Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого, судді - Смоковича М. I.,

Суддів - Весельської Т. Ф.,

Горбатюка С. А.,

Мироненка О. В.,

Чумаченко Т. А.,

провівши у порядку письмового провадження касаційний розгляд адміністративної справи

за позовом ОСОБА_1 до Відділу державної виконавчої служби у Дзержинському районі міста Харкова, третя особа: начальник Відділу державної виконавчої служби у Дзержинському районі міста Харкова Пакін А.В. про зобов'язання виконати судове рішення та стягнення моральної шкоди,

провадження в якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 12 грудня 2006 року, -

в с т а н о в и л а:

У грудні 2005 року ОСОБА_1 звернувся до Відділу державної виконавчої служби у Дзержинському районі міста Харкова з позовом, в якому просив визнати умисним невиконання ним рішення Червонозаводського районного суду міста Харкова від 30 травня 2005 року, зобов'язати виконати вказане судове рішення, а також стягнути моральну шкоду в сумі 2000 гривень.

Під час розгляду справи позивач уточнив свої вимоги - просив визнати невиконання відповідачем рішення суду злочином, передбаченим статтею 382 КК України (2341-14) , а також порушенням Конституції України (254к/96-ВР) та Закону України "Про виконавче провадження" (606-14) , а його - потерпілим від злочину; визнати відмову відповідача у відповіді на подану скаргу порушенням Конституції України (254к/96-ВР) та Закону України "Про звернення громадян" (393/96-ВР) ; стягнути збитки, заподіяні невиконанням судового рішення в сумі 9366 гривень, а також моральну шкоду в сумі 2000 гривень.

Постановою Дзержинського районного суду міста Харкова від 20 жовтня 2006 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 12 грудня 2006 року постанову Дзержинського районного суду міста Харкова від 20 жовтня 2006 року скасовано, а провадження в справі закрито.

У поданій касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, ставить питання про скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалення нового рішення в справі.

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та рішення, що приймалися під час її розгляду, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Судами встановлено, що на виконанні у Відділі державної виконавчої служби у Дзержинському районі міста Харкова знаходилося рішення Червонозаводського районного суду міста Харкова від 30 травня 2005 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ліквідатора ЗАТ "Завод ЖБК" ОСОБА_2 про відшкодування збитків і моральної шкоди.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та закриваючи провадження в справі, апеляційний суд виходив з того, що справа не підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства, оскільки спірні правовідносини виникли під час виконання судового рішення у цивільній справі й повинні вирішуватися у порядку цивільного судочинства, відповідно до розділу VII "Судовий контроль за виконанням судових рішень" Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) 2004 року (статті 383 - 389).

Втім, колегія суддів не погоджується з таким висновком, оскільки він не грунтується на нормах процесуального права.

Відповідно до частини 1 статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

До юрисдикції адміністративних судів належать спори щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби при виконанні всіх виконавчих документів, передбачених частиною 2 статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" (606-14) , крім тих, відносно яких законом установлено інший порядок їх оскарження.

Дійсно, розділом VII "Судовий контроль за виконанням судових рішень" Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) 2004 року визначено інший порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби при виконанні судових рішень, ухвалених за правилами цивільного судочинства й такі справи не відносяться до юрисдикції адміністративних судів.

Відповідно ж до статті 383 Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) 2004 року, учасники виконавчого провадження та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Оскільки у даній справі позивач оскаржує бездіяльність державного виконавця при виконанні останнім судового рішення, ухваленого відповідно до Цивільного процесуального кодексу України 1963 (1501-06) року, то на наявний у ній спір також поширюється юрисдикція адміністративних судів.

З огляду на викладене, висновок апеляційного суду про те, що дана справа не є справою адміністративної юрисдикції, помилковий.

Оскільки правових висновків апеляційний суд дійшов з порушенням норм процесуального права, колегія суддів вважає за необхідне скасувати прийняте ним рішення та направити справу на новий апеляційний розгляд, у зв'язку з чим касаційна скарга задовольняється частково.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 12 грудня 2006 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .