Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Федорова М.О.

суддів: Брайка А.I.

Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

Рибченка А.О.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційні скарги ОСОБА_1 на ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 25.10.2006 та постанову Шевченківського районного суду м. Києва від 04.05.2006

у справі №2а-79/06

за позовом ОСОБА_1

до ДПА України

про визнання недійсними рішення ДПА

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до Шевченківського районного суду м.Києва з позовом до Державної податкової адміністрації України про визнання недійсним рішення ДПА України від 6 лютого 2004 року.

Постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 04.05.2006, яку залишено без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 25.10.2006 у справі №2а-79/06 у позові відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач оскаржив їх в касаційному порядку. В своїй касаційній скарзі просить скасувати ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 25.10.2006 та постанову Шевченківського районного суду м. Києва від 04.05.2006 та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судами при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційні скарги слід відхилити з таких підстав.

Судам першої та апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 звернулася із скаргою до ДПА України, в якій оскаржила податкове повідомлення ДПI в Обухівському районі від 7 травня 2003 року №0000721700/0-69/608 щодо сплати позивачем донарахованої суми прибуткового податку з громадян, рішення ДПI в Обухівському районі від 17 липня 2003 року №7, рішення ДПА в Київській області від 4 листопада 2003 року №8620/Б/25-352/93 (а.с.9-13).

Розглянувши скаргу ОСОБА_1, ДПА України своїм рішенням від 6 лютого 2004 року №709/Б/25-2115, за підписом заступника Голови, зазначену скаргу залишила без задоволення (а.с.7-8).

Судом першої інстанції також встановлено, що позивач отримала рішення ДПА України від 6 лютого 2004 року у встановлені Законом строки

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суди мотивували тим, що ДПА України прийняла рішення в межах компетенції, відповідно до вимог чинного законодавства щодо податкового зобов'язання позивача за 2002 рік.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій з огляду на таке.

Відповідно до підпункту 5.2.2. пункту 5.2. ст. 5 Закону України № 2181-III "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) (далі-Закон № 2181-III (2181-14) ), у разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган невірно визначив суму податкового зобов'язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству з питань оподаткування або виходить за межі його компетенції, встановленої законом, такий платник податків має право звернутися до контролюючого органу із скаргою про перегляд цього рішення, яка подається у письмовій формі та може супроводжуватися документами, розрахунками та доказами, які платник податків вважає за потрібне надати. Скарга повинна бути подана контролюючому органу протягом десяти календарних днів, наступних за днем отримання платником податків податкового повідомлення або іншого рішення контролюючого органу, що оскаржується. Контролюючий орган зобов'язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його протягом двадцяти календарних днів від дня отримання скарги платника податків на його адресу поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку.

Відповідно до п. 10 Положення про порядок подання та розгляду скарг платників податків органами державної податкової служби, затверджено наказом Державної податкової адміністрації України від 11 грудня 1996 р. N 29 (z0723-96) (у редакції наказу Державної податкової адміністрації України від 2 березня 2001 р. N 82 (z0238-01) ) (далі-Положення) за розглядом скарги (заяви) платника податків або посадової особи платника податків чи громадянина приймається рішення, яке оформляється відповідно до вимог законодавства про мови. Зміст рішення складається зі вступної, описової, мотивувальної та резолютивної частин.

Рішення оформляється на бланку органу державної податкової служби, який розглядав скаргу (заяву).

Зі змісту рішення ДПА України від 6 лютого 2004 року вбачається, що воно відповідає вимогам п. 10 Положення: складається із вступної, описової, мотивувальної та резолютивної частини. Кожна із цих частин рішення містить ті необхідні дані, які зазначені в п. 10 Положення.

Як вбачається зі змісту касаційної скарги позивач наголошує на тому, що суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення вийшов за межі позовних вимог.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ч.2 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін.

Отже з наведеного вбачається, що судами при вирішенні даної справи правильно застосовано положення Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) та Положення про порядок подання та розгляду скарг платників податків органами державної податкової служби, затверджено наказом Державної податкової адміністрації України від 11 грудня 1996 р. N 29 (z0723-96) (у редакції наказу Державної податкової адміністрації України від 2 березня 2001 р. N 82 (z0238-01) ) тощо.

Згідно з частиною третьою статті 211 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) підставами касаційного оскарження є порушення судом норм матеріального чи процесуального права.

Оскільки оскаржувані судові рішення постановлено судами з додержанням норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 25.10.2006 та постанову Шевченківського районного суду м. Києва від 04.05.2006 у справі №2а-79/06 слід відхилити, а судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 220-1, 221,223,230 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 25.10.2006 та постанову Шевченківського районного суду м. Києва від 04.05.2006 у справі №2а-79/06 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .