Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Суддів - Смоковича М.І.

Весельської Т.Ф.

Горбатюка С.А.

Чумаченко Т.А.

Мироненка О.В.

провівши попередній розгляд адміністративної справи за позовом ОСОБА_5 до військової частини А 2183 про визнання дій неправомірними і покладення обов'язку провести перерахунок виплати надбавки за безперервну військову службу, премії й грошової допомоги на оздоровлення за касаційною скаргою ОСОБА_5 на постанову Апеляційного суду Миколаївської області від 14 грудня 2006 року,-

У липні 2006 року ОСОБА_5 звернувся в суд із позовом до військової частини А 2183 про визнання дій неправомірними і покладення обов'язку провести перерахунок виплати надбавки за безперервну військову службу, премії й грошової допомоги на оздоровлення, посилаючись на те, що відповідач обмежив його право на отримання грошового забезпечення та грошової допомоги на оздоровлення у повному обсязі за період з 2003 року по 2005 рік.

Постановою Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 26 вересня 2006 року було задоволено позов.

Постановою Апеляційного суду Миколаївської області від 14 грудня 2006 року апеляційну скаргу відповідача було задоволено, постанову суду першої інстанції скасовано, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, постанову суду першої інстанції залишити в силі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судом встановлено, що до з 21 січня 1997 року позивач проходить військову службу у відповідача. Станом на 01 травня 2003 року стаж його безперервної військової служби становив більше 5 років. Позивачеві щомісячно призначалася встановлена Указом надбавка за безперервну військову службу, при цьому, за грудень 2003 року січень, жовтень-грудень 2004 року, січень 2005 року - у граничному розмірі, а за інші місяці - в менших розмірах, відповідно до розпоряджень Міністра оборони України, наданих тим в межах його повноважень.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції вірно встановив, що Указом Президента України "Про надбавки військовослужбовцям Збройних Сил України, Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України та Управління державної охорони України за безперервну службу" № 389 від 5 травня 2003 року (389/2003) Міністру оборони України надано право встановлювати військовослужбовцям Збройних Сил України щомісячні надбавки за безперервну військову службу у відсотках до грошового забезпечення, які мають високі результати у службовій діяльності, залежно від стажу служби в таких розмірах: понад 5 років - до 10, понад 10 років - до 30, понад 15 років - до 50, понад 20 років - до 70, понад 25 років - до 90 відсотків. Міністру також надано право визначати порядок і умови виплати зазначених надбавок за рахунок коштів, передбачених у Державному бюджеті України на утримання Збройних Сил України.

Зі справи вбачається, що позивачу щомісячно призначалася встановлена Указом надбавка за безперервну військову службу відповідно до розпоряджень Міністра оборони України.

Ухвалюючи рішення, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що надбавка за безперервну військову службу нараховувалася позивачеві в розмірах, встановлених Міністром оборони України у відповідності до положень зазначеного вище Указу президента України і підстав для нарахування йому надбавки за безперервну військову службу, виходячи з встановлених Указом граничних її розмірів, а, відповідно, і збільшених премії та грошової допомоги на оздоровлення, немає.

Розглядаючи справу суд в межах позовних вимог правильно застосував норми процесуального закону, дав вірну правову оцінку обставинам та вирішив питання про достовірність доказів у справі.

З огляду на викладене, постановлене по справі судове рішення відповідає обставинам справи, наданим доказам та нормам матеріального і процесуального закону, а доводи касаційної скарги його не спростовують.

За правилами частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо суди не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, то суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 210, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-

Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення, постанову Апеляційного суду Миколаївської області від 14 грудня 2006 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ст. 237 КАС України.