Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

Бутенка В.І. (доповідач), Лиски Т.О.,

Панченка О.І., Сороки М.О.,

Штульмана І.В.,

розглянувши в порядку письмового касаційного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Артемівському районі м. Луганська про визнання права на пенсію та стягнення моральної шкоди, -

У січні 2004 року ОСОБА_1 звернулась до суду із вказаним позовом.

В обґрунтування своїх вимог вказувала на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її чоловік - ОСОБА_2, який як військовозобов'язаний був призваний на військові збори та приймав участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, внаслідок чого йому було встановлено статус ліквідатора аварії на Чорнобильській АЕС.

Після смерті чоловіка вона звернулась до відповідача із заявою про призначення їй пенсії, але в цьому їй було відмовлено.

Посилаючись на те, що така відмова є неправомірною, ОСОБА_1 просила зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Артемівському районі м. Луганська призначити їй пенсію згідно ст. 16 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Рішенням Артемівського районного суду м. Луганська від 15 листопада 2004 року позов задоволено частково.

Рішенням апеляційного суду Луганської області від 02 червня 2005 року це судове рішення скасовано та у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

В касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд обґрунтовано виходив з того, що місцевим судом було повно встановлено фактичні обставини справи, однак неправильно застосовано норми матеріального права.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що чоловік позивачки ОСОБА_1, який помер у 2002 році, був призваний на військові збори та в період з 24 червня 1987 року по 30 липня 1987 року приймав участь у роботах по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Дійсно, статтею 10 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" встановлено, що до військовослужбовців - учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС відносяться військовозобов'язані, призвані на військові збори.

Однак положення цієї статті застосовуються лише для встановлення особі статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і не поширюються на інші правовідносини, зокрема, такі, що виникають при реалізації Закону України "Про пенсійне забезпечення" (1788-12) .

Відповідно до ст. 16 Закону України "Про пенсійне забезпечення", військовослужбовці, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, які брали участь у бойових діях, а також ті, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії, каліцтва, одержаних при захисті Батьківщини або при виконанні інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), або внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті чи виконанням інтернаціонального обов'язку, а також батьки і дружини (якщо вони не взяли повторний шлюб) військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, які померли (загинули) у період проходження військової служби (виконання службових обов'язків) чи після звільнення зі служби, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва, одержаних при виконанні обов'язків військової служби (службових обов'язків), захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи чи виконанням інтернаціонального обов'язку, мають право на пенсію:

чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років;

жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років.

За змістом цієї правової норми її положення не поширюються на дружин загиблих (померлих) військовозобов'язаних, тобто осіб, які перебували у запасі.

За таких обставин апеляційний суд у відповідності із наведеними правовими нормами прийняв рішення про скасування рішення суду першої інстанції та відмовив ОСОБА_1 у задоволенні позову.

Доводи касаційної скарги зроблених апеляційним судом висновків не спростовують.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом апеляційної інстанції прийнято законне і обґрунтоване рішення, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 222, 223, 224, 230 КАС України, суд, -

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення апеляційного суду Луганської області від 02 червня 2005 року без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.

Згідно ст.ст. 236, 237 КАС України рішення суду касаційної інстанції може бути оскаржено до Верховного Суду України лише за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.