Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого - судді Леонтович К.Г.,

суддів: Фадєєвої Н.М., Васильченко Н.В., Кравченко О.О., Матолича С.В.,

при секретарі - Капустинському М.В.,

за участю представника Прокуратури України Атаєвої Д.К.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за касаційною скаргою Міністерства праці та соціальної політики Автономної Республіки Крим на постанову Білогірського районного суду Автономної Республіки Крим від 17 травня 2007 року та постанову апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 17 вересня 2007 року у справі №2-а-67/07 за позовом прокурора Білогірського району Автономної Республіки Крим в інтересах ОСОБА_1 до управління праці та соціального захисту населення Білогірської районної державної адміністрації, Міністерства праці та соціальної політики Автономної Республіки Крим про стягнення щорічної разової допомоги, -

У березні 2007 року прокурор Білогірського району Автономної Республіки Крим в інтересах ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до управління праці та соціального захисту населення Білогірської районної державної адміністрації, в якому просив стягнути з управління праці та соціального захисту населення Білогірської районної державної адміністрації 1223,35 грн. заборгованості по одноразовій державній допомозі учаснику війни до п'ятого травня за 2004 та 2005 роки.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що згідно ст. 14 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" учасникам війни щорічно до 5 травня повинна виплачуватися разова грошова допомога у розмірі 3 мінімальних пенсій за віком. Однак, всупереч наведеному Закону одноразова щорічна грошова допомога до 5-го травня нарахована ОСОБА_1 не в повному обсязі.

В процесі розгляду справи до участі в якості відповідача було залучено Міністерство праці та соціальної політики Автономної Республіки Крим.

Постановою Білогірського районного суду Автономної Республіки Крим від 17 травня 2007 року, зміненою постановою апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 17 вересня 2007 року, задоволені позовні вимоги щодо стягнення 1223,35 грн. з управління праці та соціального захисту населення Білогірської районної державної адміністрації, а в задоволенні позовних вимог заявлених до Міністерства праці та соціальної політики Автономної Республіки Крим - відмовлено

Не погоджуючись з ухваленими по справі рішеннями Міністерство праці та соціальної політики Автономної Республіки Крим звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів першої і апеляційної інстанцій та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій ОСОБА_1 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни, а саме - учасників війни, що не заперечується відповідачами.

Відповідно до ст. 14 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" ОСОБА_1 має право на отримання одноразової щорічної допомоги до 5 травня у розмірі 3-х мінімальних пенсій за віком.

Позивачці вказані суми соціальної допомоги виплачувалися у твердій грошовій сумі виходячи із Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 р." (2285-15) лише за 2005 р. в розмірі 50 грн., за 2004 р. вказана допомога не виплачувалася, яка не була передбачена Законом України "Про державний бюджет на 2004 р." (1344-15)

Задовольняючи позовні вимоги суди першої та апеляційної інстанції виходили з того, що для врегулювання спірних правовідносин у даній справі є норми Закону України від 22 жовтня 1993 р. №3551-ХІІ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) . Такий висновок зроблений судами з порушенням правил застосування норм матеріального права.

Згідно ст. 14 Закону України " Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" позивачка має право на отримання одноразової щорічної допомоги до 5 травня у розмірі 3-х мінімальних пенсій за віком.

Однак, Законом України від 23.12.2004 року № 22835-ІV "Про Державний бюджет України на 2005 р." (ст. 30 ) встановлена сума виплати одноразової щорічної допомоги до 5 травня у розмірі 50 грн., в період з 5 травня по 30 вересня позивачка мала право на отримання вказаної допомоги. При цьому Законом України від 27.11.2003 року № 1344-ІV "Про Державний бюджет України на 2004 р." (1344-15) учасникам війни, до яких відноситься позивачка, взагалі в 2004 р. не передбачена виплата вказаної щорічної разової допомоги до 5 травня.

Вищезазначені закони України не визнані у встановленому законом порядку неконституційними. Тобто, в даному випадку на період виникнення спірних правовідносин (2004-2005 р.р., за який судом стягнута допомога), які є предметом спору по даній справі, були наявні нормативно-правові акти (закони), які мають однакову юридичну силу, але по різному встановлювали розмір спірної щорічної допомоги до 5 травня учасникам бойових дій. Тому для вирішення спору судам попередніх інстанцій необхідно визначитися, який з цих законів є пріоритетним та підлягав застосуванню у даних правовідносинах. Конституція України (254к/96-ВР) не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, відсутній закон України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу. Конституційний Суд України у п.3 мотивувальної частини рішення від 3 жовтня 1997 р. № 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України (254к/96-ВР) зазначив "Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована одно предметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачене самим цим актом, автоматично скасовується одно предметний акт, який діяв у часі раніше". За змістом ч.2 ст. 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України. Отже, за наявності декількох законів, норми яких по різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах суди повинні застосовувати положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.

Виходячи з наведених положень Конституції України (254к/96-ВР) та рішення Конституційного Суду України, враховуючи, що Законом України від 27.11.2003 року № 1344-ІV "Про Державний бюджет України на 2004 р." (1344-15) та Законом України від 23 грудня 2004 року № 2285-ІV "Про Державний бюджет України на 2005 р." (2285-15) фактично змінені положення Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) , який діяв у часі раніше, пріоритетними у даному випадку є положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2004 р." (1344-15) та Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 р." (2285-15)

Під час вирішення спору суди попередніх інстанції не врахували вищенаведених обставин, чим порушили правила застосування норм матеріального права та не встановили в чому виразилася протиправність відповідача.

Виходячи з наведеного судами першої та апеляційної інстанцій допущені порушення норм матеріального та процесуального права, які впливають на правильність вирішення справи.

Судами першої та апеляційної інстанції при розгляді позовних вимог не з'ясовані обставини справи, що мають значення для правильного її вирішення та не дають можливості суду касаційної інстанції визначитися в правильності правової оцінки обставин у справі, що являється грубим порушенням ст.ст. 159, 195 КАС України.

При встановленні наведених фактів судами першої та апеляційної інстанції порушені норми матеріального та процесуального права, які призвели до необґрунтованого прийняття судових рішень і не можуть бути перевірені та усунуті судом касаційної інстанції.

Відповідно до ст. 227 КАС України підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій з направленням справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.

За таких обставин доводи касаційної скарги висновки судів першої та апеляційної інстанції спростовують, а касаційна скарга підлягає частковому задоволенню із скасуванням рішень судів першої і апеляційної інстанції та направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів Вищого адміністративного суду України, -

Касаційну скаргу Міністерства праці та соціальної політики Автономної Республіки Крим задовольнити частково.

Постанову Білогірського районного суду Автономної Республіки Крим від 17 травня 2007 року та постанову апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 17 вересня 2007 року скасувати, справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.