Колегія суддів

Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого-судді Бутенка В.І.,

суддів: Панченка О.І., Лиски Т.О., Сороки М.О., Штульмана І.В.,

при секретарі: Возній І.П.,

за участю представника відповідача Царіцина Р.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку касаційного провадження справу за касаційною скаргоюОСОБА_1 на постанову Овруцького районного суду Житомирської області від 14 грудня 2006 року та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 29 січня 2007 року у справі за позовомОСОБА_1 до Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця", Управління праці та соціального захисту населення Овруцької районної державної адміністрації про стягнення заборгованості по виплатах передбачених Законом України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) , -

В серпні 2006 року ОСОБА_1. звернувся до суду з позовом до Державного територіально-галузевого об'єднання (надалі - ДТГО) "Південно-Західна залізниця", Управління праці та соціального захисту населення Овруцької районної державної адміністрації (надалі - УПСЗН Овруцької РДА) про стягнення невиплачених коштів, передбачених Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) в розмірі 19783,40 грн. за період з 01.01.2003 року по 31.12.2005 року.

В обґрунтування позову ОСОБА_1. вказував, що він має статус потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи 3 категорії, проживає в зоні гарантованого добровільного відселення в м. Овруч Житомирської області і відповідно до статей 37, 39 Закону України від 28 лютого 1991 року №796-ХІІ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (надалі - Закон № 796-ХІІ (796-12) ) має право на одержання соціальних виплат, зокрема, на грошову допомогу у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства у розмірі 40% від мінімальної заробітної плати та доплату до заробітної плати у розмірі двох мінімальних заробітних плат.

Проте, такі виплати йому були проведені відповідачем у розмірах менших, ніж це передбачено Законом №796-ХІІ (796-12) .

Просив стягнути з ДТГО "Південно-Західна залізниця" на його користь 3297,20 грн. недоплачених коштів передбачених ст. 37 Закону №796-ХІІ за період з 01.01.2003 року по 31.12.2005 року та недоплачені за той же період кошти, передбачені ст. 39 Закону №796-ХІІ у розмірі 16486,00 грн.

Постановою Овруцького районного суду від 14 грудня 2006 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 29 січня 2007 року, у задоволенні позову ОСОБА_1. було відмовлено за безпідставністю.

В касаційній скарзі ОСОБА_1., посилаючись на порушення судами обох інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить постановлені по справі судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції помилково виходив з тих міркувань, і з цим погодилась колегія суддів апеляційного суду, що розмір виплат передбачених Законом №796-ХІІ (796-12) , конкретно визначений постановою Кабінету Міністрів України "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №836 від 26.07.1996 (836-96-п) року. Оскільки позивач отримував такі виплати саме у встановленому вказаною постановою розмірі, то підстав для задоволення позову немає.

Проте з таким висновком судів неможливо погодитись.

Так, судами встановлено, що позивач працює з 1999 року в Овруцькій дистанції колії ДТГО "Південно-Західна залізниця" і проживає в м. Овруч Житомирської області.

Відповідно до Переліку населених пунктів Житомирської і Київської областей, віднесених до зони радіоактивного забруднення внаслідок катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №106 від 23.07.1991 року та розпорядженням Кабінету Міністрів України №17 від 12.01.1993 року (17-93-р) , місто Овруч відноситься до зони гарантованого добровільного відселення.

Статтею 37 Закону №796-ХІІ (в редакції згідно із Законом від 09.02.2006 року) було передбачено, що громадянам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, виплачується щомісячна грошова допомога у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства у зоні гарантованого добровільного відселення в розмірі 40% від мінімальної заробітної плати;

Статтею 39 вказаного Закону для громадян, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, зокрема у зоні гарантованого добровільного відселення, була передбачена доплата в розмірі двох мінімальних заробітних плат.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Постановою Кабінету Міністрів України від № 836 (836-96-п) від 26.07.1996 року, якою керувався суд першої інстанції, відмовляючи ОСОБА_1. у позові, встановлено конкретні розміри виплат у визначеній сумі, що суперечить вимогам Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) в редакції чинній на момент розгляду справи. Цим Законом встановлено розмір таких виплат як кратну відносно до розміру мінімальної заробітної плати величину на час виплати.

З моменту прийняття постанови КМУ №836 від 26.07.1996 року (836-96-п) встановлені нею розміри виплат залишались незмінними, в той час як Верховною Радою України неодноразово змінювався розмір мінімальної заробітної плати. Законом №796-ХІІ (796-12) (статті 62 та 67) Кабінету Міністрів було надано право проводити лише роз'яснення порядку застосування цього Закону, якою, зокрема, є постанова Кабінету Міністрів України №987 від 20.06.2000 року (987-2000-п) "Про затвердження "Порядку використання коштів Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення", та підвищувати розміри доплат, пенсій і компенсацій, передбачених цим Законом, відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати, але не зменшення їх та встановлення їх у твердій сумі.

Слід зазначити, що згідно із ст. 8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість, діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

За таких обставин, виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними нормативними актами слід визнати, що в даному випадку підлягали застосуванню саме норми ст.ст. 37, 39 Закону №796-ХІІ та норми відповідних законів України, якими встановлювався розмір мінімальної заробітної плати за час, що сплив після прийняття постанови №836 (836-96-п) від 26.07.1996 року.

Наведених положень закону та підзаконних нормативних актів суди попередніх інстанцій не врахували і дійшли помилкового висновку про правомірність дій відповідача, а відтак постановлені ними рішення не можуть залишатися в силі і підлягають скасуванню.

Оскільки по справі не вимагається збирання або додаткової перевірки доказів, обставини справи встановлені судами повно й правильно, але допущено помилку в застосуванні норм матеріального права - постановлені по справі судові рішення підлягають скасуванню з постановленням нового рішення про задоволення позову ОСОБА_1.

Керуючись ст.ст. 221, 223, 229, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

Касаційну скаргуОСОБА_1 - задовольнити.

Постанову Овруцького районного суду Житомирської області від 14 грудня 2006 року та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 29 січня 2007 року - скасувати.

ПозовОСОБА_1 задовольнити.

Зобов'язати Державне територіально-галузеве об'єднання "Південно-Західна залізниця" шляхом списання з роз­рахункового рахунку Управління праці та соціального захисту населення Овруцької районної державної адміністрації виплатити ОСОБА_1 допомогу у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчуван­ня місцевого виробництва за період з 01.01.03 по 31.12.05 та здійснити доплату до заробітної плати за період з 01.03.03 по 31.12.05 з відрахуванням фактично виплачених сум, обов'язкових платежів та податків.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена за винятковими обставинами лише у випадках, з підстав, у строки та в порядку, які визначені статтями 235- 239 Кодексу адміністративного судочинства України.