2-26/15349-07А/5002 Про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень - 08.05.2009 Прийняття

Постановою Господарського суду Автономної Республіки Крим від 10.12.2008 позов Відкритого акціонерного товариства "Кримський содовий завод" задоволено. Скасовані податкові повідомлення-рішення Красноперекопської об’єднаної державної податкової інспекції в Автономній Республіці Крим: №0009462301/0 від 12.10.2007, яким визначено податкове зобов’язання по податку на прибуток в сумі 568472,30грн.; №0000172304/0 від 12.10.2007, яким визначено податкове зобов’язання по податку на додану вартість в сумі 383022,50грн.; №0009571701/0 від 12.10.2007, яким визначено суму податкового зобов’язання по податку з доходів фізичних осіб в сумі 1861,83грн., стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача 3,40грн. судового збору, повернуто позивачу зайве сплачене державне мито у сумі 81,60грн.

В апеляційній скарзі Красноперекопська об’єднана державна податкова інспекція в Автономній Республіці Крим просить скасувати судове рішення та відмовити позивачу у позові в повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що постанову суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального права, судом не в повному обсязі з’ясовані обставини справи, що мають суттєве значення для справи.

У судовому засіданні 08.05.2009 представник позивача заперечував проти апеляційної скарги, вважаючи рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим.

У судовому засіданні 08.05.2009 представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги з викладеним в ній мотивів.

Розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши у відкритому судовому засіданні повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судовому рішенні, дослідивши правильність застосування Господарським судом Автономної Республіки Крим норм матеріального та процесуального права, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

На підставі статті 55 Конституції України кожному гарантується право оскарження в суді рішень, дії або бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Приймаючи постанову про задоволення позовних вимог Відкритого акціонерного товариства "Кримський содовий завод", суд першої інстанції виходив з того, що заявлені вимоги обґрунтовані та відповідають нормам чинного законодавства.

Із висновками Господарського суду Автономної Республіки Крим погоджується колегія суддів, оскільки вважає їх правильними, заснованими на фактичних обставинах і вимогах закону.

Як свідчать матеріали справи, за результатами виїзної планової перевірки з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства Відкритим акціонерним товариством "Кримський содовий завод" за період з 01.04.2006 по 31.03.2007 було складено акт від 03.10.2007 №726/23-0/05444546, на підставі якого 12.10.2007 винесені відповідачем податкові повідомлення-рішення: №0009462301/0 від 12.10.2007, яким визначено податкове зобов’язання по податку на прибуток в сумі 585972,30грн.; №0000172304/0 від 12.10.2007, яким визначено податкове зобов’язання по податку на додану вартість в сумі 383022,50грн.; №0009571701/0 від 12.10.2007, яким визначено суму податкового зобов’язання по податку з доходів фізичних осіб в сумі 1861,83грн.

Позивач у ході судового розгляду відмовився від позову в частині скасування податкового повідомлення-рішення: №0009462301/0 від 12.10.2007, яким визначено податок на прибуток в сумі 12500,00грн. та штрафних санкцій в сумі 5000,00грн., і просив суд скасувати податкове повідомлення-рішення: №0009462301/0 від 12.10.2007 в частині визначення податкового зобов’язання по податку на прибуток у сумі 568472,30грн.

Відповідач вважає, що позивачем порушенні вимоги: підпункту 5.2.1, підпункту 5.4.4, пункту 5.2, пункту 5.4 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", підпункту 4.2.9 пункту 4.9 статті 4 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб".

Судом була призначена судово-економічна експертиза з питання підтвердження документами бухгалтерського та податкового обліку позивача висновків Красноперекопської об’єднаної державної податкової інспекції в Автономній Республіці Крим, які викладені в акті перевірки від 03.10.2007 №726/23-0/0544546.

Суд першої інстанції дослідивши висновок експерту, оцінив його в порядку статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, не знайшов підстав не довіряти висновкам експерта.

При дослідженні первісних документів, висновки Красноперекопської об’єднаної державної податкової інспекції в Автономній Республіці Крим, які викладені в акті перевірки від 03.10.2007 №726/23-0/0544546 про заниження податку на прибуток в сумі в сумі 407384,00грн., завищення податкового кредиту на загальну суму 264549,00грн., про порушення позивачем підпункту 4.2.9 пункту 4.9 статті 4 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" на суму 3516,70грн., первісними документами бухгалтерського та податкового обліку позивача не підтвердилися.

Відповідно до статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Для органів державної податкової служби таким доказом є акт документальної перевірки, в якому згідно з пунктом 1.7 розділу 1 та пунктом 2 розділу 2 Порядку оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового та валютного законодавства суб’єктами підприємницької діяльності - юридичними особами, їх філіями, відділеннями та іншими відокремленими підрозділами, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 10.08.2005 №327 (z0925-05) зазначено, що факти виявлених порушень податкового і валютного законодавства в акті документальної перевірки повинні викладатися чітко, об’єктивно та в повній мірі, з посиланням на первинні документи, що підтверджують наявність зазначених фактів та на підставі яких вчинені записи у податковому та бухгалтерському обліку, з наведенням кореспонденції рахунків та інших доказів, що достовірно підтверджують наявність факту порушення, із зазначенням змісту порушень. Лише за умови дотримання контролюючим органом зазначених вимог щодо фіксування факту виявлених порушень є підстави для визначення платнику податкових зобов’язань.

Так, актом перевірки встановлено завищення загальної суми валових витрат на рекламу за період з 01.04.2006 по 31.12.2006 на загальну суму 1291183,73грн.

Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що зображення торгової марки (логотипу) підприємства дає можливість виділити товар (послуги), які проводяться цим підприємством, тобто, виконуються вимоги статті 9 Закону України "Про рекламу" про те, що зображення рекламного логотипу, залучення уваги, до конкретної особи є рекламою. Порядок формування валових витрат підприємства в частині витрат на проведення передпродажних і рекламних заходів регламентований спеціальним підпунктом 5.4.4 пункту 5.4 статті 4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", згідно з яким до валових витрат відносяться витрати платника податку на проведення перепродажних і рекламних заходів відносно товарів (послуг), які продаються (надаються) такими платниками податку. Законодавством в області оподаткування на прибуток до складу валових витрат передбачено віднесення всіх рекламних заходів, які пов’язані з діяльністю підприємства і направлені на просування товарів, що виробляються підприємством. Матеріалами справи підтверджено, що в рекламних послугах, які зняті в акті з валових витрат, позивача, розміщувався логотип і рекламувалася торгова марка в телевізійних і радіо передачах, на абонентних квітках, які відносяться до рекламних заходів, пов’язаних з діяльністю підприємства. Отже, завищення загальної суми валових витрат на рекламу за період з 01.04.2006 по 31.12.2006 в сумі 1291184,00грн. документально та нормативно не підтверджується.

Колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000172304/0 від 12.10.2007, яким визначено податкове зобов’язання по податку на додану вартість в сумі 383022,50грн., оскільки розміщення рекламного логотипу є рекламою і використовується в господарській діяльності, в наслідок чого у підприємства виникає право на включення в податковий кредит сум податку на додану вартість за рекламні послуги. Податкові накладні заповнені з дотриманням вимог підпункту 7.2.1 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) , а завищення податкового кредиту в сумі 256952,00грн. наданими на експертизу документами, не підтвердилось. Розбіжності у бік збільшення податкового кредиту в сумі 256952,00грн. утворилося за рахунок того, що в акті перевірки відповідачем зі складу податкового кредиту виключені суми, підтверджені наданими податковими накладними і що відносяться до господарської діяльності. Отже, висновки акту перевірки щодо заниження позивачем податкового зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 256952,00грн., що в свою чергу спричинило до завищення податкового кредиту на вказану суму, є помилковим.

Висновки акту перевірки щодо порушення позивачем підпункту 4.2.9 пункту 4.2 статті 4 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" на загальну суму 3516,70грн., внаслідок чого було нараховано податок з доходів фізичних осіб в сумі 620,61грн., також є необґрунтованими, оскільки при дослідженні розрахункових документів, які не прийняті відповідачем в якості документів, що підтверджують понесені витрати, встановлено, що вказані документи надані особам, які перебувають у трудових відносинах з підприємством та пов’язані з виконанням трудових функцій. Витрати на оплату за мешкання підтверджені рахунками на оплату за мешкання, що у даному випадку, відповідає вимогам підпункту 5.4.8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) . Також, як вбачається з висновку акту перевірки, відповідачем не прийнято до уваги в якості розрахункових документів квитанції та товарні чеки від приватних підприємців, які в свою чергу згідно зі статтею 9 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", а також Положення Національного банку України від 15.12.2004 №637 "Про затвердження Положення про ведення касових операцій в національній валюті в Україні" (z0040-05) , не зобов’язані вести касові документи та застосовувати реєстратори розрахункових операцій.

Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що акт перевірки від 03.10.2007 №726/23-0/0544546 містить тільки правові висновки про порушення позивачем норм Законів України: "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) , "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) , "Про податок з доходів фізичних осіб" (889-15) та підсумкові показники, у зв’язку з чим у суду не має можливості встановити на підставі яких первісних документів бухгалтерського та податкового обліку зроблені дані висновки.

Колегія суддів вважає викладені у постанові висновки про визначення позивачу податкових зобов’язань: по податку на прибуток в сумі 568472,30грн., по податку на додану вартість в сумі 383022,50грн., по податку з доходів фізичних осіб у сумі 1861,83грн. згідно зі спірними податковими повідомленнями-рішеннями від 12.10.2007: №0009462301/0, №0000172304/0, №0009571701/0 є неправомірними і висновки акту перевірки від 03.10.2007 №726/23-0/0544546 згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, мали бути підтверджені відповідачем.

У зв’язку з чим суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що акт перевірки від 03.10.2007 №726/23-0/05444546 щодо фіксування фактів порушення позивачем норм Законів України: "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) , "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) , "Про податок з доходів фізичних осіб" (889-15) , як доказ у справі, одержано з порушенням закону.

Відповідно до частини третьої статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги.

На підставі наявних у справі доказів, відповідно до вимог статей 69, 70, 86 Кодексу адміністративного судочинства України, судовою колегією не приймається акт перевірки від 03.10.2007 №726/23-0/05444546, як доказ встановлення фактів порушення позивачем норм Законів України: "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) , "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) , "Про податок з доходів фізичних осіб" (889-15) .

Згідно зі статтею 70 Кодексу адміністративного судочинства України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

При цьому судова колегія виходить з того, що акт перевірки є основним джерелом фіксації та закріплення доказів правопорушення. Інші докази, окрім акту перевірки, що підтверджували б факт вчинення позивачем зазначеного порушення, відповідачем суду не надані через їх відсутність.

Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Проте, доказів правомірності і законності обґрунтованості спірних податкових повідомлень-рішень про визначення податкових зобов’язань: по податку на прибуток в сумі 568472,30грн., по податку на додану вартість в сумі 383022,50грн., по податку з доходів фізичних осіб в сумі 1861,83грн., колегії суддів не надано. Висновки перевіряючих, що викладені в акті перевірки від 03.10.2007 №726/23-0/05444546, не підкріплені жодними доказами і носять характер суб’єктивних припущень.

За таких умов факти порушення позивачем норм Законів України: "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) , "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) , "Про податок з доходів фізичних осіб" (889-15) , слід вважати неналежно встановленими, отже, визначення позивачу податкових зобов’язань: по податку на прибуток в сумі 568472,30грн., по податку на додану вартість в сумі 383022,50грн., по податку з доходів фізичних осіб в сумі 1861,83грн. неправомірно.

Таким чином, відповідач не надав докази, що підтверджують заперечення та факти, викладені в акті перевірки відносно донарахування податкових зобов’язань: по податку на прибуток в сумі 568472,30грн., по податку на додану вартість в сумі 383022,50грн., по податку з доходів фізичних осіб в сумі 1861,83грн., що послужило підставою до винесення спірних податкових повідомлень-рішень, документально не спростував надані позивачем вимоги.

Згідно з частиною четвертою статті 13 Конституції України, Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Відповідно до статті 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Такі міжнародні договори підлягають переважному застосуванню перед актами національного законодавства (стаття 19 Закону України "Про міжнародні договори України").

Таким міжнародним договором у даному випадку є Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) . Відповідно до статті 1 Першого протоколу до названої Конвенції (995_004) , ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства. Встановлено також виняток, відповідно до якого позбавлення майна держава може передбачити, якщо це необхідно для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права. Це означає, що статтю 1 Першого протоколу слід розуміти так, як вона розуміється в практиці Європейського Суду з прав людини.

Зокрема, у багатьох рішеннях Європейського Суду з прав людини під майном розуміється будь-який економічний актив. Наприклад, у справі "Шмалько проти України" Європейський Суд з прав людини кваліфікував тривале невиконання судового рішення на користь заявника як втручання в його право на мірне володіння майном у розумінні статті 1 Першого протоколу.

У даному випадку визначення позивачу податкових зобов’язань: по податку на прибуток в сумі 568472,30грн., по податку на додану вартість в сумі 383022,50грн., по податку з доходів фізичних осіб в сумі 1861,83грн., передбачає вилучення у Відкритого акціонерного товариства "Кримський содовий завод" грошових коштів у зазначених сумах. Це дає підстави для кваліфікації спірних податкових повідомлень-рішень, як його втручання у право власності позивача.

У даному випадку дії позивача не завдають будь-якої шкоди інтересам держави, суспільства або споживачів. За відсутності такої шкоди чи загрози її завдання позивачу були визначені неправомірно податкові зобов’язання. Слід також враховувати, що актом перевірки не встановлено будь-яких фактів, які б свідчили про намагання позивача приховати доходи.

Викладене дає підстави для висновку про те, що відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини спірні податкові повідомлення-рішення підлягають визнанню протиправними та скасуванню.

Частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та Законами України.

Зазначена норма кореспондується із приписами частини другої статті 19 Конституції України.

Статтею 13 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" передбачено, що посадові особи органів державної податкової служби зобов'язані дотримувати Конституції (254к/96-ВР) і законів України, інших нормативних актів, прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій, забезпечувати виконання покладених на органи державної податкової служби функцій та повною мірою використовувати надані їм права.

За таких умов факти вказаних порушень слід вважати неналежно встановленими, отже, визначення позивачу податкових зобов’язань: по податку на прибуток в сумі 568472,30грн., по податку на додану вартість в сумі 383022,50грн., по податку з доходів фізичних осіб в сумі 1861,83грн. згідно зі спірними податковими повідомленнями-рішеннями, неправомірно.

Згідно з частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); пропорційно, зокрема з дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.

Порушення Красноперекопською об’єднаною державною податковою інспекцією в Автономній Республіці Крим конституційного принципу забезпечення правопорядку в Україні, закріпленого у статті 19 Конституції України, є підставою для задоволення позовних вимог позивача.

З огляду на недоведеність фактів порушення позивачем вимог Законів України: "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) , "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) , "Про податок з доходів фізичних осіб" (889-15) судова колегія дійшла висновку про безпідставність спірних податкових повідомлень-рішень з вищевикладених підстав.

Суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Судове рішення є законним та обґрунтованим, й не може бути скасовано чи змінено з підстав, що викладені в апеляційній скарзі.

З таких підстав, судовій колегії дає право для висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції залишенню без змін.

Колегія суддів звертає увагу на те, що у мотивувальній частині рішення судом першої інстанції вказано: "… суд може прийняти постанову зокрема про визнання протиправним рішення… та його скасування…"(аркуш справи 123).

Однак, в резолютивній частині помилково вказано лише про скасування податкових повідомлень-рішень. Тим не менш ці недоліки не впливають на законність прийнятої постанови в цих частинах, а є підставою для розгляду питань про виправлення описок в порядку статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України судом першої інстанції.