Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Усенко Є.А.

суддів: Брайка А.І., Костенка М.І., Федорова М.О., Шипуліної Т.М.

при секретарі Коваль Є.В.

касаційну скаргу Кременчуцької об‘єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області

на постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 01.06.2006р.

у справі № 3/71 господарського суду Полтавської області

за позовом закритого акціонерного товариства "Спільне українсько-голандське підприємство "Кребо"

до Кременчуцької об‘єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області

про визнання частково недійсним податкового повідомлення-рішення

Рішенням господарського суду Полтавської області від 06.06.2005 р. в задоволенні позову про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення Кременчуцької ОДПІ від 08.09.2003 р. № 0000672602/0/2516 в частині визначення ЗАТ "Спільне українсько-голландське підприємство "Кредо"" податкового зобов’язання із збору до Державного інноваційного фонду в сумі основного платежу 733577,34 грн. відмовлено з посиланням на встановлений в судовому процесі факт заниження позивачем зобов’язань за цим збором за 2000 рік на зазначену суму; включення цієї суми до валових витрат в рядку 19.10 додатку Ж-1 до декларації про прибуток підприємства за 2000 рік, пункт 18 частини 1 ст. 14 Закону України "Про систему оподаткування" та ст. 11 Закону України "Про Державний бюджет України на 2000 рік".

Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 01.06.2006 р. рішення суду першої інстанції скасоване, позов задоволено з тих підстав, що хоча збір до Державного інноваційного фонду України і передбачений Законом України "Про систему оподаткування" (1251-12) серед загальнодержавних податків, зборів, обов’язкових платежів, встановлення ставки та механізму його справляння законами про державний бюджет суперечить статтям 1 та 7 цього Закону та частині 4 ст. 28 Закону України "Про бюджетну систему України"; витрати позивача на модернізацію, технічне переоснащення та капітальні вкладення склали у 2001 році 10805,30 тис. грн. та в 2002 році – 12718,00 тис. грн., які відповідно до ст. 71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2001 рік" могли бути покриті за рахунок заборгованості по збору до Державного інноваційного фонду, як витрати підприємства паливно-енергетичного комплексу.

В касаційній скарзі Кременчуцька ОДПІ просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, залишивши в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення апеляційним судом ст.ст. 2, 14 Закону України "Про систему оподаткування", ст. 11 Закону України "Про Державний бюджет України на 2000 рік", ст. 71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2001 рік", частини 5 ст. 82, ст. 86 КАС України.

Заперечуючи проти касаційної скарги, ЗАТ "Спільне українсько-голландське підприємство "Кредо"" просить залишити скаргу без задоволення як безпідставну.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що фактичною підставою для визначення позивачу податкового зобов’язання за платежем із збору до Державного інноваційного фонду за 2000 рік у сумі 733577,34 грн. згідно спірного податкового повідомлення-рішення слугував висновок контролюючого органу, викладений в акті документальної перевірки від 03.09.2003 р. № 27/35-10, про порушення позивачем ст.. 11 Закону України "Про Державний бюджет України на 2000 рік" (1458-14) внаслідок несплати до Державного бюджету збору за 2000 рік у зазначеній сумі. При цьому вказана сума збору була нарахована позивачем у бухгалтерському обліку згідно даних головної книги та віднесена на валові витрати згідно рядка 19.10 додатка Ж-1 до декларації про прибуток підприємства за 2000 рік.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про систему оподаткування" під податком і збором / обов’язковим платежем / до бюджетів та до державних цільових фондів слід розуміти обов’язків внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, здійснюваний платниками у порядку і на умовах, що визначаються законами України про оподаткування.

Державні цільові фонди – це фонди, які створені відповідно до законів України, формуються за рахунок визначених законами України податків і зборів / обов’язкових платежів / юридичних осіб незалежно від форми власності та фізичних осіб, та включаються до Державного бюджету України.

Пунктом 18 частини 1 ст. 14 Закону України "Про систему оподаткування" передбачено, що до складу загальнодержавних податків і зборів / обов’язкових платежів / належить збір до Державного інноваційного фонду.

Відповідно до ст. 11 Закону України "Про Державний бюджет України на 2000 рік" суб’єкти підприємницької діяльності сплачують до Державного бюджету України зазначений збір у розмірі 1 відсотка від обсягу реалізації продукції / робіт, послуг /, зменшеного на суму податку на додану вартість та акцизного збору.

Статтею 3 розділу ІІ "Доходи загального фонду Державного бюджету України" Закону України "Про Державний бюджет України на 2001 рік" (2120-14) визначено перелік доходів, які належать до загального фонду держбюджету, в тому числі надходження у вигляді коштів, що надійдуть у рахунок сплати збору до Державного інноваційного фонду, нарахованого на реалізацію продукції / робіт, послуг / за грудень 2000 року, та сплати податкової заборгованості за минулі роки станом на 1 січня 2001 року із збору до Державного інноваційного фонду.

Статтею 71 цього Закону надано дозвіл всім підприємствам паливно-енергетичного комплексу сплачувати заборгованість до Державного інноваційного фонду, що склалася станом на 1 грудня 2000 року, шляхом спрямування цих коштів на власну модернізацію, технічне переоснащення виробництва та капітальні вкладення.

Ці кошти зараховуються Державним казначейством України на реєстраційні рахунки підприємств паливно-енергетичного комплексу у Державному казначействі України та витрачаються у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, понад обсяги, передбачені в державному бюджеті.

Відповідно до цієї статті постановою КМ України від 10.10.2001 р. № 1311 (1311-2001-п) затверджено Порядок зарахування і витрачання коштів від сплати підприємствами паливно-енергетичного комплексу заборгованості із зборів до Державного інноваційного фонду.

Пунктом 1 цього Порядку встановлено, що підприємства паливно-енергетичного комплексу, які мають заборгованість із зборів до Державного інноваційного фонду, що утворилася станом на 1 грудня 2000 року, відкривають реєстраційні рахунки в органах Державного казначейства України, на які перераховують суму заборгованості.

У межах коштів, що надійшли на вказані рахунки, підприємства готують пропозиції для складання переліку будов і об’єктів, модернізація, технічне переоснащення виробництва яких та капітальні вкладення у які фінансуватимуться за рахунок коштів від сплати підприємствами паливно-енергетичного комплексу заборгованості із зборів до Державного інноваційного фонду, зазначаючи обсяги їх фінансування, і подають ці пропозиції до Мінпаливенерго.

На підставі зазначених пропозицій Мінпаливенерго готує та подає в установленому порядку проект рішення Кабінету Міністрів України про затвердження переліку.

Управління / відділення / Державного казначейства перераховують кошти з реєстраційних рахунків підприємств на підставі їх платіжних доручень відповідно до затвердженого переліку.

Державне казначейство відображає доходи та видатки у звітах про виконання державного бюджету окремим рядком з включенням слів "крім того" після загальної суми доходів та видатків і розшифровує видатки за кодами функціональної класифікації.

Кошти, спрямовані на власну модернізацію, технічне переоснащення виробництва та капітальні вкладення відповідно до статті 71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2001рік", підприємства відображають у бухгалтерському обліку як цільові кошти / пункти 2-5 Порядку /.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції правомірно виходив з того, що позивач є платником збору до Державного інноваційного фонду; заборгованість позивача із цього обов’язкового до сплати загальнодержавного збору за 2000 рік, включаючи грудень 2000 року, складає 733577,34 грн. і що позивачем не надано доказів спрямування заборгованості із збору на власну модернізацію, технічне переоснащення виробництва та капітальні вкладення згідно Порядку, затвердженого постановою КМ України від 10.10.2001 р. № 1311 (1311-2001-п) , в тому числі про відкриття реєстраційного рахунку в органах Державного казначейства України.

Висновок суду першої інстанції про необхідність дотримання вимог вказаного Порядку у спрямуванні заборгованості із збору до Державного інноваційного фонду на власну модернізацію підприємства, технічне переоснащення та капітальні вкладення як обов’язкової умови звільнення підприємств паливно-енергетичного комплексу від сплати такої заборгованості до Державного бюджету України відповідає правильному застосуванню ст. 71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2001 рік".

Натомість суд апеляційної інстанції помилково виходив з того, що сама лише наявність у позивача витрат на власну модернізацію, технічне переоснащення та капітальні вкладення в 2001 та 2002 роках звільняє його від обов’язку сплатити до бюджету заборгованість із збору до Державного інноваційного фонду, нарахованого з обсягів реалізації продукції / робіт, послуг / в 2000 році.

Апеляційний суд не звернув увагу на те, що відповідно до Порядку від 10.10.2001 р. суми заборгованості за вказаним збором, спрямовані на цілі, визначені ст. 71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2001 рік", підлягають відтворенню у складі доходів та видатків державного бюджету, що забезпечується шляхом перерахування підприємствами коштів у відповідних сумах на спеціальні реєстраційні рахунки.

Помилковим є і висновок суду апеляційної інстанції щодо не легітимності збору до Державного інноваційного фонду, оскільки такий, як зазначено вище включений в систему оподаткування України, а визначення кола його платників, ставки та об’єкту справляння законом про державний бюджет, який визначає доходи і видатки, в тому числі через стягнення та розподіл податків, зборів /обов’язкових платежів/, не суперечить принципам, на яких ґрунтується система оподаткування держави.

Керуючись ст.ст. 220, 22-3, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України,

Касаційну скаргу Кременчуцької об‘єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області задовольнити.

Скасувати постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 01.06.2006р., рішення господарського суду Полтавської області від 06.06.2005р. залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236- 238 Кодексу адміністративного судочинства України.