Колегія суддів

Вищого адміністративного суду України в складі:

Бутенка В.I., Панченка О.I., Лиски Т.О., Сороки М.О., Горбатюка С.А.,

провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1на ухвалу апеляційного суду м. Києва від 06 червня 2006 року у справі за позовом ОСОБА_1до Київської міської державної адміністрації, Головного управління житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації, третя особа - Гаражно-будівельний кооператив "Наука", про визнання недійсною відмови у видачі свідоцтва про право власності, визнання права власності на гаражні бокси, -

встановила:

В лютому 2006 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом в обгрунтування якого вказувала, що нею у Гаражно-будівельному кооперативі "Наука" (надалі - ГБК "Наука") були збудовані два гаражні бокси, після закінчення будівництва яких та прийняття їх в експлуатацію вона звернулася до виконавчого органу Київської міської ради - Комунального комерційного унітарного підприємства "Фінансова компанія "Житло-інвест" Головного управління житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації (надалі - Київська міська державна адміністрація, відповідач) із заявою про оформлення права власності, однак їй було відмовлено.

Вважаючи відмову незаконною, просила суд скасувати її та визнати за нею право власності на гаражні бокси №29 та №71 в ГБК "Наука", зобов'язавши відповідача видати їй свідоцтво про право власності.

Постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 24 лютого 2006 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено та визнано нечинною відмову Київської міської державної адміністрації від 25.01.2006 р. у видачі на ім'я ОСОБА_1 свідоцтва про право власності на гаражні бокси №29 та №71 в ГБК "Наука".

Визнано за позивачкою право власності на гаражні бокси №29, №71 розташовані в ГБК "Наука" по АДРЕСА_1та зобов'язано Головне управління житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації видати ОСОБА_1 свідоцтво про право власності на вказані гаражні бокси.

Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 06 червня 2006 року задоволено апеляційну скаргу ГБК "Наука" та скасовано зазначене рішення суду першої інстанції, а провадження по справі закрито на підставі п.1 ч.1 ст. 157 КАС України (2747-15) у зв'язку з наявністю спору про право власності, який слід розглядати за правилами цивільного судочинства.

В касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить ухвалене ним рішення скасувати та залишити в силі постанову Голосіївського районного суду м. Києва від 24 лютого 2006 року.

Заслухавши доповідача, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) (далі - КАС України (2747-15) ) до компетенції адміністративних судів віднесено спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 3 КАС України (2747-15) адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Суб'єктом владних повноважень, згідно з пунктом 7 частини 1 статті 3 КАС України (2747-15) , є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Судом першої інстанції встановлено, що спір стосується визнання права власності на гаражні бокси збудовані позивачкою за рахунок її пайових внесків, як члена гаражно-будівельного кооперативу. Тобто, фактично заявниця вважаючи своєю власністю вказані бокси, звернулась до органу державної реєстрації за видачею відповідних документів. Тому відмова у їх наданні не є нормативно-правовим актом чи правовим актом індивідуальної дії, прийнятим суб'єктом владних повноважень у сфері здійснення владних управлінських функцій, у тому розумінні, в якому ці терміни вжито у КАС України (2747-15) .

Відповідно до частини 6 статті 319 Цивільного кодексу України (435-15) держава не втручається у здійснення власником права власності, тобто пряме адміністрування з боку органів влади є неприпустимим.

Приймаючи рішення у справі, суд першої інстанції надав правову оцінку наявності прав власника з володіння, користування, розпорядження спірним майном.

Предметом спору у справі є право власності на майно. Отже, між позивачкою та відповідачем існує спір про право, який не належить до адміністративної юрисдикції, що виключає розгляд справи у порядку адміністративного судочинства.

Тому апеляційний суд на підставі п.1 ч.1 ст. 157 КАС України (2747-15) дійшов обгрунтованого висновку, що рішення місцевого суду у даній справі ухвалене з порушенням адміністративної юрисдикції та вірно скасував його з мотивів неправильного застосування норм процесуального закону.

Доводи касаційної скарги зазначені висновки суду не спростовують та зводяться до незгоди з ними.

При вирішенні справи судом правильно застосовані норми матеріального права, порушень норм процесуального права, які б могли призвести до неправильного вирішення справи, колегією суддів не встановлено.

Відповідно до ч.1 ст. 224 КАС України (2747-15) , суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів, -

ухвалила:

Касаційну скаргу ОСОБА_1- залишити без задоволення, а ухвалу апеляційного суду м. Києва від 06 червня 2006 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту підписання і може бути оскаржена за винятковими обставинами лише у випадках, з підстав, у строки та в порядку, які визначені статтями 235 - 239 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .