Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

У липні 2006р. Управління Пенсійного фонду України в м.Рівне звернулось до ДП "Рівнедіпроводгосп" про стягнення заборгованості по внесках на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування в сумі 83351 грн. 44 коп.

Постановою господарського суду Рівненської області від 18.08.2006 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 29.11.2006 року, в позові відмовлено.

Рішення судів обґрунтовані тим, що збір на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, відповідно до Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємства" та Закону України "Про державну підтримку малого підприємництва" (2063-14) , входить до спрощеної системи оподаткування. Сплата страхових внесків до Пенсійного фонду України у вигляді нарахувань на фонд оплати праці в розмірі 32% призвела б до подвійної сплати страхових внесків, що суперечить загальним принципам оподаткування та сплати обов’язкових платежів, а отже суб’єкти підприємницької діяльності – юридичні особи, що обрали особливий спосіб оподаткування – єдиний податок, страхових внесків до Пенсійного фонду в розмірі 32 % від фонду оплати праці сплачувати не повинні.

У касаційній скарзі, посилаючись на порушення норм матеріального права відповідач ставить питання про скасування вищезазначених судових рішень і винесення нового рішення, яким позовні вимоги просить задовольнити.

Так, скаржник вважає, що саме Закон України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року № 1058-IV (1058-15) регулює відносини, що виникають між суб’єктами системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно – правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом або в частині, що не суперечить цьому Закону. Зокрема, виключно цим Законом визначаються платники страхових внесків, їх права та обов’язки, порядок нарахування, обчислення та сплати страхових внесків, стягнення заборгованості за цими внесками, тощо.

У запереченні на касаційну скаргу ДП "Рівнедіпроводгосп" вказує, що сплата страхових внесків до Пенсійного фонду у вигляді нарахувань на фонд оплати праці і розмірі 32 % привела б до подвійної сплати страхових внесків, що суперечить загальним принципам оподаткування та сплати обов’язкових платежів.

Як встановлено судами, Управлінням Пенсійного фонду України в м.Рівне проведено планову перевірку правильності обчислення, повноти нарахування та своєчасності сплати страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування в ДП "Рівнедіпроводгосп".

Перевіркою встановлено, що відповідачем не в повній мірі дотримуються положення Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року № 1058-IV (1058-15) , який набрав чинності з 01.01.2004 року.

За наслідками перевірки було виявлено, що позивачем не нараховані страхові внески в сумі 32,2%, 31,8% від суми фактичних витрат на сплату праці працівників за квітень-грудень 2005 року та за січень 2006 року. Зважаючи на це Управлінням Пенсійного фонду України в м. Рівне було донараховано ДП "Рівнедіпроводгосп" страхових внесків в сумі 76041 грн. 47 коп. та 7309 грн. 97 коп., всього 83351грн. 44 коп., про що складено акт перевірки № 185 від 16.03.2006 р.

28.03.2006 року позивачем виставлено ДП "Рівнедіпроводгосп" вимогу №Ю-33 про сплату недоїмки по страхових внесках на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування в сумі 83351 грн. 44 коп.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суди виходили з того, що для відповідача як платника єдиного податку є пріоритетними положення Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємства" від 03.07.1998 року № 727/98 (727/98) і Закону України "Про державну підтримку малого підприємництва" від 19.10.2000 року № 2063-III (2063-14) тому він звільняється від сплати збору на обов’язкове державне пенсійне страхування.

Проте з такими висновками судів погодитися не можна.

Статтею 5 Закону № 1058-IV регулюються відносини, що виникають між суб’єктами системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів на ці правовідносини може поширюватися лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що йому не суперечить. Виключно цим Законом визначаються: принципи та структура системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування; коло осіб, які підлягають загальнообов’язковому державному пенсійному страхуванню; перелік платників страхових внесків, їх права та обов’язки; порядок нарахування, обчислення та сплати страхових внесків; стягнення заборгованості за цими внесками.

Пунктом 1 статті 11 Закону № 1058-IV встановлено, що загальнообов’язковому державному пенсійному страхуванню підлягають особи, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, створених відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, у філіях, представництвах, відділеннях, в об’єднаннях громадян, у фізичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності та інших осіб (включаючи юридичних та фізичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок), придбали спеціальний торговий патент на умовах трудового договору (контракту) або працюють на інших умовах, передбачених законодавством.

Згідно з пунктом 1 статті 14 Закону № 1058-IV страхувальниками цих осіб є їх роботодавці, які відповідно до частини 1 статті 15 цього Закону є платниками страхових внесків та зобов’язані на підставі пункту 6 частини 2 статті 17 зазначеного Закону нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески.

У статті 18 Закону № 1058-IV зазначено, що страхові внески є цільовим загальнообов’язковим платежем, який справляється на всій території України в порядку, встановленому цим Законом; вони не включаються до складу податків, інших обов’язкових платежів, що складають систему оподаткування, на ці внески не поширюється податкове законодавство, а іншим законодавством не можуть встановлюватися пільги з нарахування та сплати страхових внесків або звільнення від їх сплати.

Ставки, механізм справляння та пільги щодо сплати збору на обов’язкове державне пенсійне страхування встановлені Законом України від 26 червня 1997 року № 400/97ВР (400/97-ВР) "Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування", яким, як і Законом № 1058-IV (1058-15) , не встановлено такої пільги, як звільнення від сплати збору на обов’язкове державне пенсійне страхування для суб’єктів підприємницької діяльності, котрі перейшли на спрощену систему оподаткування.

Аналізуючи наведені правові норми, колегія суддів дійшла висновку, що страхові внески на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування не входять до системи оподаткування, на них не поширюється податкове законодавство, іншим законодавством не можуть встановлюватися пільги з нарахування та сплати страхових внесків або звільнення від їх сплати.

Отже, обов’язок сплачувати страхові внески на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування не зумовлюється статусом платника податку як суб’єкта підприємницької діяльності.

Указ Президента України № 727/98 (727/98) регулює питання оподаткування суб’єктів малого підприємництва. Згідно з вимогами статті 15 Прикінцевих положень Закону № 1058-IV (1058-15) до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом, закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечать цьому Закону. Положення статті 6 зазначеного Указу про звільнення суб’єктів малого підприємництва, які сплачують єдиний податок, від збору на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, Закону суперечать і застосуванню не підлягають.

Статтею 19 Закону № 1058-IV установлено, що страхові внески до солідарної системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування нараховуються роботодавцем на суми фактичних витрат на оплату праці (грошового забезпечення) працівників, що включають витрати на виплату основної та додаткової заробітної плати та інших заохочувальних і компенсаційних виплат.

Оскільки судами першої та апеляційної інстанції допущено неправильне застосування норм матеріального права, колегія суддів вважає, що ухвалені у справі рішення підлягають скасуванню, а справа – направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи судам необхідно звернути увагу на правильність розрахунків позивача.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 220, 221, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Рівне задовольнити частково.

Постанову Господарського суду Рівненської області від 18.08.2006 року та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 29.11.2006 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає чинності з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.