.03.2005 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Механомонтаж" звернулось до Миколаївської селищної ради листом про продовження строку дії договору оренди земельних ділянок під базами відпочинку "Монтажник" та "Наладчик".

Оскільки дане звернення було залишено без розгляду, то 08.09.2005 року ТОВ "Механомонтаж" повторно звернулось з аналогічною заявою, яка теж була залишена відповідачем без розгляду.

Відповідно до ч.3 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди, то за відсутності письмових заперечень орендодавця протягом одного місяця, після закінчення строку договору оренди він підлягає поновленню на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Письмове заперечення здійснюється листом-повідомленням.

Оскільки відповідачем не було надано позивачу лист-повідомлення, про наявність заперечень щодо продовження строку дії договору оренди, тому орендні правовідносини між сторонами продовжували існувати.

Оспорюваним рішеннями Миколаївської селищної ради від 23.09.2005 року було вирішено надати ТОВ "Механомонтаж" в оренду раніше орендовані земельні ділянки строком лише до 01.01.2007 року, чим було строк та умови користування землею, гарантованими спеціальною нормою закону про оренду землі.

Згідно із частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, колегія суддів Вищого адміністративного супу України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, про безпідставність прийнятого відповідачем оскаржуваного рішення.

Також колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що відповідно до п.1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтується її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу, тобто за наявності обставин, що звільняють від доказування.

Відповідачем же не було доведено того факту, що ним були вчинені всі ДІЇ для недопущення порушень норм діючого законодавства, а саме надано лист-повідомлення та не доведено правомірність прийняття рішень про передачу земельних ділянок в оренду строком лише на один рік.

Відповідно до вимог ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Розглянувши касаційну скаргу та обговоривши її доводи за матеріалами справи, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Згідно ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційне скаргу без задоволення, а судові рішення – без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що судами попередніх інстанції повно та всебічно досліджені матеріали справи, вірно встановлений характер спірних правовідносин і до їх вирішення вірно застосовані норми матеріального права. Порушень норм процесуального закону при цьому колегія суддів не вбачає.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що при розгляді справи допущено неправильне застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права, які передбачені ст.ст. 225- 229 КАС України як підстави для зміни, скасування судового рішення, залишення позовної заяви без розгляду або закриття провадження у справі.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 220, 221, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу Миколаївської селищної ради залишити без задоволення, а постанову Господарського суду Автономної Республіки Крим від 26 липня 2006 року та ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 9 жовтня 2006 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в порядку ст.ст. 237- 239 Кодексу адміністративного судочинства України.