Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1до військової частини А 1100 про визнання дій протиправними та стягнення грошової надбави, яка переглядається за касаційною скаргою ОСОБА_1на постанову Сакського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим від 12 травня 2006 року та ухвалу апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 17 жовтня 2006 року

У квітні 2006 року ОСОБА_1. звернувся до суду з позовом до військової частини А 1100 про визнання дій протиправними та стягнення грошової надбавки.

Зазначав, що строк його безперервної військової служби в Збройних Силах України давав право на виплату надбавки встановленої Указом Президента України від 5 травня 2003 року №389/2003 (389/2003) "Про надбавки військовослужбовцям Збройних Сил України, Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України та Управління державної охорони України за безперервну службу" (далі - Указ Президента).

Посилаючись на те, що за період служби з травня 2003 року по грудень 2005 року надбавка виплачувалась у розмірах менших ніж встановлено Указом, - просив зобов'язати військову частину А-1100 здійснити перерахунок з урахуванням індексу інфляції.

Постановою Сакського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим від 12 травня 2006 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 17 жовтня 2006 року в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_1., з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить оскаржувані рішення скасувати і постановити нове про задоволення позову.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що з травня 1982 року по вересень 2005 року ОСОБА_1. проходив військову службу в Збройних Силах України.

Позивачу виплачено надбавку за безперервну військову службу в таких розмірах:

з травня по грудень 2003 року - в розмірі 15 відсотків грошового забезпечення;

з грудня 2003 року по січень 2004 року включно - 70 відсотків;

з лютого по вересень 2004 року включно - 15 відсотків,

з жовтня 2004 року по січень 2005 року включно - 50 відсотків,

з лютого по березень 2005 року включно - 15 відсотків,

з квітня 2005 року по січень 2006 року - 65 відсотків, до грошового забезпечення.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди виходили з того, що позивачу нарахування та виплата надбавки за безперервну військову службу проводились правильно, згідно Указу в межах фонду грошового забезпечення та на підставі рішень Міністра оборони України.

З таким висновком погоджується і колегія суддів Вищого адміністративного суду України.

Так, з метою підвищення рівня соціального захисту військовослужбовців Міністерства оборони України згаданим Указом Президента України Міністрові оборони України (пункт 1 Указу) надано право встановлювати військовослужбовцям Збройних Сил України щомісячні надбавки за безперервну військову службу у відсотках до грошового забезпечення, які мають високі результати у службовій діяльності, залежно від стажу роботи в таких розмірах:

Там же зазначено, що порядок і умови виплати надбавок військовослужбовцям Збройних Сил України визначаються Міністром оборони України, а пунктом 2 Указу встановлено, що така виплата здійснюється з 1 травня 2003 року за рахунок коштів, передбачених у Державному бюджеті України на утримання Збройних Сил України.

На реалізацію положень Указу, Міністр оборони України 26 травня 2003 року видав наказ 149, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 28 травня 2003 р. за №411/7732 (z0411-03) , "Про затвердження Інструкції про порядок і умови виплати щомісячної надбавки за безперервну службу в Збройних Силах України".

Відтворивши положення Указу щодо розмірів надбавки за безперервну службу (підпункт 1.2 пункту 1), в Інструкції зазначено, що розмір надбавки визначається у відсотках до місячного грошового забезпечення, до складу якого включаються суми окладу грошового утримання (оклад за військове звання, посадовий оклад за основною або тимчасово виконуваною посадою), щомісячні надбавки, доплати, премія (підпункт 2.1 пункту 2), а її виплата здійснюється в межах фонду грошового забезпечення, затвердженого в кошторисах військових частин, військових навчальних закладів, організацій, установ (підпункт 2.4 пункту 2).

Це означає, що виплата військовослужбовцям Збройних Сил України щомісячної надбавки за безперервну військову службу пов"язана з наявністю коштів, передбачених у Державному бюджеті України на утримання Збройних Сил України, а конструкція пункту 1 Указу, у зв"язку з цим, надає право Міністрові оборони України встановлювати надбавки нижній розмір яких не обмежений, а верхній зумовлений вислугою років військовослужбовця.

Оскільки ОСОБА_1 надбавки за безперервну службу виплачувались відповідачем у розмірах визначених Міністром оборони України, то правові підстави для задоволення позову відсутні.

Доводи касаційної скарги цих висновків апеляційного суду не спростовують оскільки ґрунтуються на помилковому трактуванні норм чинного матеріального права.

Так, твердження про відсутність у Міністра оборони України повноважень визначати конкретні розміри надбавки за безперервну службу не узгоджується зі змістом пункту 1 Указу щодо надання права саме Міністрові встановлювати розміри у визначених цим Указом межах.

За правилами частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо суд апеляційної інстанції не допустив порушень норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового рішень, то суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, а рішення залишає без змін.

Керуючись статтями223230 Кодексу адміністративного судочинства України

Касаційну скаргу ОСОБА_1залишити без задоволення, а постанову Сакського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим від 12 травня 2006 року та ухвалу апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 17 жовтня 2006 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України лише за винятковими обставинами у строк та у порядку визначеними статтями 237 - 239 КАС України.