Колегія суддів судової палати з розгляду справ за зверненнями юридичних осіб Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого: Фадєєвої Н.М.

суддів: Бим М.Є., Гончар Л.Я., Леонтович К.Г., Матолича С.В.,

за участю секретаря - Топчія В.В.,

розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

на постанову Господарського суду Луганської області від 13 жовтня 2006 року та ухвалу Луганського апеляційного господарського суду від 05 грудня 2006 року

у справі за позовом Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельно-виробничий сервіс"

про стягнення суми

в с т а н о в и л а :

У серпні 2006 року позивач звернувся з позовом про стягнення із Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельно-виробничий сервіс"

3 357 грн. 69 коп. несплачених штрафних санкцій за незайняті інвалідами робочі місця у 2004 році.

Постановою Господарського суду Луганської області від 13.10.2006, залишеною без змін ухвалою Луганського апеляційного господарського суду від 05.12.2006, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з судовими рішеннями першої та апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог Луганське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося із касаційною скаргою про скасування зазначених рішень та просило постановити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи наведені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до положень ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.1991 р. №875-ХII (875-12) підприємства всіх форм власності зобовcязані створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів у розмірі 4% загальної кількості робочих місць на підприємстві, якщо працює від 8 до 15 чоловік - у кількості 1 робочого місця.

З урахуванням вказаних вимог цього закону та середньооблікової чисельності штатних працівників відповідач повинен був працевлаштувати у 2004 році 1 інваліда.

Згідно звіту Фонду за 2004 рік за формою № 10-ПI стосовно чисельності інвалідів, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно 4-відсоткового нормативу, фактично у спірному періоді на підприємстві відповідача жодного інваліда не працювало.

У відповідності з положеннями п.п.3, 5, 14 "Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995р. №314 (314-95-п) , робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда. Підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів. Підприємства у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів; щорічно до 1 лютого року, що настає за звітним, подають відділенням Фонду соціального захисту інвалідів відомості про середню річну заробітну плату на підприємстві, середньооблікову чисельність штатних працівників облікового складу та про кількість працюючих інвалідів; визначають види виробництв, цехи та дільниці, де доцільно використовувати працю інвалідів; інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів; створюють для інвалідів умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації, забезпечують соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством; запроваджують у разі потреби посади інструкторів-перекладачів для роботи з глухими працівниками; розробляють і затверджують інструкцію про робоче місце інваліда.

Обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком підбирати, працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця. Такий обовязок покладено на органи працевлаштування, перелічені в ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (875-12) .

Про створення робочих місць для працевалштування інвалідів відповідач органи працевлаштування не інформував.

Частиною першою ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (875-12) передбачено, що підприємства (обcєднання), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою ст. 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в обcєднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

Відповідно до п.1 ст.239, п.1 ст.241 ГК України (436-15) органи державної влади та місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до субcєктів господарювання такий вид адміністративно-господарських санкцій як адміністративно-господарський штраф, під яким слід розуміти грошову суму, що сплачується субcєктом господарювання до відповідного бюджету у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності.

Згідно з положеннями ст.250 ГК України (436-15) адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до субcєкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через рік з дня порушення цим субcєктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем не було надано доказів поважного пропуску строків, визначених ст.250 ГК України (436-15) .

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що при розгляді справи допущено неправильне застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права, які передбачені ст.ст. 225 - 229 КАС України (2747-15) як підстави для зміни, скасування судового рішення, залишення позовної заяви без розгляду або закриття провадження у справі.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, оскільки судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій постановлені з додержанням норм процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги є необгрунтованими.

Керуючись статтями 220, 221, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) ,

ухвалила :

Касаційну скаргу Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення.

Постанову Господарського суду Луганської області від 13 жовтня 2006 року та ухвалу Луганського апеляційного господарського суду від 05 грудня 2006 року - без змін.

Ухвала остаточна і оскарженню не підлягає.