Колегія суддів

Вищого адміністративного суду України в складі суддів:

Бутенка В.І., Панченка О.І., Лиски Т.О., Сороки М.О., Штульмана І.В.,

провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 на ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 26 грудня 2003 року у справі за скаргою ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 на рішення, дії та бездіяльність державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції м. Чернігова, -

В жовтні 2002 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 звернулись до суду зі скаргою на неправомірні дії державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції м. Чернігова (надалі - Деснянський ВДВС, суб'єкт оскарження), в якій просили визнати неправомірною постанову державного виконавця ОСОБА_4 від 16.09.2002 року в частині визначення остаточного терміну добро­вільного виконання виконавчого листа до 23.09.2002 р. та постанову від 23.09.2002 року про накладення арешту на квартиру.

Справа судами розглядалася неодноразово.

Під час розгляду справи заявники уточнили вимоги та просили визнати виконавчий лист №2-22 від 21.01.2002 р., виданий Новозаводським районним судом м. Чернігова таким, що не відповідає рішен­ню цього суду від 21.01.2002 року по справі №2-22; скасувати постано­ву державного виконавця Деснянського ВДВС від 16.09.2002 року про відкриття виконавчого провадження щодо примусового стягнення з ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 по 700 грн. та відшкодування моральної шкоди, а також по 35 грн. виконавчого збору, 85 коп. витрат пов'язаних з провадженням виконавчих дій; визнати такою, що суперечить вимогам чинного законодавст­ва України та скасувати, постанову державного виконавця від 19.09.2002 року щодо накладення арешту на квартиру ОСОБА_6; зобов'язати державного виконавця Деснянського ВДВС вжити заходів щодо повернення ОСОБА_7 стягнутих з неї незаконним шляхом 755,85 грн.; визна­ти дії та бездіяльність державного виконавця ОСОБА_4 при про­веденні заходів щодо примусового виконання виконавчого листа №2-22 від 21.01.2002 року, виданого Новозаводським районним судом м. Черні­гова, неправомірними та зобов'язати її здійснити ці заходи у відпо­відності до вимог Закону.

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 17 жовтня 2003 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Чернігівської області від 26 грудня 2003 року, було частково задоволено скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та визнано незаконною постанову державного виконавця про накладення арешту на квартиру ОСОБА_1 В частині вимог щодо визнання виконавчого листа №2-22 від 21.01.2002 року таким, що не відповідає рішенню Новозаводського районного суду м. Чернігова від 21.012002 року, щодо скасування постанов державного виконавця Деснянського ВДВС ОСОБА_4 про відкриття виконавчого провадження щодо примусового стягнення з ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 по 700 грн. моральної шкоди, а також по 35 грн. виконавчого збору та 0.85 грн. судових витрат та щодо зобов'язання державного виконавця вжити заходів по поверненню ОСОБА_1 стягнутих з неї незаконним шляхом 755,85 грн. - відмовлено.

Не погоджуючись із ухвалою апеляційного суду, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 звернулися до Верховного Суду України з касаційною скаргою в порядку визначеному ЦПК України 1963 (1501-06) року в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просили вказану ухвалу суду скасувати, а справу направити на новий розгляд до апеляційного суду.

Листом Верховного Суду України від 27.09.2005 р. на підставі п. 10 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) зазначену касаційну скаргу зі справою було передано до Вищого адміністративного суду України для вирішення в порядку касаційного провадження.

Перевіривши рішення суду апеляційної інстанції на відповідність нормам матеріального та процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Залишаючи рішення суду першої інстанції в силі, колегія суддів апеляційного суду встановила, що державний виконавець діяв виключно в межах та у відповідності до повноважень, визначених ст. 24 Закону України "Про виконавче провадження" і керувався необхідністю виконання рішення апеляційного суду Чернігівської області від 04.06.2002 року, яке набрало законної сили і підлягало обов'язковому виконанню.

З таким висновком апеляційного суду погоджується і колегія суддів Вищого адміністративного суду України, оскільки він ґрунтується на фактичних обставинах справи та відповідає вимогам чинного на момент розгляду справи законодавства.

Доводи касаційної скарги правильність висновків суду не спростовують та зводяться лише до незгоди з прийнятим по справі судовим рішенням.

Відповідно до ч.3 ст. - 220-1 КАС України, суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З урахуванням наведеного та керуючись ст.ст. 220-1, 223, 224, 230, 231, Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів, -

Касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 - залишити без задоволення, а ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 26 грудня 2003 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту підписання і може бути оскаржена за винятковими обставинами лише у випадках, з підстав, у строки та в порядку, які визначені статтями 235- 239 Кодексу адміністративного судочинства України.