Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого: Маринчак Н.Є.

Суддів: Костенка М.І., Степашка О.І., Рибченка А.О., Бившевої Л.І.

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Горлівської об’єднаної державної податкової інспекції Донецької області

на постанову господарського суду Донецької області від 23 січня 2006 року та ухвалу Донецького апеляційного господарського суду від 04 травня 2006 року

у справі №29/248а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Белскло"

до Державної податкової інспекції в Центрально-Міському районі м.Горлівки, правонаступником якої є Горлівська ОДПІ Донецької області

про визнання недійсними податкові повідомлення-рішення, -

У червні 2004 року позивач звернувся до господарського суду Донецької області з позовом, у якому з урахуванням уточнення позовних вимог від 18.01.2006р. поставлено питання про визнання недійсними податкові повідомлення-рішення ДПІ в Центрально-Міському районі м.Горлівки №0000432640/4 від 19.03.2004р. та №0000442640/4 від 19.03.2004р..

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що висновки податкового органу в акті перевірки не відповідають дійсним обставинам справи та вимогам діючого законодавства. Донарахування ПДВ позивач вважає безпідставним, оскільки витрати по сплаті податкупідтверджено податковими накладними, а відсутність у вказаних податкових накладних деяких реквізитів не є підставою не позбавляє підприємство права включення сум цих податкових накладних до податкового кредиту позивача.

Постановою господарського суду Донецької області від 23 січня 2006р., залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 04 травня 2006р., позовні вимоги ТОВ "Белскло" було задоволено в повному обсязі.

Не погоджуючись з рішеннями попередніх судових інстанцій відповідач звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, поставлено питання про скасування постанови суду першої інстанції, ухвали суду апеляційної інстанції та прийняття нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в частині визнання недійсним податкового зобов’язання з податку на прибуток.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи наведені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, контролюючим органом було проведено документальну позапланову перевірку позивача з питання дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.11.2001р. по 31.12.2002р., про що складено акт №236/26-2-111 від 29.08.2003р..

За наслідками проведеної перевірки податковим органом прийнято наступні податкові повідомлення-рішення:

- №0000432640/4 від 19.03.2004р. яким визначено суму податкового зобов’язання з податку на прибуток в сумі 14010,00грн., в т.ч. 10667,00грн. основного платежу та 3343,00грн. штрафних (фінансових) санкцій;

- №0000442640/4 від 19.03.2004р. яким визначено суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 878,00грн. в т.ч основного плажу 585,00грн. та 293,00грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Висновками зазначеної перевірки встановлено порушення позивачем п.п.11.3.1 п.11.3 ст. 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", а саме встановлено заниження позивачем валового доходу за 2002р. на суму 14099,00грн., в т.ч. ІІІ квартал 2002р. – на 3265,00грн, ІV квартал 2002р. – на 10834,00грн., оскільки мали місце випадки повернення покупцями придбаних товарів (скла), розрахунки за який грошовими коштами вже були проведені. Грошові кошти за повернений товар позивач покупцям не повертав, а зараховував їх в рахунок подальшого постачання товару цим покупцям. За такими операціями у позивача винила кредиторська заборгованість в сумі 5851,85 грн., у тому числі: перед ТОВ "Зенит" - 2438,84грн., СП ЗАТ APS Indastry – 3413,01грн., яка фактично є передоплатою.

Ухвалою суду від 12.07.2004р. у справі була призначена судово-бухгалтерська експертиза, за результатами проведення якої складений висновок №4938/23 від 17.06.2005р..

За правилами п.п.11.3.1 п.11.3 ст. 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" датою збільшення валового доходу вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, у разі продажу товарів (робіт, тослуг) за готівку – дата її оприбуткування в касі платника податку, а за відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) – дата фактичного надання результатів робіт (послуг) платником податку.

Відповідно до п.5.10 ст.5 цього закону - у разі, коли після продажу товарів (робіт, послуг) здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, включаючи перерахунок у випадках повернення проданих товарів чи права власності на такі товари (результати робіт, послуг) продавцю, платник податку - продавець та платник податку - покупець здійснюють відповідний перерахунок валових доходів або валових витрат (балансової вартості основних фондів) у звітному періоді, в якому сталася така зміна суми компенсації.

Висновком експерту встановлено, що позивачем був здійснений перерахунок скорегованого валового доходу у сторону зменшення на дату повернення ТОВ "Зеніт" та СП ЗАТ APS Indastry товару та збіліьшення скорегованого валового доходу на дату збільшення суми передоплати у звітному періоді, у якому була здійснена зміна суми компенсації.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що висновок контролюючого органу про заниження позивачем скорегованого валового доходу є безпідставним.

Як встановлено судом апеляційної інстанції та підтверджено матеріалами справи посилання податкового органу на не врахування судом того, що при проведенні перевірки податковий орган спирався на оборотну відомість по ТМЦ за 2002 рік, яка була заповнена вручну, є безпідставним, оскільки такі ствердження не грунтуються на даних акту перевірки, на підставі якого прийнято оспорювані податкові повідомлення-рішення. Як вбачається з акту перевірки (т.І а.с. 13-14,15-17) в тексті взагалі відсутнє посилання на дослідження податковим органом оборотних відомостей по ТМЦ, а також відсутнє визначення того, що дані саме таких відомостей стали підставою для донарахування спірних сум податків.

Отже, судом прийнято як обгрунтоване висновок експерту про те, що на підставі наданих експерту первинних документів бухгалтерського обліку не було підтверджено висновок контролюючого органу про заниження позивачем скорегованого валового доходу за ІІІ та ІV квартали 2002р. на 135761,63грн. та 114786,43грн. відповідно.

Податковий орган в обгрунтування зазначених податкових зобов’язань посилається на те, що позивачем у І кварталі 2002р. по уточнюючій декларації з податку на прибуток по стрічці 12 "витрати, пов’язані з придбанням матеріальних активів (виконанням робіт, надання послуг) для їх подальшого використання у сній діяльності" відображені витрати у сумі 221900,00грн., а по даним податкового обліку та головної книги витрати підприємства склали в сумі 220400,00грн..

Проведеною судово-бухгалтерською експертизою встановлено, що валові витрати позивача у І кварталі 2002р. складають 224900,00грн., тобто відсутнє встановлене актом перевірки завищення позивачем валових витрат.

Підставою для донарахування податку на прибуток послужив також висніновок податкового органу про те, що у порушення п.5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" позивачем віднесено до складу валових витрат у ІV кварталі 2002р. 1989,00грн.. На підтвердження даного висновку зазначається, що і листопаді 2002р. позивачем не скориговані валові витрати ідно розрахунку №12 коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної від 31.03.2002р. №190/0016 Правління Донецької залізничної дороги в сумі 2387,10грн., у т.ч. ПДВ – 397,85грн..

Судами попередніх інстанцій встановлено, що платіжними дорученнями №59 від 26.01.2002р. на суму 2500,00грн. та №50 від 20.03.2002р. на суму 2500,00грн. позивачем було сплачено Донецькій залізниці 5000,00грн. в якості плати за послуги по перевезенню вантажу. Донецькою залізницею (Іловайський технологічний центр по обробці перевізних документів) була складена податкова накладна №190\00116 від 31.03.2002р. на загальну суму 5000,00грн., у т.ч. ПДВ – 435,48грн..

Донецькою залізницею (Іловайський технологічний центр по обробці перевізних документів) 30.04.2002р. був складений розрахунок №12 коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної від 31.03.2002р. №190/0016, за яким відкоригований загальний обсяг продажу без ПДВ по ставці 20% мінус 1989,25грн., по ставці 0% плюс 2387,10 грн., податкове зобов’язання продавця зменшується на 397,85грн., податковий кредит покупця зменшується на 397,85грн..

Судами попередніх інстанцій також спростовано визначення актом перевірки порушення позивачем п.5.9 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" щодо невірного відображено на сторінці 13 декларації залишку скла на 01.01.2003р., що призвело до завищення валових витрат на суму 17968,00грн..

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду.

Отже, судом першої та апеляційної інстанцій, виконано всі вимоги процесуального законодавства, вирішено справу у відповідності з нормами процесуального права, постановлено обґрунтовані рішення. Висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі не вбачається.

Керуючись статтями 220, - 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

Касаційну скаргу Горлівської об’єднаної державної податкової інспекції Донецької області – залишити без задоволення.

Постанову господарського суду Донецької області від 23 січня 2006 року та ухвалу Донецького апеляційного господарського суду від 04 травня 2006 року – залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

За винятковими обставинами вона може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.