Вищий адміністративний суд України у складі:

головуючого-судді Брайка А. I.,

суддів Голубєвої Г. К.,

Карася О. В.,

Федорова М. О.,

Шипуліної Т. М.,

секретар судового засідання - Міненко О. М.,

розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Полтаві

на постанову Господарського суду Полтавської області від 20.07.2006р. та ухвалу Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 12.10.2006р. у справі № 19/313

за позовом Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1

до Державної податкової інспекції у м. Полтаві

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення,

за участю представників:

позивача - ОСОБА_2

відповідача - Гриценко Ю. В.,

встановив:

Суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_1, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, подано позов про визнання нечинним податкового повідомлення Державної податкової інспекції у м. Полтаві від 18.05.2005р. № 0001931703/0 про визначення суми податкового зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб в розмірі 31 632 грн. 30 коп., в т. ч. 10 544 грн. 10 коп. основного платежу та 21 088 грн. 20 коп. штрафних (фінансових) санкцій.

Постановою Господарського суду Полтавської області від 20.07.2006р., залишеною без змін ухвалою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 12.10.2006р. у справі № 19/313 позов задоволено.

Судові рішення обгрунтовані тим, що фактичного розмежування між сплатою за жетони і дійсні виграші відповідачем не зроблено та належним чином не доведено; віднесення суми 35 147 грн. до виграшу грунтується на припущеннях відповідача; фактично вказана сума є платою за жетони; висновком судово-бухгалтерської експертизи по даній справі також встановлено, що дані акту перевірки не підтверджуються в повному обсязі наданими документами податкового обліку та звітності, з суми прибутку фізичних осіб позивачем вже сплачено 30% до Державного бюджету.

Відповідач, не погоджуючись з вказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, подав касаційну скаргу в якій просить їх скасувати і ухвалити нове судове рішення посилаючись на порушення норм матеріального права, зокрема: пп. 10.2.2. п. 10.2. ст. 10 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) , Порядку обліку доходів фізичних осіб у гральних закладах та персоніфікації таких осіб, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 20.10.2003р. № 494 (z1016-03) , Порядку податкового обліку виграшів та витрат осіб, а також порядок звітності суб'єктів грального бізнесу, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 19.01.1998р. № 35 (z0126-98) .

Позивач в запереченнях на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а судові рішення - без змін як такі, що прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин справи, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, Вищий адміністративний суд України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню по слідуючим доводам та мотивам.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, підставою для прийняття відповідачем оспорюваного податкового повідомлення-рішення став акт від 16.05.2005р. про результати планової документальної перевірки дотримання вимог податкового законодавства за 2004 рік в якому зазначено, зокрема, про безпідставне не утримання з фізичних осіб (гравців) та не сплату позивачем до бюджету 30% податку з їх виграшів в розмірі 10 544 грн. 10 коп. (з 01.01 по 01.07.04р. сума виграшів склала 35 147 грн.).

Відповідно до пп. 10.2.2. п. 10.2. ст. 10 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) (в редакції до 01.07.2004р.) будь-яка особа, яка здійснює виплату особі у зв'язку із виграшем у казино, бінго, інші ігри у гральних місцях (домах), зобов'язана утримувати та вносити до бюджету 30 відсотків від суми прибутку такої особи, який визначається як різниця між її доходами, отриманими у вигляді виграшів за відповідний робочий день, та витратами, понесеними такою фізичною особою протягом такого робочого дня, пов'язаними з таким виграшем, але не більше суми такого виграшу.

З аналізу положень п. п. 3, 5, ч. 1 п. 6 Порядку податкового обліку виграшів та витрат осіб, а також порядок звітності суб'єктів грального бізнесу, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 19.01.1998р. № 35 (z0126-98) , зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20.02.1998р. за № 126/2566 , п. 5 Порядку обліку доходів фізичних осіб у гральних закладах та персоніфікації таких осіб, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 20.10.2003р. № 494 (z1016-03) , зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 06.11.2003р. за № 1016/8337 слідує, що різницю між її доходами, отриманими у вигляді виграшів за відповідний робочий день, та витратами, понесеними такою фізичною особою протягом такого робочого дня, пов'язаними з таким виграшем, можливо визначити на підставі виданих оператором-касиром чеків, виданих через належним чином зареєстрований реєстратор розрахункових операцій.

Таким чином, судами попередніх інстанцій обгрунтовано встановлено невідповідність висновків акту перевірки реальним обставинам діяльності позивача, оскільки фактичного розмежування між оплатою гравцями жетонів та їх виграшем згідно наявних чеків відповідачем не здійснено. Зазначене також підтверджується висновком судово-економічної експертизи № 134 від 22.03.2006р. по даній справі.

За вказаних обставин, зважаючи на відсутність порушень норм матеріального та процесуального права, висновок судів попередніх інстанцій про задоволення позову є вірним, рішення прийняті відповідно чинного законодавства, а вимоги відповідача є необгрунтованими та задоволенню не підлягають.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 230, 231, 254 КАС України (2747-15) , -

ухвалив:

1. Залишити касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Полтаві без задоволення, а постанову Господарського суду Полтавської області від 20.07.2006р. та ухвалу Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 12.10.2006р. у справі № 19/313 - без змін.

2. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена відповідно до вимог ст. ст. 235 - 237, ч. 1 ст. 238 КАС України (2747-15) .