Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого: судді Фадєєвої Н.М.

суддів: Бим М.Є., Леонтович К.Г., Чалого С.Я., Харченка В.В.

при секретарі: Капустинському М.В.

з участю представників:

ДПI у м. Херсоні - Андрюка А.М.

ТОВ з іноземними інвестиціями "Блек Сі Агрікалче Сеплай Компані" - Ярошенко Ю.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у м. Херсоні на постанову господарського суду Херсонської області від 10 травня 2006 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 09 серпня 2006 року у справі №7/168-АП-06 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Блек Сі Агрікалче Сеплай Компані" до Державної податкової інспекції у м. Херсоні про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИЛА:

У березні 2006 року ТОВ з іноземними інвестиціями "Блек Сі Агрікалче Сеплай Компані" звернулось до суду з позовом до ДПI у м. Херсоні про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення від 21.03.2006р. №0001932301/0.

Постановою господарського суду Херсонської області від 10 травня 2006 року позов задоволено.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 09 серпня 2006 року зазначена постанова господарського суду залишена без змін. Внесено виправлення в резолютивну частину щодо назви та розміру судового збору.

В касаційній скарзі ДПI у м. Херсоні просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

Судами встановлено та з матеріалів справи вбачається, що з 21.02.2006р. по 06.03.2006р. посадовими особами ДПI у м. Херсоні проведена перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавствам за період з 01.11.2003р. по 06.03.2006р., за результатами якої складено акт від 14 березня 2006 року №892/23-4/20038795, яким встановлено порушення позивачем вимог пунктів 2.1,2.2, п.п.7.2.4 п.7.2 ст.7, п.9.3, п.9.8 ст.9, п.10.1, п.10.2 ст.10 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) . Крім того, в процесі перевірки було встановлено, що 17.09.2004р. позивач на підставі поданої заяви був знятий з обліку платника ПДВ, анульовано свідоцтво платника ПДВ та підприємство виключено з Реєстру платників податків. Натомість підприємство продовжувало після цієї дати здійснювати господарські операції як з сільськогосподарської так і зі звичайної діяльності, обсяг яких перевищував 3600 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 21 березня 2006 року №0001932301/0, яким визначено суму податкового зобов'язання в розмірі 1 331 917,93грн. (665958,97грн. за основним платежем та 665958,96грн. за штрафними (фінансовими) санкціями).

В матеріалах справи відсутні докази того, позивач був ознайомлений з рішенням ДПI від 17.09.2004р. про анулювання свідоцтва платника, зняття підприємства з обліку та виключення з Реєстру платника ПДВ.

Підприємство у встановленому порядку та строки подавало контролюючому органу податкову звітність як по загальній так і по скороченій деклараціях з ПДВ, а останній приймав її, обліковував нарахування та зараховував до бюджету сплату цього податку у особовому рахунку підприємства - платника ПДВ.

Тобто, податковий орган щодо підприємства позивача вчиняв дії, які контролюючий орган вчиняє виключно до зареєстрованих платників ПДВ відповідно до чинного податкового законодавства.

Згідно п.9.6 ст. 9 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) (в редакції Закону, що діяла на момент анулювання свідоцтва платника) свідоцтво про реєстрацію діє до дати його анулювання, яке відбувається, якщо зареєстрована згідно з пунктом 2.1 цього Закону протягом 24 поточних календарних місяців в якості платника податку особа мала за останні 12 поточних календарних місяців оподатковувані обсяги поставки товарів (робіт, послуг) менші, ніж 3600 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Як правильно встановлено судами попередніх інстанцій, діяльність підприємства позивача не припинялась, обсяг поставок перевищував встановлений чиним на той час законодавством мінімум.

Отже, анулювання свідоцтва платника ПДВ порушувало б чинну на той час правову норму - п. 9.6 ст. 9 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) .

Пунктом 2 ст. 10 вказаного вище Закону (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що відповідальність платників податку за порушення порядку та строків нарахування та внесення до бюджету податку або порядку звітності, а також порядок оскарження рішень податкових органів визначаються законом з цих питань.

Однак, відповідачем було застосовано до позивача приписи пунктів 10.1, 10.2 названого Закону в редакції Закону від 25.03.2005р. (2505-15) №2505, якими передбачено, що особами, відповідальними за нарахування, утримання та сплату (перерахування) податку до бюджету, є: платники податку, визначені у статті 2 цього Закону; митний орган при справлянні податку з осіб, визначених у пункті 2.4 статті 2 цього Закону; у разі якщо сплата податку особами, визначеними у пункті 2.4 статті 2 цього Закону, розстрочується шляхом надання податкового векселя, - платник податку, який надав такий податковий вексель; при наданні послуг нерезидентом - його постійне представництво, а при відсутності такого - особа, яка отримує такі послуги, якщо місце надання таких послуг знаходиться на митній території України; платники податку, визначені підпунктом 2.3.4 пункту 2.3 статті 2 цього Закону, що здійснюють операції з реалізації конфіскованого майна. Платники податку, визначені у підпунктах "а", "в", "г", "д" пункту 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону. Особа, яка згідно з вимогами пункту 2.2 статті 2 цього Закону мала зареєструватися платником податку, але не здійснила таку реєстрацію, несе обов'язки з нарахування та сплати цього податку, а також відповідальність за його ненарахування або несплату на рівні особи, зареєстрованої як платник податку, без права виписки податкової накладної та нарахування податкового кредиту.

До внесення названих змін до Закону були встановлені санкції у вигляді штрафу. Так, п.15 Указу Президента України від 07.08.1998р. № 857/98 (857/98) "Про деякі зміни в оподаткуванні" установлено, що в разі коли особа, яка зобов'язана зареєструватися як платник податку, не здійснює таку реєстрацію протягом строків, визначених законодавством, орган державної податкової служби застосовує санкції у вигляді штрафу.

Згідно ч.2 ст. 11 Закону України "Про систему оподаткування" (1251-12) фінансові санкції за наслідками документальних перевірок та ревізій, які здійснюються органами державної податкової служби України та іншими уповноваженими державними органами, застосовуються у розмірах, передбачених законодавчими актами, чинними на день завершення таких перевірок або ревізій.

Однак, на момент завершення перевірки вищеназваний Указ Президента України "Про деякі зміни в оподаткуванні" втратив чинність, а тому відповідач безпідставно застосував до позивача штрафні санкції.

Статтею 58 Конституції України (254к/96-ВР) встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Як вбачається з Довідки "Про включення до ЄДРПОУ" позивач займається сільськогосподарською діяльністю.

Пунктом 11.29 ст.11 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) зупинено до 1 січня 2004 року дію пункту 7.7 статті 7, пунктів 10.1 і 10.2 статті 10 цього Закону в частині сплати до бюджету податку на додану вартість щодо операцій з поставки товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, за винятком операцій з поставки переробним підприємствам молока та м'яса живою вагою, що здійснюються сільськогосподарськими товаровиробниками незалежно від організаційно-правової форми та форми власності, в яких сума, одержана від поставки сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки за попередній звітний (податковий) рік, становить не менше 50 відсотків загальної суми валового доходу підприємства.

Також, актом перевірки стверджується факт виводу з експлуатації тваринницького комплексу за самостійним рішенням позивача, оскільки за даними бухгалтерського обліку зазначений об'єкт основних засобів станом на 01.01.2005р. вже не був облікованим у відомості на бухгалтерському рахунку 10 "Основні засоби". Тому податковий орган вважає, що тваринницький комплекс (як складова основних виробничих фондів) був переведений у невиробничі фонди та виведений з експлуатації за самостійним рішенням позивача, що свідчить, на думку відповідача, про правомірність застосування для цілей визначення податкових зобов'язань балансової вартості цього тваринницького комплексу.

Як правильно встановлено судами, тваринницький комплекс фактично був проданий ЗАТ "Фрідом Фарм Iнтернешнл", що підтверджується наказом позивача №13 від 23.02.2005р. про вирішення товариством питання про продаж об'єкта нерухомості у власність ЗАТ "Фрідом Фарм Iнтернешнл", платіжними доручення про часткову сплату вартості цього комплексу (№7409 від 09.12.2004р., №7451 від 21.12.2004р., №77 від 27.01.2005р.), видатковою накладною №2 від 10.12.2004р., податковою накладною №2 від 10.12.2004р., договором купівлі-продажу від 05.03.2005р., записом в Книзі обліку продажу товарів, актом прийому-передачі від 05.03.2005р., свідоцтвом про реєстрацію права власності на спірне нерухоме майно за ЗАТ "Фрідом Фарм Iнтернешнл".

Таким чином, зазначене вище не підтверджує факт ліквідації або переведення тваринницького комплексу до невиробничих фондів, а тому у відповідача відсутні підстави вважати, що податкові наслідки продажу позивачем цього комплексу повинні регулюватися саме п, 4.9. ст. 4 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) .

Відтак, до визначення податкових зобов'язань у цьому випадку продажу (поставки) товарів застосовуються загальні норми Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) , тобто базою оподаткування є договірна вартість об'єкту продажу, а не його балансова вартість. Ціна договору з урахуванням ПДВ відповідно до п. 1.2. Договору зазначена в розмірі 150000грн.

До того ж, за змістом висновку податкового органу (стор. 21-22 акту перевірки) документальною перевіркою не зазначено про порушення позивачем п. 4.9 ст. 4 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) .

Зазначене вище свідчить про безпідставність донарахування позивачу податкового зобов'язання з податку на додану вартість та застосування штрафних санкцій з цього податку.

За таких обставин судом першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, зроблено правильний висновок про те, що відповідачем безпідставно донараховано позивачу податкове зобов'язання з податку на додану вартість та застосовано штрафні санкції.

Доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Судами першої та апеляційної інстанцій при ухваленні судових рішень дано правильну правову оцінку обставин у справі, вірно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, не допущено порушень норм процесуального права, тому касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Херсоні слід залишити без задоволення.

Відповідно до ч.1 ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 220, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Херсоні залишити без задоволення, а постанову господарського суду Херсонської області від 10 травня 2006 року, змінену ухвалою Запорізького апеляційного суду від 09 серпня 2006 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню не підлягає.