Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого: Маринчак Н.Є.

Суддів: Бившева Л.І., Костенка М.І., Усенко Є.А., Шипуліної Т.М.

при секретарі: Прудкій О.В.

за участю представника:

відповідача-1 Карпія Р.М.

розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕХАРМ"

на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 31 травня 2006 року

у справі №5/92-19/20

за позовом Державної податкової інспекції у Галицькому районі м.Львова

до відповідачів 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕХАРМ" та 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Долоніт"

про визнання угоди недійсною, -

У січні 2006 року позивач звернувся до господарського суду Львівської області з позовом про визнання недійсною договору поставки укладеного між відповідачами та застосування наслідків, передбачених ст. 208 ГК України.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що установчі документи ТОВ "Долоніт" визнані недійсними з моменту його реєстрації, а також свідоцтво про реєстрацію відповідача-2 у якості платника ПДВ визнано недійсним з моменту його видачі. Таким чином, позивач вважає, що укладання оскаржуваної угоди не мало наміром створення правових наслідків, які обумовлюються цим правочином, а договірні відносини носили фіктивний характер.

Рішенням господарського суду Львівської області від 03 лютого 2006р. у задоволенні позовних вимог було відмовлено. Суд першої інстанції виходив з того, що з наданих позивачем доказів не вбачається, що спірний договір було укладено з метою завідомо суперечною інтересам держави.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 31 травня 2006р. судова колегія апеляційної інстанції скасувала судове рішення першої інстанції та прийняла нове рішення, яким визнала недійсним господарське зобов’язання між ТОВ "ТЕХАРМ" та ТОВ "Долоніт", застосувавши наслідки, передбачені ст. 208 ГК України.

Судове рішення апеляційної інстанції мотивовано тим, що оскільки рішенням Голосіївського районного суду м.Києва від 01.04.2005р. у справі №2-1481/3 статут та установчі документи ТОВ "Долоніт" визнано недійсним з моменту його реєстрації, а також визнано недійсним з моменту видачі свідоцтво платника податку на додану вартість на підставі того, що діяльність підприємства здійснювали не встановлені особи, оскаржувану угоду необхідно визнати недійсною із застосуванням наслідків, передбачених ст. 208 ГК України.

Не погоджуючись з рішенням другої судової інстанцій, відповідач-1 звернувся з касаційною скаргою до суду касаційної інстанції, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, ставить питання про скасування постанови суду апеляційної інстанції від 31 травня 2006р. та залишення в силі постанови суду першої інстанції від 03 лютого 2006р..

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника відповідача-1, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи наведені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями, між відповідачами в усній формі було укладено договір поставки, за умовами якого одна сторона зобов’язується поставити партії товарів, а інша – оплатити цей товар. Всього, згідно з накладними протягом березня-травня 2004р. товару поставлено на загальну суму 59616,00грн..

Згідно з рішенням Голосіївського районного суду м.Києва у справі №2-1481/3 від 01 квітня 2005р. статут та установчий договір ТОВ "Долоніт" визнано недійсним з моменту його реєстрації, а свідоцтво платника ПДВ №37067612 виданого 01.10.2003р. – з дати його видачі.

Однак, для визнання угоди недійсною необхідно встановлювати наявність тих обставин, з якими закон пов’язує визнання угоди недійсною. Визнання недійсними установчих документів суб’єкта підприємницької діяльності з підстав його створення без мети здійснення підприємницької діяльності, не є підставою для визнання вчинених ним з іншими суб’єктами господарювання юридично значимих дій недійсними, оскільки його контрагенти за договором можуть нести відповідальність за наявності вини.

Юридичним наслідком скасування державної реєстрації підприємства з підстав визнання його установчих документів недійсними мало бути здійснення ліквідаційної процедури, під час якої вирішуються питання про задоволення вимог кредиторів, в тому числі держави.

Згідно з ч.1 ст. 208 Господарського кодексу України якщо господарське зобов’язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов’язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що за змістом приписів ст. 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, є нікчемним.

Відповідно до ч.2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції відповідачем-1 було надано суду нові докази, яким не надано належної оцінки і які знайшли свого відображення у судовому рішенні. А саме, відповідачем-1 надано суду копії платіжних доручень (а.с.84,85) на підтвердження обставин щодо виконання оскаржуваної усної угоди, але судовою колегією апеляційної інстанції не було перевірено чи відповідають суми у платіжних дорученнях податковим накладним (а.с.27,29,3136,34) виданим на підтвердження понесених витрат як то стверджує відповідач-1 а також чи відповідає період видачі податкових накладних періоду здійснення оплати коштів відповідачем-2 відповідачу-1.

Також суду апеляційної інстанції було надано копію витягу з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України №21-10/1944 від 06.04.2006р. відповідно до якого ТОВ "Долоніт" значиться як зареєстрований суб’єкт підприємницької діяльності. Вказані обставини також не було досліджено судом апеляційної інстанції.

Крім того, встановлені ч.1 ст. 208 ГК України санкції можуть бути застосовані лише з дотриманням строків, установлених ст.250 цього Кодексу, - протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше ніж через один рік з дня порушення суб’єктом установлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

За таких обставин, з урахуванням наведеного та вимог ст. 159 КАС України, оспорюване рішення суду апеляційної інстанції не є законним. Таким чином відсутні підстави вважати, що судом з’ясовані всі обставини справи і їм надана правильна юридична оцінка. Вказане, виходячи з положень ст. 220 КАС України, позбавляє касаційну інстанцію можливості перевірити юридичну оцінку, надану судом попередньої інстанції всім обставинам справи.

Частиною 2 ст. 227 КАС України встановлено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.

Відповідно до ч.4 ст. 227 КАС України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом.

Враховуючи наведене, постанова Львівського апеляційного господарського суду від 31 травня 2006р. підлягає скасуванню, а справа – направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду необхідно врахувати викладене, повно та об’єктивно дослідити обставини справи, дати їм належну юридичну оцінку, в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕХАРМ" – задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 31 травня 2006 року – скасувати та направити справу на новий апеляційний розгляд.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

За винятковими обставинами вона може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.