Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Сергейчука О.А.

Суддів Ланченко Л.В.

Пилипчук Н.Г.

Костенка М.І.

Степашка О.І.

секретар судового засідання Меньшикова О.Я.

за участю представників:

позивача: не викликались;

відповідача: не викликались

розглянувши в порядку попереднього розгляду касаційну скаргу Кременчуцького колективного підприємства "Житлобуд"

на ухвалу Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 14.02.2006р.

у справі №3/156

за позовом Кременчуцького колективного підприємства "Житлобуд"

до Кременчуцької об’єднаної державної податкової інспекції Полтавської області

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення

Кременчуцьке колективне підприємство "Житлобуд" (далі по тексту – позивач, КП "Житлобуд") звернулось до Господарського суду Полтавської області з позовом до Кременчуцької об’єднаної державної податкової інспекції Полтавської області (далі по тексту – відповідач, Кременчуцька ОДПІ) про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 20.05.2005р. №1492/539/1630.

Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 20.10.2005р. у справі №3/156 (суддя Бунякіна Г.І.) припинено провадження у справі у зв’язку з відсутністю предмета спору на підставі п. 1-1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 14.02.2006р. у справі №3/156 (головуючий суддя – Лобань О.І., судді Поліщук В.Ю., Ткаченко Б.О.) скасовано ухвалу Господарського суду Полтавської області від 20.10.2005р., направлено справу до суду першої інстанції для продовження судового розгляду.

КП "Житлобуд", не погоджуючись з ухвалою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 14.02.2006р. у справі №3/156, звернулось з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, а ухвалу Господарського суду Полтавської області від 20.10.2005р. залишити в силі.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга КП "Житлобуд" не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 20.05.2005р. Кременчуцька ОДПІ прийняла податкове повідомлення-рішення №1492/539/1630, яким позивачу визначено суму штрафних санкцій у розмірі двадцяти відсотків від узгодженої суми податкового зобов’язання з податку на додану вартість на загальну суму 410,62 грн.

Зазначене податкове повідомлення-рішення прийнято Кременчуцькою ОДПІ на підставі акту від 08.06.2004р. №15 (далі по тексту – Акт перевірки).

Відповідно до висновків Акту перевірки, позивачем не сплачені узгоджені суми податкових зобов’язань з податку на додану вартість протягом граничних строків, визначених п. 5.3.1 ст. 5 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", внаслідок чого, на підставі п.п. 17.1.7. п. 17.1 ст. 17 зазначеного Закону, до позивача застосовано штрафні санкції.

Поряд з цим, судами попередніх інстанцій встановлено, що 20.03.2002р. КП "Житлобуд" подало до Кременчуцької ОДПІ декларацію з податку на додану вартість за лютий 2000р., якою самостійно задекларувало зобов’язання з податку на додану вартість у сумі 7321,00 грн., а також досліджено копію платіжного доручення по сплаті податку на додану вартість від 28.03.2002р. №136 на суму 30921,00 грн., в т.ч. 7321,00 грн. за лютий місяць 2002р., що доводить своєчасність сплати позивачем суми узгодженого податкового зобов’язання.

Стосовно припинення провадження у справі судом першої інстанції на підставі п. 1-1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якого господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору, Вищий адміністративний суд завертає увагу на наступне.

Так, суд першої інстанції, припиняючи провадження у справі, виходив з того, що відповідачем не дотримано вимог п.п. 15.1.1 п. 15.1 ст. 15 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", за якими податковий орган має право самостійно визначити суму податкових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Законом, не пізніше закінчення 1095 дня, наступного за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, а у разі, коли така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку податковий орган не визначає суму податкових зобов’язань, платник податків вважається вільним від такого податкового зобов’язання, спір стосовно такої декларації не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку, а отже, в даному випадку, предмет спору відсутній.

Судова колегія погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про невідповідність позиції суду першої інстанції вимогам ч. 6 розділу VII Прикінцевих та перехідних положень та ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України (який застосовується до даних правовідносин з 01.09.2005р.).

Відповідно до ч. 6 розділу VII прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) до початку діяльності окружних та апеляційних адміністративних судів адміністративні справи, підвідомчі господарським судам відповідно до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) 1991 року, вирішують у першій та апеляційній інстанціях відповідні місцеві та апеляційні господарські суди за правилами Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) . Кодекс адміністративного судочинства України (2747-15) не містять такої процесуальної дії, як припинення провадження у справі.

З урахуванням зазначеного, Вищий адміністративний суд України погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що відсутність предмета спору є підставою для винесення судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Згідно ч. 1 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судом апеляційної інстанції належним чином з’ясовано обставини справи та дано їм належну правову оцінку. Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування ухвали Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 14.02.2006р. у справі №3/156 не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд –

Касаційну скаргу Кременчуцького колективного підприємства "Житлобуд" на ухвалу Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 14.02.2006р. у справі №3/156 залишити без задоволення.

Ухвалу Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 14.02.2006р. у справі №3/156 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.