Колегія суддів

Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючого – Сіроша М.В., суддів – Васильченко Н.В., Гончар Л.Я., Харченка В.В., Шкляр Л.Т., при секретарі – Мельник І.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Реставратор" на постанову Господарського суду Автономної Республіки Крим від 3 жовтня 2006 року та ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 14 грудня 2006 року у справі за позовом Кримського республіканського відділення Фонду соціального захисту інвалідів до товариства з обмеженою відповідальністю "Реставратор" про стягнення, -

Постановою Автономної Республіки Крим від 3 жовтня 2006 року, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 14 грудня 2006 року було задоволено вимоги Кримського республіканського відділення Фонду соціального захисту інвалідів до товариства з обмеженою відповідальністю "Реставратор" про стягнення за нестворення робочих місць для працевлаштування інвалідів.

В основу зазначених судових рішень покладено висновки про те, що відповідачем не дотримано нормативу створення робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Не погоджуючись з зазначеними судовими рішеннями ТОВ "Реставратор" звернулося з касаційною скаргою, у якій просить постанову Господарського суду Автономної Республіки Крим від 3 жовтня 2006 року та ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 14 грудня 2006 року скасувати, прийнявши рішення про закриття провадження у справі, мотивуючи це порушенням норм матеріального права.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи на предмет повноти на всебічності їх дослідження судами і правильності застосування норм матеріального права до спірних правовідносин, вивчивши доводи касаційної скарги, колегія суддів знаходить підстави до її задоволення.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного суду України № 11 від 29.12.1976 р. "Про судове рішення" (v0011700-76) та статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають зазначеним вимогам, оскільки не ґрунтуються на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності.

Відповідно до ст. 19 Закону "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" в редакції від 5.07.2001 р. для підприємств (об’єднань), установ і організацій незалежно від форм власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 15 до 25 чоловік – у кількості одного робочого місця.

Наказом Держкомстату України № 49 (v0049202-02) від 10.01.2002 р. затверджено звіт за формою № 10-ПІ, який подають підприємства не пізніше 1 лютого після звітного періоду регіональному Фонду України соціального захисту інвалідів.

Згідно пунктом 1.2 затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 6 липня 1998 р. №244 (z0464-98) та зареєстрованій в Міністерстві юстиції України 17 липня 1998 р. за N 464/2904 (z0464-98) Інструкції щодо заповнення державної статистичної звітності за формами N 3-ПН "Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках" і N 4-ПН "Звіт про вивільнення працівників" підприємства, установи і організації (надалі - підприємства), розташовані на території відповідного регіону, незалежно від форм власності і господарювання та відомчої підпорядкованості, щомісячно в повному обсязі подають державній службі зайнятості інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) за формою N 3-ПН "Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках".

Отже, на відповідача покладено обов’язок створення робочих місць та інформування про це позивача та органів зайнятості, у порядку, встановленому вищезазначеними нормативними актами.

Згідно ст. 8 Закону працевлаштування інвалідів на підприємствах здійснюється органами Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, місцевими радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів.

Пунктами 5, 10, 11, 12, 13, 14 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою КМУ від 3.05.95 р. № 314 (314-95-п) передбачено, що підприємства інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, а працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням повноважень, стану здоров’я, здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.

Отже, нормами чинного законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні на підприємства покладено обов’язок по забезпеченню певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів, а не обов’язок їх працевлаштування.

В матеріалах справи наявні звіти за формою 3-ПН (а.с. 29,30), які подавалися до Керченського міського центру зайнятості, проте судом першої інстанції цій обставині оцінки не надано, а суд апеляційної інстанції лише обмежився констатацією того, що в матеріалах справи наявна лише звітність, подана відповідачем за червень та вересень 2005 року.

Отже ухвалені по справі рішення не встановили дійсний характер спірних правовідносин, що виникли між сторонами і, як наслідок, суди неправильно застосували норми матеріального права до їх вирішення, а тому висновок суду про безпідставність позовних вимог є передчасним.

Враховуючи, що касаційна інстанція відповідно до вимог ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вбачає за необхідне судові рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду необхідно повно та всебічно з’ясувати всі обставини справи, вірно застосувати норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 220, 221, 227, 230, 231 КАС України, колегія суддів –

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Реставратор" задовольнити частково.

Постанову Господарського суду Автономної Республіки Крим від 3 жовтня 2006 року та ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 14 грудня 2006 року по справі 2-22/12561-2006А скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.