к-28638/06 Про визнання недійсними актів ненормативного характеру - Текст документа

провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 27 червня 2006 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Запорізької міської ради, виконавчого комітету Запорізької міської ради, Управління житлового господарства Запорізької міської ради, третя особа ОСОБА_3, про визнання недійсними актів ненормативного характеру, -

встановила:

У жовтні 2005року представник позивача ОСОБА_2 адвокат ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним адміністративним позовом, в якому просив визнати недійсними охоронні свідоцтва на жиле приміщення в АДРЕСА_1 від 13.06.2003 року, №05/05 від 24.05.2004 року, №06/05 від 25.03.2005 року та №15/05 від 08.08.2005 року, виданих на ім'я ОСОБА_3 Управлінням житлового господарства Запорізької міської ради.

В обгрунтування позову зазначав, що вказані охороні свідоцтва (броня) були видані ОСОБА_3 як наймачу спірного житлового приміщення на підставі трудового договору у зв'язку з виїздом за кордон для працевлаштування. Оскільки ОСОБА_4 фактично виїхала за кордон у 2002 році, а охоронні свідоцтва були видані після її виїзду за межі території України - 13.06.2003 року, представник позивача вважав, що така видача була здійснена без законних підстав та в порушення ЖК України (5464-10) . Крім того, при видачі охоронного свідоцтва відповідачем не було враховано, що на розгляді в Хортицькому районному суді м. Запоріжжя знаходиться позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання ОСОБА_3 такою, що втратила право користування житловим приміщенням, на яке було видано охоронне свідоцтво.

Постановою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 15 травня 2006 року в задоволенні позову ОСОБА_1 було відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 27 червня 2006 року частково задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_1 та скасовано зазначену постанову суду першої інстанції, а провадження у справі закрито.

В поданій касаційній скарзі представник позивача, посилаючись на порушення норм процесуального права, просить постановлені по справі судові рішення скасувати та винести нове рішення, яким позов задовольнити.

Заслухавши доповідача, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Відповідно до ст. 2 КАС України (2747-15) , завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно визначення, наведеного у п.1 ч.1 ст. 3 КАС України (2747-15) , справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Розглядаючи справу в порядку адміністративного судочинства, суд першої інстанції не врахував тієї обставини, що між сторонами виник житловий спір, який не належить до сфери публічно-правових відносин.

Так, районний суд у своєму рішенні вказує, що бронювання є засобом схоронності суб'єктивного права на житлову площу за відсутнім наймачем та членами його сім'ї. Управління житлового господарства лише закріпило це право ОСОБА_3 та її двох неповнолітніх дітей шляхом видачі охоронного свідоцтва, для отримання якого вона здійснила всі передбачені законодавством дії.

А відтак колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновком апеляційної судової інстанції про те, що оскаржувані охоронні свідоцтва видані з метою збереження права на житло за наймачем і не є публічно-правовими актами в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , а є актами індивідуальної дії, що охороняють гарантовані законом житлові права однієї конкретної особи.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги зроблених судом висновків не спростовують і при ухваленні оскаржуваного судового рішення порушень норм процесуального права допущено не було.

За правилами ч.3 ст. 220-1, ч.1 ст. 224 КАС України (2747-15) , якщо відсутні підстави для скасування судових рішень, то суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів, -

Касаційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 27 червня 2006 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту підписання і може бути оскаржена за винятковими обставинами лише у випадках, з підстав, у строки та в порядку, які визначені статтями 235 - 239 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .