Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого Бившевої Л.І.,

суддів: Костенка М.І., Маринчак Н.Є., Усенко Є.А., Шипуліної Т.М.,

при секретарі Євтушевському В.М.,

за участю:

представника відповідача – Глушка Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Миколаєві

на постанову господарського суду Миколаївської області від 20 липня 2006 року

та ухвалу Одеського апеляційного господарського суду від 19 жовтня 2006 року

у справі № 15/350/06

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Миколаївська аграрна компанія"

до Державної податкової інспекції у місті Миколаєві (правонаступник - Спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з великими платниками податків у місті Миколаєві)

про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення – рішення, -

У липні 2006 року ТОВ "Миколаївська аграрна компанія" звернулось до суду з позовом до ДПІ у м. Миколаєві про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення – рішення № 0000332302/0 від 26 червня 2006 року.

Постановою господарського суду Миколаївської області від 20 липня 2006 року позовні вимоги задоволені.

Визнано нечинним та скасовано податкове повідомлення – рішення від 26 червня 2006 року № 000332302/0 ДПІ у м. Миколаєві.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ "Миколаївська аграрна компанія" судовий збір в сумі 85, 00 грн.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 19 жовтня 2006 року здійснено процесуальне правонаступництво.

Замінено ДПІ у м. Миколаєві на СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві.

Постанову господарського суду Миколаївської області від 20 липня 2006 року залишено без змін.

В касаційній скарзі СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову господарського суду Миколаївської області від 20 липня 2006 року та ухвалу Одеського апеляційного господарського суду від 19 жовтня 2006 року, ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

В письмовому запереченні на касаційну скаргу ТОВ "Миколаївська аграрна компанія", посилаючись на те, що постанова господарського суду Миколаївської області від 20 липня 2006 року та ухвала Одеського апеляційного господарського суду від 19 жовтня 2006 року прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права, є законними та обґрунтованими, просить залишити касаційну скаргу СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві без задоволення, а постанову господарського суду Миколаївської області від 20 липня 2006 року та ухвалу Одеського апеляційного господарського суду від 19 жовтня 2006 року залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення присутнього у судовому засіданні представника відповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій було встановлено наступне.

ДПІ у м. Миколаєві провела виїзну позапланову перевірку ТОВ "Миколаївська аграрна компанія" з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок по декларації з податку на додану вартість за березень 2006 року, за результатами якої було складено акт № 1072/23-5/33367811 від 22 червня 2006 року.

В акті перевірки було встановлено порушення п. 11.29 ст. 11 та п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", у зв’язку з чим зроблено висновок про те, що ТОВ "Миколаївська аграрна компанія" не має право на отримання бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за березень 2006 року в сумі 19350, 00 грн.

26 червня 2006 року ДПІ у м. Миколаєві на підставі акту перевірки прийняла податкове повідомлення – рішення № 0000332302/0, яким ТОВ "Миколаївська аграрна компанія" відмовлено у наданні бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за березень 2006 року в сумі 19350, 00 грн.

Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що п. 11.29 ст. 11 Закону України "Про податок на додану вартість" зупинено п. 7.7 ст. 7 лише в частині сплати (перерахування) податку на додану вартість від операцій, зазначених в пункті 11.29 ст. 11, а в частині здійснення відшкодування податку на додану вартість п. 7.7 ст. 7 цього ж Закону продовжує діяти для цих операцій і не позбавляє позивача права на отримання бюджетного відшкодування.

При цьому суди попередніх інстанцій посилались на те, що подання позивачем декларації з податку на додану вартість за повною формою відповідає приписам абзацу першого підпункту "з" підпункту 4.4.2 п. 4.4 ст. 4 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" та не позбавляє права платника податку на додану вартість на відшкодування податку на додану вартість з Державного бюджету України в залежності від форми податкової декларації за умови дотримання усіх законодавчих вимог.

Однак з такими висновками судів попередніх інстанцій колегія суддів погодитись не може з огляду на наступне.

Відповідно до положень п. 11.29 ст. 11 Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) дію пункту 7.7 ст. 7, п. 10.1 і п. 10.2 ст. 10 цього Закону зупинено до 01 січня 2007 року в частині сплати до бюджету податку на додану вартість щодо операцій з поставки товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, за винятком операцій з поставки переробним підприємствам молока та м’яса живою вагою, що здійснюються сільськогосподарськими товаровиробниками незалежно від організаційно-правової форми та форми власності, в яких сума, одержана від поставки сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки за попередній звітний (податковий) рік, становить не менше 50 відсотків загальної суми валового доходу підприємства.

Зазначені кошти залишаються в розпорядженні сільськогосподарських товаровиробників і використовуються ними на придбання матеріально-технічних ресурсів виробничого призначення. У разі нецільового використання акумульованих коштів вони стягуються до Державного бюджету України в безспірному порядку.

Порядок акумуляції та використання зазначених коштів визначається Кабінетом Міністрів України.

Згідно з п. 2 Порядку акумуляції та використання коштів, які нараховуються сільськогосподарськими товаровиробниками - платниками податку на додану вартість щодо операцій з продажу товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1999 року № 271 (271-99-п) , дія цього Порядку поширюється на сільськогосподарських товаровиробників незалежно від організаційно-правової форми та форми власності, котрі зареєстровані як платники податку на додану вартість і одержали від продажу сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки за попередній звітний (податковий) рік суму, що становить не менш як 50 відсотків загальної суми валового доходу підприємства.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій в частині того, що в 2006 році дія пункту 11.29 ст. 11 Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) та дія Порядку акумуляції та використання коштів, які нараховуються сільськогосподарськими товаровиробниками - платниками податку на додану вартість щодо операцій з продажу товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1999 року № 271 (271-99-п) , поширювалась на позивача з урахуванням того, що ТОВ "Миколаївська аграрна компанія" є сільськогосподарським товаровиробником і з 23 лютого 2005 року було зареєстровано, як платник податку на додану вартість, а сума від продажу сільськогосподарської продукції власного виробництва за 2005 рік становить 92, 4 % загальної суми валового доходу підприємства, що було встановлено судами.

В тож час, колегія суддів вважає передчасними висновки судів попередніх інстанцій відносно правомірності заявленої позивачем суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за березень 2006 року в сумі 19350, 00 грн. враховуючи наступне.

Положення п. 11.29 ст. 11 Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) та Порядку акумуляції та використання коштів, які нараховуються сільськогосподарськими товаровиробниками - платниками податку на додану вартість щодо операцій з продажу товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1999 року № 271 (271-99-п) , звільняють від сплати податку на додану вартість до бюджету сільськогосподарських товаровиробників незалежно від організаційно-правової форми та форми власності щодо операцій з поставки товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, в яких сума, одержана від поставки сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки за попередній звітний (податковий) рік, становить не менше 50 відсотків загальної суми валового доходу підприємства, за винятком операцій з поставки переробним підприємствам молока та м’яса живою вагою, та відповідно позбавляють їх права на отримання бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на розрахунковий рахунок в загальному порядку за наслідками цих операцій.

Згідно положень абзацу першого п. 4 Порядку акумуляції та використання коштів, які нараховуються сільськогосподарськими товаровиробниками - платниками податку на додану вартість щодо операцій з продажу товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1999 року № 271 (271-99-п) , та абзацу четвертого п. 1.2 Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації від 30 травня 1997 року № 166 (z0250-97) , сільськогосподарські товаровиробники, на яких поширюються положення п. 11.29 ст. 11 Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) та положення вищезазначеного Порядку, подають скорочену декларацію з податку на додану вартість, в якій відображають лише ті операції, що стосуються спеціального режиму.

Відповідно до положень абзацу другого п. 4 та п. 5 цього ж Порядку залишок податкових зобов’язань відповідно до декларації з податку на додану вартість з реалізованої продукції, товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, тобто різниця між сумою податку на додану вартість, одержаною сільськогосподарськими товаровиробниками від покупців, та сумою податку на додану вартість, сплаченою ними постачальникам, перераховується сільськогосподарськими товаровиробниками з поточного рахунка на окремий рахунок у терміни, передбачені для перерахування суми податку на додану вартість до бюджету, і в подальшому використовуються ними для придбання матеріально-технічних ресурсів виробничого призначення.

Таким чином, платник податку отримує на спеціальний рахунок суму, яка визначається як різниця між сумою податкового кредиту та сумою податкового зобов’язання, які використовуються на конкретні цілі, тобто фактично отримує іншу форму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Враховуючи вищевикладене, позивачем за операціями придбання у ТОВ "Лан-Експорт" насіння ячменю на загальну суму 116110, 00 грн., у тому числі податок на додану вартість - 19350, 00 грн., було безпідставно заявлено до бюджетного відшкодування на розрахунковий рахунок суму податку на додану вартість в розмірі 19350, 00 грн.

При цьому колегія суддів зазначає, що позивач повинен був подати саме скорочену форму декларації з податку на додану вартість і відобразити в ній операції, що стосуються спеціального режиму, що безпосередньо передбачено законодавством.

Посилання судів попередніх інстанцій на положення абзацу другого підпункту "з" підпункту 4.4.2 п. 4.4 ст. 4 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" є безпідставним, оскільки положення цього абзацу передбачають право платника податку на подачу звіту за іншою формою, ніж передбачено законодавством, а позивачем було подано декларацію з податку на додану вартість за формою, передбаченою законодавством, без обґрунтувань, яким чином скорочена форма декларації з податку на додану вартість збільшує або зменшує його податкові зобов’язання. Крім того, положення абзацу четвертого п. 1.2 Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації від 30 травня 1997 року № 166 (z0250-97) , якими передбачено обов’язок подавати скорочену форму декларації з податку на додану вартість не були визнані незаконними та нечинними в судовому порядку.

Відповідно до ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди перш ої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Враховуючи вищевикладене, постанова господарського суду Миколаївської області від 20 липня 2006 року та ухвала Одеського апеляційного господарського суду від 19 жовтня 2006 року підлягають скасуванню із постановленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 221, 223, 229, 230, 232, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія –

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Миколаєві задовольнити.

Постанову господарського суду Миколаївської області від 20 липня 2006 року та ухвалу Одеського апеляційного господарського суду від 19 жовтня 2006 року скасувати.

Постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.