У травні 2006 року Луганське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось з позовом до ДП "Антрацит" про стягнення штрафних санкцій в розмірі 43041 грн. за недодержання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів у 2005 році.

Постановою Господарського суду Луганської області від 26.07.2006р., залишеною без змін ухвалою Луганського апеляційного господарського суду від 31.10.2006р., позов задоволено повністю.

Суди виходили з того, що відповідач вимоги Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (875-12) не виконав. Підприємством не вжито необхідних заходів для забезпечення працевлаштування інвалідів: не створено в установленому порядку робочі місця у межах нормативу та не проінформовано органи працевлаштування про наявність таких вакантних посад для інвалідів.

Не погоджуючись з постановленими по справі рішеннями судів ДП "Антрацит" звернулось з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України.

У касаційній скарзі, посилаючись на порушення норм матеріального права відповідач ставить питання про скасування постанови Господарського суду Луганської області від 26.07.2006р. та ухвали Луганського апеляційного господарського суду від 31.10.2006р. і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Так, скаржник вказуючи на аналіз законодавства про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні посилається на те, що фактичне робоче місце має бути створене з урахуванням фізичних можливостей певного інваліда, індивідуальних програм реабілітації та в залежності від відповідної нозології інваліда. Тому, безпосереднє створення робочого місця для інваліда, а саме: його пристосування для праці інваліда здійснюється в кожному окремому випадку спеціально для конкретної особи. Таким чином, умовою для створення робочого місця для працевлаштування інваліда є пропозиція на працевлаштування інваліда відповідної нозології, оскільки без такої пропозиції неможливо встановити, працевлаштування інваліда якої категорії може бути запропоновано, що унеможливлює створення відповідного робочого місця.

У своєму запереченні на касаційну скаргу Луганське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів зазначає, що штрафні санкції є мірою відповідальності підприємств, установ, організацій, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих Інвалідів менша, ніж установлено нормативом то відповідно до ст. 218 Господарського кодексу України підприємство може бути звільнено від відповідальності якщо доведе, що ним було вжито всіх залежних від нього заходів для виконання 4% нормативу. Оскільки ДП "Антрацит" не доведено, що ним вжито всіх необхідних заходів щодо виконання 4% нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, то суди дійшли вірного висновку, що позивач не може бути звільнений від сплати штрафних санкцій за не працевлаштування необхідної кількості інвалідів.

Перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, проаналізувавши правильність застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (далі – Закон), для підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 15 до 25 чоловік – у кількості одного робочого місця.

Відповідно до вимог ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж встановлено нормативом, передбаченим ст.19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Судами встановлено, що відповідач згідно поданої державної звітності "Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів" (форма №10-ПІ поштова річна) за 2005 рік повинен був створити у 2005 році 30 робочих місць для працевлаштування інвалідів (відповідно до середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу 756 осіб), а фактично на підприємстві працевлаштовано 27 інвалідів.

Керуючись вимогами ст.ст. 19, 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", якими встановлено норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4% від загальної кількості працюючих та обов’язок сплати штрафних санкцій за меншу кількість працюючих інвалідів, сума яких визначається в розмірі середньорічної заробітної плати, за думкою Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до відповідача повинні були нараховані штрафні санкції у розмірі 43041 грн.

У відповідності з п.5 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів. Підприємства інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватись праця інваліда (п. 14 Положення).

Судами встановлено, що ДП "Антрацит" протягом 2005 року інформувало Антрацитівський міський районний центр зайнятості формою № 3-ПН про створені робочі місця та вакансії для працевлаштування інвалідів, але як вбачається зі звітів вакансії для інвалідів не зазначало.

Місцевим господарським судом встановлено, що відповідачем не вжиті необхідні заходи для виконання обов’язку, визначеного діючим законодавством України з питання соціальної захищеності інвалідів, по створенню робочих місць для інвалідів у 2005 році:

- не провадилась атестація робочих місць, для працевлаштування інвалідів;

- не інформовані позивач у справі, управління праці та соціального захисту населення, тобто відповідні державні установи, про існування на підприємстві вакантних місць, де може використовуватись праця інвалідів.

Ці обставини підтверджуються матеріалами справи - довідками позивача №03-01/1672 від 17.05.2006р., №03-01/1673 від 17.05.2006р., довідкою управління праці та соціального захисту населення №1-599 від 07.04.2006р.

Статтею 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" встановлено, що працевлаштування інвалідів здійснюється органами виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів.

Таким чином, Закон України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (875-12) покладає на підприємство обов’язок створити (пристосувати), атестувати належним чином робочі місця для працевлаштування інвалідів та повідомити про це органи перелічені в ч.1 ст. 18 Закону, а ті в свою чергу зобов’язані направити підприємству на працевлаштування інвалідів.

Отже, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, про те, що відповідачем у 2005 році не було вжито заходів зі створення робочих місць для інвалідів та не повідомлено органи працевлаштування, про створення відповідного робочого місця, що унеможливило направлення цими органами до підприємства відповідача інвалідів для працевлаштування.

Враховуючи, що судами першої та апеляційної інстанцій встановлені фактичні обставини справи, які свідчать про те, що ДП "Антрацит" не вжито всіх покладених на нього обов’язків для недопущення господарського правопорушення, судова колегія Вищого адміністративного суду України приходить до висновку про те, що суди повно з’ясували обставини справи і дали їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права, які потягли б за собою скасування чи зміну прийнятого у справі судового рішення, судовою колегією не встановлено.

Згідно ч. 3 ст. 211 Кодексу адміністративного судочинства України підставами касаційного оскарження судового рішення є порушення судом норм матеріального чи процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване рішення ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права та відсутні передбачені ст. 227 КАС України підстави для його обов'язкового скасування.

Керуючись ст.ст. 2201, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, -

Касаційну скаргу Державного підприємства "Антрацит" – залишити без задоволення, а постанову Господарського суду Луганської області від 26.07.2006р. та ухвалу Луганського апеляційного господарського суду від 31.10.2006р. – без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.