Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Сергейчука О.А.

Суддів Ланченко Л.В.

Нечитайла О.М.

Пилипчук Н.Г.

Степашка О.І.

секретар судового засідання Меньшикова О.Я.

за участю представників:

позивача: не викликались;

відповідача: не викликались

розглянувши в порядку попереднього розгляду касаційну скаргу Приватного підприємства "Відродження"

на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 13.11.2006р.

у справі №АС-41/260-06

за позовом Приватного підприємства "Відродження"

до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова

про зобов’язання видати свідоцтво

Приватне підприємство "Відродження" (далі по тексту – позивач, ПП "Відродження") звернулось до Господарського суду Харківської області з позовом до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова (далі по тексту – відповідач, ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова) про зобов’язання видати свідоцтво про право сплати єдиного податку за ставкою 10 відсотків з 01.07.2006р.

Постановою Господарського суду Харківської області від 16.08.2006р. у справі №АС-41/260-06 (суддя Мінаєва О.М.) позовні вимоги задоволено; зобов’язано ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова видати свідоцтво про право сплати єдиного податку за ставкою 10 відсотків з 01.07.2006р.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 13.11.2006р. у справі №АС-41/260-06 (головуючий суддя – Карбань І.С., судді Бабакова Л.М., Шутенко І.А.) скасовано постанову Господарського суду Харківської області від 16.08.2006р.; прийнято нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.

ПП "Відродження", не погоджуючись з постановою Харківського апеляційного господарського суду від 13.11.2006р. у справі №АС-41/260-06, звернулась з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга ПП "Відродження" не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач є платником єдиного податку за ставкою 6% відповідно до Свідоцтва про право сплати єдиного податку на 2006р. №2030009702 виданого 09.12.2005р.

13.06. 2006р. ПП "Відродження" подано заяву до ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова про перехід у межах спрощеної системи оподаткування на іншу ставку - з 6% на 10%.

Відповідач листом від 19.06.2006 р. №10004/10/15-128 відмовив позивачу у задоволенні його заяви посилаючись на абз. 5 п. 4. Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва" від 03.07.1998р. №727 (727/98) та на п. 3 Порядку видачі свідоцтва про право сплати єдиного податку суб’єктом малого підприємництва - юридичною особою, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 13.10.1998р. №476 (z0688-98) .

Пунктом 3 Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва" зазначено, що суб’єкт підприємницької діяльності - юридична особа, який перейшов на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності самостійно обирає одну з наступних ставок єдиного податку: - 6 відсотків суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), без урахування акцизного збору, у разі сплати податку на додану вартість згідно із Законом України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) ; - 10 відсотків суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), за винятком акцизного збору, у разі включення податку на додану вартість до складу єдиного податку.

Приймаючи рішення про перехід на спрощену систему оподаткування у 2006р. позивач скористався правом, наданим Указом Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва", і обрав ставку єдиного податку 6% суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), за винятком акцизного збору, а у разі сплати податку на додану вартість згідно із Законом України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) .

Нормами податкового законодавства України встановлено обмеження щодо переходу з одного типу системи оподаткування на іншу, так відповідно до абз. 5 ст. 4 Указу Президента України "Про внесення змін до Указу Президента України від 03.07.98р. №727 "Про спрощену систему оподаткування обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва" (727/98) та п. 3 Порядку видачі Свідоцтва про право сплати єдиного податку суб’єктом малого підприємництва - юридичною особою, затвердженого наказом ДПА України від 13.10.1998р. №476 (z0688-98) (в редакції наказу ДПА України від 12.10.99 № 555 (z0709-99) ), зареєстрованому в Мін’юсті України 18.10.1999 р. за №709/4002, рішення про перехід на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, незалежно від вибраної ставки єдиного податку - 6 чи 10 відсотків, може бути прийняте платником податку не більше одного разу за календарний рік.

Зазначеними нормами встановлено, що платник податку незалежно від вибраної ставки єдиного податку - 6 чи 10 відсотків не більше одного разу за календарний рік може перейти на спрощену систему оподаткування, також в даній нормі йдеться не лише про перехід на спрощену систему оподаткування, а й про одночасний перехід інший порядок обліку та звітності. Спрощена система оподаткування за ставкою 6% і 10% єдиного податку відрізняються між собою порядком обліку та звітності по податку на додану вартість, а отже посилання позивача на те, що своїм рішення про перехід у межах спрощеної системи оподаткування на іншу ставку він виразив своє бажання змінити ставку єдиного податку (в сторону її збільшення), а не перейти на іншу систему оподаткування, в тому числі обліку та звітності є безпідставним. Право платника податку, під час знаходження на спрощеній системі оподаткування, змінювати протягом календарного року ставку єдиного податку Указом Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва" не передбачено.

З урахуванням зазначеного, Вищий адміністративний суд України погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що ПП "Відродження" при зверненні з позовом про зобов’язання відповідача видати йому свідоцтво про право сплати єдиного податку за ставкою 10% з 01.07.2006р. не обґрунтовано належними доказами обставини, що спричинили необхідність протягом календарного року змінити ставку єдиного податку і застосовувати іншу ставку єдиного податку. Позивачем також не доведено порушення його прав, свободи чи інтересів, за захистом яких він звернувся до суду, які були допущені відповідачем при відмові у задоволенні його прохання, викладеного у листі від 13.06.2006р. №40, замінити у Свідоцтві про право сплати єдиного податку на 2006р. ставку 6% на ставку 10% з 01.07.2006р.

Згідно ч. 1 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України, дійшов висновку про те, що судом апеляційної інстанції належним чином з’ясовано обставини справи та дано їм належну правову оцінку. Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування постанови Харківського апеляційного господарського суду від 13.11.2006р. у справі №АС-41/260-06 не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд –

Касаційну скаргу Приватного підприємства "Відродження" на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 13.11.2006р. у справі №АС-41/260-06 залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 13.11.2006р. у справі №АС-41/260-06 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.