Вищий адміністративний суд України у складі:

головуючого-судді Брайка А. І.,

суддів Голубєвої Г. К.,

Карася О. В.,

Рибченка О. А.,

Федорова М. О.,

секретар судового засідання – Міненко О. М.,

розглянувши касаційні скарги Державної податкової інспекції в м. Феодосії Автономної республіки Крим та Товариства з обмеженою відповідальністю "Відпочинок-Крим"

на постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 05.10.2006р. у справі № 2-28/1774-2006

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Відпочинок-Крим"

до Державної податкової інспекції в м. Феодосії Автономної республіки Крим

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень,

за участю представників:

позивача – Гаврилов В. І.,

відповідача – не з’явились,

Товариством з обмеженою відповідальністю "Відпочинок-Крим", з урахуванням послідуючих заяв, подано позов про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень Феодосійської міжрайонної державної податкової інспекції в Автономній республіці Крим, правонаступником якої є відповідач, від 25.05.2005р. № 001482/2364/23-1/2/0 про визначення суми податкового зобов’язання по податку на додану вартість в розмірі 1 275 грн., в т. ч. 850 грн. основного платежу та 425 грн. штрафних (фінансових) санкцій, № 001430/2364/23-1/1-0 про визначення суми податкового зобов’язання по податку з доходів фізичних осіб в розмірі 526 грн. 50 коп., в т. ч. 175 грн. 50 коп. основного платежу та 351 грн. штрафних (фінансових) санкцій, № 000584/2364/23-5/1/0 про визначення суми податкового зобов’язання по податку на прибуток нерезидентів в розмірі 9 901 грн. 80 коп., в т. ч. 3 300 грн. 60 коп. основного платежу та 6 601 грн. 20 коп. штрафних (фінансових) санкцій.

Постановою Господарського суду Автономної республіки Крим від 28.04.2006р. у справі № 2-28/1774-2006 позов задоволено повністю.

В обґрунтування такого висновку суд першої інстанції зазначив, що об’єкт незавершеного будівництва (не введений в експлуатацію) є основними фондами в розумінні Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) , а тому податковий кредит за грудень 2004 року позивачем сформовано правомірно; доходи, що отримуються фізичною особою – нерезидентом від надання в оренду (лізинг) нерухомого майна кінцево оподатковуються при виплаті та за рахунок такого доходу за ставкою 13% незалежно від того, на орендаря чи орендодавця покладені функції податкового агента; отримані нерезидентом доходи у вигляді орендної плати та при продажу приміщення не є об’єктом оподаткування податком на прибуток нерезидентів.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 05.10.2006р. постанову від 28.04.2006р. змінено, позов задоволено частково: визнано недійсними податкові повідомлення-рішення № 001482/2364/23-1/2/0 та № 000584/2364/23-5/1/0 від 25.05.2005р.; в іншій частині позову відмовлено.

При цьому суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого господарського суду стосовно неправомірного визначення відповідачем податкових зобов’язань по податку на додану вартість та податку з доходів нерезидентів, однак щодо правомірності вибору ставки податку з доходів від орендної плати зазначив, що позивач зобов’язаний був в даному випадку утримувати з фізичної особи – нерезидента податок в розмірі 26% від об’єкта оподаткування.

Позивач, не погоджуючись з вказаним рішенням суду апеляційної інстанції, подав касаційну скаргу в якій просить його змінити в частині відмови у визнанні недійсним податкового повідомлення-рішення від 25.05.2005р. № 001430/2364/23-1/1-0, залишивши постанову суду першої інстанції без змін, посилаючись на порушення норм матеріального права, зокрема: п. 7. ст. 7, пп. 9.11.3. п. 9.11. ст. 9 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб".

Відповідач, не погоджуючись з вказаним рішенням суду апеляційної інстанції, подав касаційну скаргу в якій просить його скасувати в частині визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 25.05.2005р. № 001482/2364/23-1/2/0 та № 000584/2364/23-5/1/0 посилаючись на порушення норм матеріального права, а саме: пп. 8.2.1. п. 8.2. ст. 8, п. 13.2. ст. 13 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Представник позивача в судовому засіданні проти вимог касаційної скарги відповідача заперечив.

Відповідач заперечення на касаційну скаргу позивача не подав.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин справи, заслухавши пояснення присутнього представника позивача, Вищий адміністративний суд України приходить до висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню по слідуючим доводам та мотивам.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, підставою для прийняття оспорюваних податкових повідомлень-рішень став акт № 1058/23-1/31284938 від 23.05.2005р. про результати комплексної документальної перевірки дотримання вимог податкового і валютного законодавства за період з 01.01.2002р. по 01.01.2005р. в якому зазначено, зокрема, про заниження позивачем податку на додану вартість в розмірі 850 грн. в грудні 2004 року у зв’язку з неможливістю включення до складу податкового кредиту сум ПДВ нарахованих (сплачених) в процесі спорудження готельного комплексу, який не є основними фондами; заниження податкового зобов’язання по податку з доходів фізичних осіб в сумі 175 грн. 50 коп. за 2004 рік у зв’язку з утриманням податку з доходів нерезидентів за ставкою 13%, тоді як необхідно було застосовувати подвійну ставку; заниження податку за ставкою 15% на суму 3 300 грн. 60 коп. при здійсненні виплат доходу нерезидентам з джерелом походження з України.

З аналізу положень п. 1.11. ст. 1, п. 5.1. ст. 5, пп. 8.1.2. п. 8.1., пп. 8.2.1. п. 8.2. ст. 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", пп. 7.4.1. п. 7.4. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (станом на грудень 2004 року) слідує, що в даному випадку нараховані (сплачені) позивачем суми податку на додану вартість у зв’язку з будівництвом готельного комплексу обґрунтовано відносились ним до складу податкового кредиту за відповідні періоди, а тому висновок судів про невідповідність вимогам законодавства виключення відповідачем зі складу податкового кредиту зазначених сум є обґрунтований.

Згідно п. 13.2. ст. 13 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" обов’язок резидента по утриманню за ставкою 15% податку з будь-якого доходу з джерелом його походження з України, отриманого нерезидентом або уповноваженою ним особою згідно положень п. 1.16. ст. 1 цього Закону можливий лише в разі виплати таких доходів особам, які мають статус юридичної особи чи суб’єктів господарської діяльності, що не мають статусу юридичної особи, створені та здійснюють свою діяльність відповідно до законодавства іншої держави.

В даному випадку суди вірно визначили відсутність об’єкта оподаткування за ставкою 15% від отриманих нерезидентом – фізичною особою доходів у вигляді орендної плати та при продажу приміщення.

З положень п. 7.3. ст. 7, п. 22.3. ст. 22 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" слідує, що починаючи з 1 січня 2004 року та до 31 грудня 2006 року ставка податку від будь-яких доходів, нарахованих на користь нерезидентів - фізичних осіб, становить подвійний розмір ставки, визначеної п. 7.1. ст. 7 цього Закону, від об’єкта оподаткування та становить 26%.

Таким чином, як правомірно зазначено апеляційним господарським судом, посилання позивача щодо нарахування податку з доходів нерезидента – фізичної особи за ставкою 13% відповідно до податкового роз’яснення, згідно з вимогами пп. г) пп. 4.4.2. п. 4.4. ст. 4 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" є помилковим.

За вказаних обставин, зважаючи на відсутність порушень норм матеріального та процесуального права, висновок суду апеляційної інстанції про часткове задоволення позову є вірним, постанова прийнята відповідно чинного законодавства, а вимоги сторін є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 230, 231, 254 КАС України, –

1. Залишити касаційні скарги Державної податкової інспекції в м. Феодосії Автономної республіки Крим та Товариства з обмеженою відповідальністю "Відпочинок-Крим" без задоволення, а постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 05.10.2006р. у справі № 2-28/1774-2006 – без змін.

2. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена відповідно до вимог ст. ст. 235 – 237, ч. 1 ст. 238 КАС України.

Ухвала складена у повному обсязі 24.06.2008р.