Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого: Маринчак Н.Є.,

Суддів: Бившевої Л.І., Степашка О.І., Нечитайла О.М., Рибченка А.О.

при секретарі: Прудкій О.В.

за участю представників сторін:

позивача: Саєнко Ю.М., Случака О.О.

відповідача: Пантели Л.В.

розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі м.Києва

на постанову господарського суду м.Києва від 20 лютого 2006 року та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 16 травня 2006 року

у справі №25/1-А

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Т.М.М."

до Державної податкової інспекції у Святошинському районі м.Києва

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

У січні 2006 року позивач звернувся до господарського суду м.Києва з позовом про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення ДПІ у Святошинському районі м.Києва №0000032340/0 від 13.01.2006р..

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що податковим органом неправомірно зроблено висновок щодо віднесення заліку зустрічних однорідних вимог до бартерних операцій, в зв’язку з чим занижено податок на додану вартість за березень 2005р. на загальну суму 5246681,00грн.. Позивач вказує, що проведення на підставі акту від 21.03.2005р. заліку зустрічних однорідних вимог не є бартером, а отже і не є об’єктом оподаткування податком на додану вартість, а є способом припинення зобов’язань. Крім того, позивач не погоджується з виключенням відповідачем із сум податкового кредиту частини суми ПДВ в розмірі 101819,78грн. за податковими накладними постачальників товарів (виконавців робіт, послуг) на підставі розподілу сум податкового кредиту в частині витрат по операціям продажу новозбудованого житла фізичним особам, тобто по операціям, які звільнені від оподаткування.

Постановою господарського суду м.Києва від 20 лютого 2006 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16 травня 2006 року, позовні вимоги ТОВ "Фірма Т.М.М." було задоволено в повному обсязі.

Не погоджуючись з рішенням суду першої та апеляційної інстанцій, вказуючи на неправильне застосування норм матеріального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій поставлено питання про скасування вищезазначених судових рішень та прийняття нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

В письмовому відзиві на касаційну скаргу відповідача, посилаючись на законність та обґрунтованість рішень суду першої та апеляційної інстанцій, просить касаційну скаргу залишити без задоволення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи наведені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено наступне.

Контролюючим органом було проведено позапланову виїзну документальну перевірку дотримання вимог податкового та валютного законодавства ТОВ "Фірма "Т.М.М." за період з 01.07.2004р. по 30.09.2005р., про що складено акт №315/23-10/14073675 від 29.12.2005р..

Актом перевірки встановлено порушення підприємством п.п.3.11.1 п.3.11 ст.3, п.4.2 ст.4, п.п.6.1.1 п.6.1 ст.6, п.п.7.2.1 п.7.2 та п.п.7.3.1 п.7.3, п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

За наслідками проведеної перевірки податковим органом прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення №0000032640/0 від 13.01.2006р. яким підприємству визначено податкове зобов’язання з податку на додану вартість на загальну суму 8022751,17грн., в т.ч. 5348500,78грн. основного платежу та 2674250,39грн. штрафних (фінансових) санкцій.

З матеріалів справи вбачається, що між позивачем (продавець) та ТОВ "Прагма-Трейд" (покупець) було укладено договір купівлі-продажу цінних паперів №К-19/10-2004-1 від 18.11.2004р., за умовами якого продавець (від імені якого за дорученням діяв повірений – ТОВ "Деніт") зобов’язувався продати а покупець – купити цінні папери в кількості 61140шт. номінальною вартістю 0,25грн. за 1 шт..

Відповідно акту виконаних робіт від 24.11.2004р. позивач належним чином передав покупцю акції в кількості 61140шт. на загальну суму 59000100,00грн.. Сума цієї операції була відображена позивачем у податковій декларації за листопад 2004р. в обсягах продажу за операціями, які не є об’єктами оподаткування за нормами п.п.3.1.1 ст. 3 Закону України "Про податок на додану вартість".

В той же час між позивачем (замовник) та ТОВ "Прагма-Трейд" (виконавець) було укладено низку договорів щодо виконання робіт на загальну суму 39633403,59грн. (№12/07-04 від 12.07.2004р., №14/07-04 від 14.07.2004р., №20/07-04 від 20.07.2004р., №21/07-04 від 21.07.2004р., №28/07-04 від 28.07.2004р., №30/07-04 від 30.07.2004р.). В податковому обліку позивачем було включено до податкового кредиту суми ПДВ за податковими накладними виданими ТОВ "Прагма-Трейд" на загальну суму 6605567,26грн..

Отже, як встановлено судами попередніх інстанцій між позивачем та ТОВ "Прагма-Трейд" виникли зустрічні вимоги, що випливали з самостійних правовідносин, в яких позивач виступав кредитором ТОВ "Прагма-Трейд", а ТОВ "Прагма-Трейд" - боржником і навпаки.

Відповідно до ст. 601 Цивільного кодексу України 21.03.2005р. сторонами проведено залік зустрічних однорідних вимог в результаті чого були припинені грошові зобов’язання позивача перед ТОВ "Прагма-Трейд", що виникли за договорами на виконання робіт в сумі 26233403,59грн., а заборгованість ТОВ "Прагма-Трейд" перед позивачем за договором купівлі-продажу цінних паперів зменшилась на таку ж суму.

Судова колегія погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо неправомірності висновку податкового органу про заниження позивачем ПДВ, оскільки податковий орган безпідставно відносить вказану операцію із заліку зустрічних однорідних вимог до бартерних операцій.

Договори, що були укладені між позивачем та ТОВ "Прагма Трейд" передбачали проведення розрахунків у грошовій формі, тобто вимоги за договорами були однорідні, а саме – грошові. Припинення зобов’язань врегульовано главою 50 ЦК України (435-15) . Відповідно до вимог ст. 559 ЦК України зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Стаття 601 Цивільного кодексу України передбачає зупинення зобов’язання шляхом зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги. Таким чином, проведення на підставі Акту б/н від 21.03.2005р. заліку зустрічних вимог не може бути визначений як бартер, а отже не може бути об’єктом оподаткування податком на додану вартість, оскільки є лише одним із видів припинення зобов’язань.

Щодо посилань податкового органу на неправомірність віднесення позивачем до складу податкового кредиту сум ПДВ в розмірі 101819,78грн. за витратами, які частково використовуються в оподатковуваних операціях і операціях які звільнені від оподаткування та не є об’єктом оподаткування, що відображено в п.2.5 акту перевірки №315/23-10/14073675 від 29.12.2005р..

Актом перевірки засвідчується, що вересні 2004 року підприємством проведений розподіл сум податкового кредиту по ПДВ в частині витрат по операціям продажу або передачі у власність новозбудованого житла фізичним особам для його використання як місця проживання, які звільнені від оподаткування у сумі 47241716,00грн.. Реєстр податкових накладних по яким товари (роботи, послуги) частково використовуються підприємством в оподатковуваних операціях і операціях, які звільнені від оподатквання та не є об’єктом оподаткування за період з 01.07.2004р. по 30.09.2005р. наведені в додатку №1 до акту перевірки.

Судом встановлено, що в періоді, який було перевірено контролюючим органом, позивач здійснював операції, які звільняються від оподаткування, а саме продаж або передача у власність новозбудованого житла фізичним особам для його використання як місця проживання, поставки житла (об’єктів житлового фонду) крім їх першої поставки на підставі п.п. 5.1.20 п.5.1 ст. 5 Закону України "Про податок на додану вартість", а також операції, що не є об’єктом оподаткування (продаж цінних паперів) на підставі п.п. 3.2.1 п.3.2 ст. 3 Закону України "Про податок на додану вартість".

Відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" в редакції, що діяла на час здійснення господарських операцій, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.п.7.4.3 п.7.4 ст.7 зазначеної норми закону, у разі коли товари (роботи, послуги), виготовлені та/або придбані, частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково ні, до суми податкового кредиту включається та частка сплаченого (нарахованого) податку при їх виготовленні або придбанні, яка відповідає частці використання таких товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях звітного періоду.

За таких обставин твердження податкового органу про неправомірне завищення позивачем податкового кредиту є необґрунтованим.

Отже, суди першої та апеляційної інстанцій, виконавши всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили справу у відповідності з нормами матеріального права, постановили обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки судів про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими в судовому засіданні, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі не вбачається.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі м.Києва – звлишити без задоволення.

Постанову господарського суду м.Києва від 20 лютого 2006 року та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 16 травня 2006 року – залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

За винятковими обставинами вона може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.