Колегія суддів

Вищого адміністративного суду України в складі:

Бутенка В.I., Панченка О.I., Лиски Т.О., Сороки М.О., Штульмана I.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу апеляційного суду Донецької області від 24 травня 2005 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Шахтарської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області про стягнення недоплачених сум заробітної плати, -

встановила:

В червні 2004 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом в якому вказувала, що з 01.07.1990 року по 05.03.2004 року вона перебувала у трудових відносинах з відповідачем.

В період 2002 - 2003 р.р. відповідач неодноразово порушував її права, зокрема, з 01.09.2003 року було зменшено її заробітну плату на 13 грн., що потягло за собою зменшення розміру пенсії. За період з січня по серпень 2002 року, з січня по травень 2003 року та з жовтня по грудень 2003 року їй не виплачувалась 50% надбавка до посадового окладу, передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 31.12.1996 р. №1592 (1592-96-п) , на загальну суму 1287 грн.

В порушення Положення про преміювання працівників державної служби відповідач не виплатив їй премію до святкових днів за 2002 - 2003 р.р. на загальну суму 808 грн.

Крім того, вказувала, що їй видана довідка про заробіток, у яку безпідставно не включені відомості про нарахування матеріальної допомоги, виплаченої їй у 2002 - 2003 р.р., у зв'язку з чим просила суд зобов'язати усунути вказані порушення та здійснити всі необхідні виплати.

Рішенням Шахтарського районного суду м. Донецька від 20 січня 2005 року позовну заяву ОСОБА_1 було задоволено та стягнуто на її користь з відповідача недоплачену заробітну плату в розмірі 1919,50 грн. Зобов'язано Шахтарську ОДПI видати ОСОБА_1 довідку про розмір її посадового окладу у 251 грн. та про розмір матеріальної допомоги, виплаченої позивачці у 2002-2003 р.р.

В решті позову відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Донецької області від 24 травня 2005 року задоволено апеляційну скаргу відповідача та скасовано рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову. В решті рішення залишено без змін.

Не погоджуючись із ухвалою суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду України з касаційною скаргою в порядку визначеному ЦПК України 1963 (1501-06) року в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просила ухвалу апеляційного суду скасувати та залишити в силі рішення Шахтарського районного суду м. Донецька від 20 січня 2005 року.

Листом Верховного Суду України від 12.12.2005 р. на підставі п. 10 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) зазначену касаційну скаргу зі справою було передано до Вищого адміністративного суду України для вирішення в порядку касаційного провадження.

Заслухавши доповідача, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині задоволення вимог щодо збільшення розміру посадового окладу з 238 грн. до 251 грн. у зв'язку з прийняттям постанови Кабінету Міністрів України від 06 серпня 2003 р. №1207 "Про підвищення посадових окладів працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів" (1207-2003-п) , суд апеляційної інстанції виходив з того, що посадовий оклад позивачки визначався на підставі Схем посадових окладів керівних працівників і спеціалістів державних податкових інспекцій в містах (крім міст Києва та Севастополя), об'єднаних державних податкових інспекцій, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 13 грудня 1999 р. №2288 (2288-99-п) в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 07 лютого 2000 р. №225 (225-2000-п) (чинних на момент звернення до суду з позовом).

При цьому розмір місячного посадового окладу головного державного податкового ревізора-інспектора (посада, яку обіймала ОСОБА_1) становив від 180 до 200 грн.

Постановою Кабінету Міністрів України від 06 серпня 2003 р. №1207 (1207-2003-п) було передбачено підвищення з 01.09.2003 року на 32% посадових окладів керівних працівників, спеціалістів та службовців апарату органів виконавчої влади, прокуратури, судів та інших органів, схеми посадових окладів яких затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 13 грудня 1999 р. №2288 (2288-99-п) .

На підставі цієї постанови Кабінету Міністрів України була затверджена схема посадових окладів, згідно з якою місячний оклад головного державного податкового ревізора-інспектора становив від 238 до 264 грн.

Позивачці був встановлений оклад у розмірі 238 грн., що не виходить за межі схеми посадових окладів, а відтак висновок апеляційного суду в цій частині слід визнати обгрунтованим.

Проте скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог щодо неврахування 50% надбавки передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 31 грудня 1996 р. №1592 "Про умови оплати праці працівників органів державної податкової служби" (1592-96-п) , колегія суддів апеляційного суду допустила помилку в застосуванні норми матеріального права внаслідок невірного її тлумачення.

Так, пунктом 4.2 вказаної постанови №1592 (1592-96-п) було встановлено виплачувати керівним працівникам і спеціалістам, особам начальницького складу, які здійснюють контроль за справлянням податків та інших платежів, займаються оперативно-розшуковою роботою та розслідуванням кримінальних справ, організовують роботу з контролю надходження платежів до бюджетів та примусового їх стягнення, надбавки за особливі умови праці у розмірі 50 відсотків посадового окладу з урахуванням надбавки за спеціальне звання або ранг державного службовця.

Судом першої інстанції встановлено, що займана ОСОБА_1 посада головного державного податкового ревізора-інспектора відноситься до числа посад, наведених у пункті 4.2 постанови №1592 (1592-96-п) .

Такий висновок узгоджується з матеріалами справи, зокрема, з посадовою інструкцією позивачки (а.с. 15), зі змісту якої (п.п. 3.1.-3.5., 3.11.-3.16.) вбачається, що до обов'язків останньої входила організація роботи з контролю надходження платежів до бюджетів та примусового їх стягнення.

Наведене дозволяє вважати, що право ОСОБА_1 на отримання щомісячної надбавки за особливі умови праці, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №1592 від 31.12.1996 р. (1592-96-п) , було обмежено апеляційною судовою інстанцією та скасовано без належних для цього підстав.

Посилання апеляційного суду на пункт 6 постанови №1592 (1592-96-п) не підлягає застосуванню у даному випадку, так як вказаною нормою визначено спеціальний порядок преміювання керівників органів державної податкової служби та їх заступників, надання їм матеріальної допомоги і встановлення надбавок та доплат до посадових окладів, до числа яких позивачка за своєю посадою не відноситься.

Разом з тим обгрунтовано задовольняючи вимоги в частині нарахування 50% надбавки, суд першої інстанції допустився помилки в обрахуванні розміру суми, яка підлягає відшкодуванню, оскільки за період з жовтня по грудень 2003 року суд виходив з посадового окладу в розмірі 251 грн., який позивачці не встановлювався.

За таких обставин та з урахуванням положень ч.2 ст. 227 КАС України (2747-15) , підлягають скасуванню обидва рішення судів попередніх інстанцій, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції, яким за правилами предметної підсудності на даний час є Донецький окружний адміністративний суд.

Під час нового розгляду справи суду слід врахувати вищенаведене та у відповідності з вимогами діючого процесуального законодавства вирішити даний спір.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів, -

ухвалила:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Донецької області від 24 травня 2005 року та рішення Шахтарського районного суду м. Донецька від 20 січня 2005 року - скасувати, а справу направити на новий розгляд до Донецького окружного адміністративного суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена за винятковими обставинами лише у випадках, з підстав, у строки та в порядку, які визначені статтями 235 - 239 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .