Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого Бившевої Л.І.,

суддів: Костенка М.І., Маринчак Н.Є., Усенко Є.А., Шипуліної Т.М.,

розглянувши у попередньому розгляді касаційну скаргу Спільного українсько – узбецького товариства з обмеженою відповідальністю – фірми "Тиса"

на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 25 вересня 2006 року

у справі № 5/489-19/93А

за позовом Спільного українсько – узбецького товариства з обмеженою відповідальністю – фірми "Тиса"

до Державної податкової інспекції у Личаківському районі міста Львова

про скасування податкового повідомлення – рішення, -

У березні 2006 року Спільне українсько – узбецьке товариство з обмеженою відповідальністю – фірма "Тиса" звернулось до суду з позовом до ДПІ у Личаківському районі м. Львова про визнання недійсним податкового повідомлення – рішення від 20 січня 2006 року № 000028310/0.

Під час розгляду справи позивач уточнив позовні вимоги та просив скасувати податкове повідомлення – рішення ДПІ у Личаківському районі м. Львова від 20 січня 2006 року № 000028310/0.

Постановою господарського суду Львівської області від 29 червня 2006 року позовні вимоги задоволені.

Скасовано податкове повідомлення – рішення від 20 січня 2006 року № 000028310/0 ДПІ у Личаківському районі м. Львова.

Судові витрати покладені на позивача.

Постановою Львівського апеляційного господарського суд від 25 вересня 2006 року постанову господарського суду Львівської області від 29 червня 2006 року скасовано.

Прийнято нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовлено.

В касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду від 25 вересня 2006 року та залишити в силі постанову господарського суду Львівської області від 29 червня 2006 року.

В письмовому запереченні на касаційну скаргу відповідач, посилаючись на те, що постанова Львівського апеляційного господарського суду від 25 вересня 2006 року відповідає вимогам чинного законодавства та винесена з урахуванням всіх обставин у справі, просить відмовити в задоволенні касаційної скарги позивача, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 25 вересня 2006 року залишити без змін.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги, вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

ДПІ у Личаківському районі м. Львова провела планову виїзну перевірку дотримання вимог податкового та валютного законодавства позивачем за період з 01 липня 2004 року по 30 вересня 2005 року, за результатами якої було складено акт перевірки № 414/23-0/19164135 від 29 грудня 2005 року.

В акті перевірки було встановлено, що позивач згідно договору № 546/001П про надання послуг від 04 лютого 2002 року, укладеного з ТОВ "Бурштин", отримало послуги по стягнення боргу з підприємств – боржників, які оформлені актами виконаних робіт № 546/06 від 12 липня 2004 року на 15121, 51 грн. (податок на додану вартість - 3004, 49 грн.) та № 546/08 від 12 липня 2004 року на суму 8666, 57 грн. (податок на додану вартість – 1733, 31 грн.).

Згідно п. 1.1 договору про надання послуг № 546/001П від 04 лютого 2002 року ТОВ "Бурштин" з метою погашення боргів проводить:

- виявлення причин зривів виконання договорів в частині розрахунків з позивачем;

- виявлення можливостей та перспектив розрахунку;

- аналіз економічного стану підприємств боржників, загальну характеристику обігу продукції (обсяг, якість, ціни та ліквідність продукції);

- комерційний аналіз продукції, матеріалів, що пропонуються в якості розрахунку за дебіторською заборгованістю;

- проведення уточнення позовних вимог до підприємств боржників;

- підготовку первинних документів для позовів в господарський суд.

З посиланням на те, що акти виконаних робіт № 546/06 від 12 липня 2004 року та № 546/08 від 12 липня 2004 року не відповідають вимогам Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 року № 318 (z0027-00) , п. 1 ст. 2 Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні" та п. 1.2 ст. 1, п. 2.1 ст. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 (z0168-95) , тобто витрати на придбання послуг не оформлені відповідними документами, які б підтверджували фактичне виконання цих послуг, та їх взаємозв’язок з господарською діяльністю, в акті перевірки зроблено висновок про зайве віднесення позивачем до складу валових витрат в ІІІ кварталі 2004 року витрат по отриманих послуг на суму 23788, 00 грн. та про порушення у зв’язку з цим підпункту 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

20 січня 2006 року ДПІ у Личаківському районі м. Львова на підставі акту перевірки прийняла податкове повідомлення – рішення № 0000282310/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання з податку на прибуток в сумі 17749, 00 грн., у тому числі 11833, 00 грн. – основний платіж та 5916, 00 грн. – штрафні (фінансові) санкції.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що акти виконаних робіт № 546/06 від 12 липня 2004 року та № 546/08 від 12 липня 2004 року містять всі реквізити необхідні для ведення податкового обліку, а тому позивачем відповідно до підпункту 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" було правомірно віднесено до валових витрат витрати по сплаті отриманих послуг. При цьому суд першої інстанції посилався на те, що форма акту виконаних робіт є ненормативною і акти виконаних робіт можуть бути складені в довільній формі.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позовних вимог, виходив з того, що витрати на придбання послуг по договору № 546/001П від 04 лютого 2002 року не оформлені відповідними документами, які б підтверджували фактичне виконання цих послуг та їх взаємозв’язок з господарською діяльністю позивача, а тому висновки акту перевірки про порушення підпункту 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та про завищення валових витрат в ІІІ кварталі 2004 року на 23788, 00 грн. є правомірними.

Крім того, суд апеляційної інстанції в своєму рішенні встановив, що підставою для донарахування спірним податковим повідомленням – рішенням суми податкового зобов’язання з податку на прибуток став також висновок акту перевірки про завищення позивачем норм амортизаційних відрахувань по І групі – 2 %, по ІІ групі – 10 % з придбаних в І півріччі 2008 року основних фондів, які були у використанні, та про порушення позивачем підпункту 8.6.1 п. 8.6 ст. 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Посилаючись на безпідставність застосування позивачем норм амортизації, які встановлені в підпункті 8.6.1 п. 8.6 ст. 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин), в ІІІ кварталі та в ІV кварталі 2004 року щодо основних фондів, які були у використанні, суд апеляційної інстанції також дійшов висновку про правомірність висновку акту перевірки про завищення амортизаційних відрахувань на суму 23543, 00 грн., в тому числі в ІІІ кварталі 2004 року на 12445, 00 грн. та в ІV кварталі 2004 року на 11 098, 00 грн.

Колегія суддів погоджується з рішенням суду апеляційної інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Таким чином, до складу валових витрат відноситься лише ті суми витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, які фактично понесені на придбання товарів (робіт, послуг) для подальшого використання їх у власній господарській діяльності.

Господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою (п. 1.32 ст. 1 вищезгаданого Закону).

Згідно абзацу четвертого підпункту 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 вищезгаданого Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Частиною другою ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що бухгалтерський облік є обов’язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій (ч. 1 ст. 9 вищезазначеного Закону).

Відповідно до ч. 2 ст. 3 цього ж Закону первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов’язкові реквізити:

- назву документа (форми);

- дату і місце складання;

- назву підприємства, від імені якого складено документ;

- зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;

- посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

- особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Враховуючи те, що акти виконаних робіт містять лише посилання на погашення дебіторами позивача своєї заборгованості перед ним і не містять посилань на те, які саме послуги були надані виконавцем, тобто зміст господарської операції, а позивачем не були представлені інші документи на підтвердження фактичного надання робіт та їх зв’язок з його господарською діяльністю, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про безпідставність віднесення до складу валових витрат вартості робіт згідно актів № 546/06 від 12 липня 2004 року № 546/08 від 12 липня 2004 року в загальній сумі 23788, 00 грн.

Суд апеляційної інстанції дійшов також обґрунтованого висновку про завищення амортизаційних відрахувань позивачем на суму 23543, 00 грн., в тому числі в ІІІ кварталі 2004 року на 12445, 00 грн., в ІV кварталі 2004 року на 11098, 00 грн., оскільки суд апеляційної інстанції правильно виходив з безпідставності застосування позивачем норм амортизації, передбачених підпунктом 8.6.1 п. 8.6 ст. 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (І група – 2 %, ІІ група – 10 %) з урахуванням того, основні фонди, щодо яких були застосовані ці норми амортизації, вже були у використанні і відповідно до положень п. 1 розділу ІІ "Перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) від 01 липня 2004 року № 1957-ІV щодо них мали застосуватись норми амортизації, що діяли до 01 січня 2004 року (І група – 1,25 %, ІІ група – 6, 25 %).

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції правомірно скасував рішення суду першої інстанції та відмовив в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи вищевикладене, касаційна скарга Спільного українсько – узбецького товариства з обмеженою відповідальністю – фірми "Тиса" підлягає залишенню без задоволення, а постанова Львівського апеляційного господарського суду від 25 вересня 2006 року підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, - 220-1, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія –

Касаційну скаргу Спільного українсько – узбецького товариства з обмеженою відповідальністю – фірми "Тиса" залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 25 вересня 2006 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.