Колегія суддів

Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючого – Харченка В.В., суддів – Васильченко Н.В., Леонтович К.Г., Чалого С.Я., Шкляр Л.Т., при секретарі – Мельник І.М., за участі представника позивача Поліщук С.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Вектор - 2002" на постанову Господарського суду міста Києва від 14 грудня 2005 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11 липня 2007 року у справі за позовом прокурора Печерського району міста Києва в інтересах держави в особі Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів до товариства з обмеженою відповідальністю "Вектор - 2002" про стягнення, -

Постановою Господарського суду міста Києва від 14 грудня 2005 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11 липня 2007 року було задоволено позовні вимоги прокурора Печерського району міста Києва в інтересах держави в особі Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів до товариства з обмеженою відповідальністю "Вектор - 2002" про стягнення штрафних санкцій за нестворення робочих місць для працевлаштування інвалідів.

В основу зазначених судових рішень покладено висновки про те, що відповідачем не дотримано нормативу створення робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Не погоджуючись з зазначеними судовими рішеннями ТОВ "Вектор - 2002" звернулася з касаційною скаргою, у якій просить Господарського суду міста Києва від 14 грудня 2005 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11 липня 2007 року скасувати, прийнявши рішення про відмову у позові, мотивуючи це порушенням норм матеріального права. Зокрема скаржник посилається на те, що ним було дотримано нормативу створення робочих місць, на які було працевлаштовано необхідну кількість інвалідів.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Положенням про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 3 травня 1995 р. N 314 (314-95-п) , визначено, що робоче місце інваліда - це окреме робоче місце або ділянка виробничої площі на підприємстві (об'єднанні), в установі та організації незалежно від форм власності та господарювання, де створено необхідні умови для праці інваліда (п.1).

Робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда (п.3). Згідно п.5 Положення, підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Пунктом 10 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, також, передбачено, що працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.

Колегія суддів погоджується з посиланнями скаржника про те, що з положень Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (875-12) не вбачається, що обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів супроводжується обов'язком підбирати та працевлаштовувати інвалідів на створені ним робочі місця.

Однак, згідно пунктом 1.2 затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 6 липня 1998 р. №244 (z0464-98) та зареєстрованій в Міністерстві юстиції України 17 липня 1998 р. за N 464/2904 (z0464-98) Інструкції щодо заповнення державної статистичної звітності за формами N 3-ПН "Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках" і N 4-ПН "Звіт про вивільнення працівників" підприємства, установи і організації (надалі - підприємства), розташовані на території відповідного регіону, незалежно від форм власності і господарювання та відомчої підпорядкованості, щомісячно в повному обсязі подають державній службі зайнятості інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) за формою N 3-ПН "Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках".

Отже, на відповідача покладено обов’язок створення робочих місць та інформування про це органів зайнятості, у порядку, встановленому вищезазначеним нормативним актом.

Проте, як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, відповідач не надавав до центру зайнятості інформацію про наявність вакантних посад для працевлаштування інвалідів.

Колегією суддів не приймаються посилання скаржника на те, що ним було працевлаштовано достатню кількість інвалідів виходячи з нижчевикладеного.

Судом апеляційної інстанції було встановлено, що відповідачем не надано доказів працевлаштування інвалідів. З метою встановлення обставини працевлаштування судом апеляційної інстанції робилися з апити до органів Пенсійного фонду України. Згідно наявної в матеріалах справи (а.с.55) відповіді Управління Пенсійного фонду України у Печерському районі міста Києва дані про нарахування відповідачем внесків стосовно громадян, заявлених ним у якості працевлаштованих, відсутні.

З огляду на викладене колегія суддів погоджується з посиланнями судів першої та апеляційної інстанції про те, що відповідачем не надано доказів працевлаштування інвалідів у нормативно встановленій кількості, або доказів створення робочих місць та надання інформації про це до центрів зайнятості.

Колегія суддів вважає, що судом повно та всебічно досліджені матеріали справи, вірно встановлений характер спірних правовідносин і до їх вирішення вірно застосовані норми матеріального права. Порушень норм процесуального закону при цьому колегія суддів не вбачає.

Відповідно до ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення – без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 220, 221, 224, 230, 231 КАС України, колегія суддів –

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Вектор - 2002" залишити без задоволення, а постанову Господарського суду міста Києва від 14 грудня 2005 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11 липня 2007 року – без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.