Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Бившевої Л.І.

Сергейчука О.А.

Степашка О.І.

при секретарі Меньшиковій О.Я.

за участю представників

відповідача: Українець Т.С.

третьої особи: Суботи О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м.Києва

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.10.2006 р.

у справі № 25/164а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Туртас"

до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва

третя особа Управління державного казначейства у м. Києві

про скасування податкового повідомлення-рішення та відшкодування з державного бюджету ПДВ, -

Постановою Господарського суду м. Києва від 20.07.2006 р. у позові відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.10.2006р. постанову суду першої інстанції скасовано частково. Прийнято нову постанову, якою позовні вимоги задоволені частково. Резолютивну частину постанови суду першої інстанції викладено у редакції, за якою позов задоволено частково. Скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Печерському районі м.Києва від 12.12.2005 р. № 2892366/0. В іншій частині у позові відмовлено. В іншій частині постанову суду першої інстанції залишено без змін.

ДПІ у Печерському районі м. Києва подала касаційну скаргу, якою просить скасувати судове рішення суду апеляційної інстанції в частині скасування податкового повідомлення-рішення. Вважає, що постанова суду апеляційної інстанції ухвалена помилково, усупереч вимогам норм матеріальн ого права, а саме: п. 1.8 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість", та процесуального права, а саме: ст. 201, 207 КАС України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, третьої особи, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що актом позапланової невиїзної перевірки №184/23-6-32707261 від 07.12.2005 р. з питань достовірності заявленого до відшкодування податку на додану вартість за листопад 2004 року зафіксовано порушення позивачем приписів п. 1.8 ст. 1, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", що зумовило неправомірне визначення до відшкодування з бюджету податку на додану вартість за листопад 2004 року у розмірі 2892974 грн.

На підставі акту перевірки податковою інспекцією прийнято податкове повідомлення-рішення № 2892366/0 від 12.12.2005 р. про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 2892974,00грн.

Відмовляючи у позові про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення № 161/23-10/0 та відшкодування з держбюджету податку на додану вартість 2892974 грн., суд першої інстанції виходив з того, що у порушення п.1.8 ст. 1, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" позивачем заявлено до відшкодування податок на додану вартість у розмірі 2892974 грн. Такий висновок мотивований тим, що податок на додану вартість за угодами з придбання товару ТОВ "Рубін 2000" (продавець товару) до бюджету не сплачувався, про що свідчить проведена перевірка ТОВ "Рубін 2000" та порушення кримінальної справи проти ТОВ "Рубін 2000". Подальший експорт придбаного у ТОВ "Рубін" товару через комісіонерів ТОВ "Магніт" та ТОВ "Катріна" на адресу нерезидента компанії "CAPRICORN STAINLESS" (Нідерланди) підтверджується вантажно-митними деклараціями, оформленими Дніпровською регіональною митницею на підставі підроблених документів.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов в частині визнання недійсним податкового повідомлення-рішення про зменшення суми бюджетного відшкодування, суд апеляційної інстанції не погодився із судом першої інстанції про недостовірність (підробку) вантажно-митних декларацій на підставі постанови старшого слідчого в особливо важливих справах СУ ПМ ДПА України про виділення кримінальної справи в окреме провадження від 16.05.2005 р. та постанови старшого прокурора Генеральної прокуратури України про скасування постанови про відмову у порушенні кримінальної справи та порушення кримінальної справи, зазначивши, що відповідно до ч. 4 ст. 72 КАС України для адміністративного суду є обов’язковим та не потребує доказуванню лише вирок у кримінальній справі, а не постанова про порушення кримінальної справи. Зазначені документи стосуються виключно експортних операцій за серпень 2004 року і жодним чином не стосуються посадових осіб позивача. Висновки акту перевірки суперечать даним, що наведені у акті, та не відповідають дійсним обставинам справи, тому що порушення кримінальної справи проти посадових осіб контрагентів за операціями здійсненими в іншому періоді не є підставою для зменшення позивачеві суми податку на додану вартість, що підлягає відшкодуванню у листопаді 2004 року. Податковий кредит сформований позивачем у відповідності до вимог ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", на підставі належним чином оформлених податкових накладних, виданих особою, зареєстрованою у встановленому порядку платником податку на додану вартість. Відмова у позові в частині відшкодування податку на додану вартість за листопад 2004 року у розмірі 2892974,00 грн. мотивована тим, що позивач не звертався із заявою до відповідача про повернення сум податку, що надміру надійшли до бюджету, тому не вбачається, в чому саме полягає порушення відповідачем прав і охоронюваних законом інтересів позивача. Також суд послався на приписи п.п.7.7.5 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (із змінами, внесеними Законом України від 25.03.2005 р. № 2505-ІУ (2505-15) ), зазначивши, що механізм відшкодування має визначатись на підставі норм Закону України, чинних на час розгляду справи, та виходячи із приписів вказаних норм Закону дійшов висновку, що законодавством передбачений спосіб захисту порушеного права, а саме: звернення до суду з позовом про зобов’язання органів державної податкової служби подати до органу Державного казначейства висновок про відшкодування сум надмірно сплаченого податку. Позивач з відповідною вимогою до суду не звертався.

Суд касаційної інстанції не може беззаперечно погодитися із позицією суду апеляційної інстанції щодо неправомірного зменшення позивачеві бюджетного відшкодування спірним податковим повідомленням-рішенням.

Наявність законодавчо визначених обставин для формування податкового кредиту та відшкодування податку на додану вартість, зокрема належним чином оформлених податкових накладних, податкових декларацій, розрахунків експортного бюджетного відшкодування, є обов’язковою, але, не є безумовною підставою для визнання правомірності формування податкового кредиту та відшкодування податку на додану вартість за умови, якщо податковий орган доведе, що відомості в таких документах не відповідають дійсності, в тому числі, коли господарські операції не мали реального характеру через їх безтоварність.

Податкова інспекція свою позицію щодо неправомірності заявлення до бюджетного відшкодування податку на додану вартість у листопаді 2004 року у розмірі 2892739,21 грн. за господарською операцією з придбання у ТОВ "Рубін 2000" злитків сталі у кількості 240,6 тонн та колоснику у кількості 40,2 тонн у зв’язку з її безтоварністю обґрунтовувала тим, що придбаний товар було експортовано через комісіонерів ТОВ "Магніт" та ТОВ "Катріна" на адресу нерезидента "CAPRICORN STAINLESS" Нідерланди на підставі фіктивних документів.

Судом не досліджувалося питання реального існування товару, зокрема, хто є виробником товару, чи був на час укладення договору у продавця товар в наявності, яким чином відбувалося його зберігання та доставка.

Неможна визнати законною та обґрунтованою і постанову суду першої інстанції, оскільки висновки суду щодо неправомірного визначення до бюджетного відшкодування сум податку на додану вартість, зумовленого порушенням позивачем вимог п. 1.8 ст. 1, п.п.7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", є безпідставними.

Як вбачається з рішення суду першої інстанції, останній надав оцінку правомірності заявленому позивачем бюджетному відшкодуванню податку на додану вартість за жовтень 2004 року, тоді як позовні вимоги позивача стосуються листопада 2004 року.

Згідно із п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР (у редакції, чинній на час формування податкового кредиту (листопад 2004 року) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Відповідно до п. п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" датою виникнення права платника податків на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податків в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) – в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п.п. 7.4.5. п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Суд першої інстанції залишив поза увагою приписи вищевказаних норм Закону, не надав правової оцінки питанню формування податкового кредиту саме на підставі приписів наведених норм Закону та саме за господарською операцією, виконання якої зумовило формування позивачем податкового кредиту.

Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, встановлений п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

При вирішенні питання щодо формування податкового кредиту та щодо наявності чи відсутності у позивача права на відшкодування податку на додану вартість, необхідно встановлювати факт виконання господарської операції, наявність чи відсутність податкової накладної, виписаної суб’єктом підприємницької діяльності, зареєстрованим платником податку на додану вартість, що, за приписами законодавства, підтверджує факт придбання позивачем (платником податку) товару (робіт, послуг), дотримання платником податку приписів п. 7.7. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (у редакції, коли таке право могло виникнути (виникло)).

Необхідно враховувати, що непідтвердження сплати податку на додану вартість попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару не впливала на віднесення платником податку до складу податкового кредиту сплаченого (нарахованого) податку на додану вартість при придбанні товару, оскільки відповідальність платника податку у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, наставала лише у разі непідтвердження податковими накладними на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включеного до складу податкового кредиту (абз. 2 п.п.7.4.5. п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість"). Закон України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) не ставив право платника податку на додану вартість на формування податкового кредиту в залежність від належного виконання постачальником своїх податкових зобов’язань та сплати ним сум до державного бюджету. У разі порушення попередніми постачальниками товару приписів податкового законодавства щодо формування та сплати податкових зобов’язань з податку на додану вартість відповідальність за це не може бути покладена на платника податку, який належним чином користувався своїми правами та виконував покладені на нього обов’язки.

Допущені судами попередніх інстанцій вищевказані порушення не можуть бути усунені судом касаційної інстанції, який згідно із ст. 220 КАС України перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

З огляду на викладене, судові рішення попередніх інстанцій підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи судам слід врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, належно оцінити докази, і, в залежності від встановлених обставин, здійснити розгляд справи у відповідності із нормами матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва задовольнити частково.

Постанову Господарського суду м. Києва від 20.07.2006 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.10.2006 р. скасувати, а справа направити до Окружного адміністративного суду м. Києва на новий розгляд.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття обставин, які можуть бути підставою для провадження за винятковими обставинами.