К-36900/06 Про визнання договору недійсним та стягнення коштів в доход держави - 12.06.2008 Прийняття

У травні 2006 року ДПІ у Деснянському районі м. Києва звернулась до суду з позовом про визнання недійсним договору б/н від 01 червня 2003 року, укладеного між ПП "Альянс", ТОВ "Довгань-К", стягнення в доход держави з ТОВ "Довгань-К" товарно – матеріальних цінностей, отриманих від ПП "Альянс" в сумі 158488, 58 грн. згідно договору поставки б/н від 01 червня 2003 року.

Постановою господарського суду м. Києва від 10 липня 2006 року в позові відмовлено.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 08 листопада 2006 року постанову господарського суду м. Києва від 10 липня 2006 року залишено без змін.

В касаційній скарзі ДПІ у Деснянському районі м. Києва, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, просить скасувати постанову господарського суду міста Києва від 10 липня 2006 року та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 08 листопада 2006 року, прийняти нову постанову, якою позов задовольнити.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій було встановлено наступне.

01 червня 2003 року між ПП "Альянс" (постачальник) та ТОВ "Довгань-К" (покупець) було укладено договір поставки, відповідно до умов якого, постачальник зобов’язався поставити, а покупець – прийняти та оплатити продукцію, обумовлену в накладних (специфікаціях).

На виконання умов названого договору ПП "Альянс" виписало на адресу ТОВ "Довгань-К" податкові накладні № НН-26/06/2 від 26 червня 2003 року, № НН-26/6/5В від 26 червня 2003 року, № НН-26/06/3 від 26 червня 2003 року, № НН-03/07/2 від 03 липня 2003 року, № НН-07/07/3 від 07 липня 2003року, № НН-11/7/2В від 11 липня 2003 року, № НН-29/7/3В від 29 липня 2003 року на загальну суму 158 488, 58 грн., в тому числі податок на додану вартість - 26 414, 76 грн.

Згідно видаткових накладних № РН-26/06/2 від 26 червня 2003 року, №РН-26/6/5В від 26 червня 2003 року, №РН-26/06/3 від 26 червня 2003 року, №РН-03/07/2 від 03 липня 2003 року, №РН-07/07/3 від 07 липня 2003 року, №РН-11/7/2В від 11 липня 2003 року, №РН-29/7/3В від 29 липня 2003 року ТОВ "Довгань-К" отримало від ПП "Альянс" товар на загальну суму 158 488, 58 грн., в тому числі податок на додану вартість в сумі 26 414,76 грн.

За отриманий товар ТОВ "Довгань-К" перерахувало ПП "Альянс" грошові кошти в розмірі 155 004, 26 грн., в тому числі податок на додану вартість - 25 834, 04 грн., що підтверджується банківськими виписками.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 21 липня 2005 року у справі № 2-5517/2005р. визнано недійсним статут ПП "Альянс" з моменту реєстрації в Шевченківській районній державній адміністрації (з 18 березня 1999 року); статут ПП "Альянс" (в новій редакції) з моменту реєстрації у Деснянській районній в м. Києві державній адміністрації (з 12 січня 2004 року); свідоцтво про державну реєстрацію ПП "Альянс" № 05077 від 25 березня 2002 року; свідоцтво № 35347790 про реєстрацію ПП "Альянс", як платника податку на додану вартість, з моменту видачі (з 11 квітня 2003 року).

Актом ДПІ у Деснянському районі м. Києва від 18 листопада 2005 року № 1923 свідоцтво платника податку на додану вартість ПП "Альянс" було анульовано з 18 листопада 2005 року.

Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що позивачем не було доведено те, що, укладаючи договір поставки від 01 червня 2003 року, ПП "Альянс" діяло з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства та мало умисел на це.

Колегія суддів погоджується з рішеннями судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 49 Цивільного кодексу Української РСР, який втратив чинність з 01 січня 2004 року, якщо угода укладена з метою, завідомо суперечною інтересам соціалістичної держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання угоди обома сторонами - в доход держави стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання угоди однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею і все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності ж умислу лише у однієї з сторін все одержане нею за угодою повинно бути повернуто другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується в доход держави. Цивільний кодекс України (435-15) , який набрав чинності 01 січня 2004 року, серед правових наслідків вчинення правочину, який порушує публічний порядок, не встановлює санкцій аналогічних тим, які були встановлені ст. 49 Цивільного кодексу Української РСР, за укладення угоди з метою, суперечною інтересам держави та суспільства.

Згідно з ч. 2 ст. 5 Цивільного кодексу України кодекс має зворотну дію у часі лише у випадках, коли він пом’якшує або скасовує відповідальність особи.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що застосування публічно – правових санкцій, встановлених законом, чинним на момент укладення угоди, але положення якого відсутні у Цивільному кодексу України (435-15) , чинному на момент ухвалення рішення про притягнення до відповідальності, є помилковим.

Водночас, у цьому випадку не могли бути застосовані судами і санкції за укладення угоди (вчинення господарського зобов’язання) з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, встановлені Господарським кодексом України (436-15) , який набрав чинності з 01 січня 2004 року враховуючи наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов’язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб’єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Якщо господарське зобов’язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов’язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов’язанням, а у разі виконання зобов’язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави (ч. 1 ст. 208 Господарського кодексу України).

Таким чином, санкції, передбачені ч. 1 ст. 208 Господарського кодексу України, застосовуються за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. При цьому в будь-якому випадку для застосування зазначених санкцій необхідно встановити наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, хоча б у однієї сторони угоди.

В той же час, суди попередніх інстанцій, відмовляючи в задоволенні позову, правильно виходили з того, що наявність умислу не може бути підтверджена рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 21 липня 2005 року у справі № 2-5517/2005р., оскільки наявність протиправного умислу у ПП "Альянс" при укладенні договору поставки від 01 червня 2003 року не була предметом дослідження в даній справі, а тому це рішення не звільняє суд від обов’язку встановлення наявності умислу підприємства на укладення угоди, що суперечить інтересам держави та суспільства.

При цьому суди попередніх інстанцій правомірно обґрунтували свій висновок тим, що на момент укладення та виконання договору поставки від 01 червня 2003 року ПП "Альянс" перебувало в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України та було зареєстровано, як платник податку на додану вартість.

Факт визнання у судовому порядку недійсними з моменту реєстрації установчих документів підприємства, його державної реєстрації та свідоцтва платника податку на додану вартість не є підставою для визнання недійсними всіх угод, укладених з моменту його державної реєстрації та до моменту прийняття рішення судом.

При цьому суди попередніх інстанцій вірно посилались на те, що санкції, передбачені ч. 1 ст. 208 Господарського кодексу України, не можуть застосовуватися за сам факт несплати податків (зборів, інших обов’язкових платежів) однією зі сторін договору. За таких обставин правопорушенням є несплата податків, а не вчинення правочину.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачем не було доведено те, що укладаючи договір ПП "Альянс" діяло з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства та мало умисел на це.

Враховуючи вищевикладене, касаційна скарга ДПІ у Деснянському районі м. Києва підлягає залишенню без задоволення, а постанова господарського суду міста Києва від 10 липня 2006 року та ухвала Київського апеляційного господарського суду від 08 листопада 2006 року підлягають залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 221, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія –

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Деснянському районі міста Києва залишити без задоволення, а постанову господарського суду міста Києва від 10 липня 2006 року та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 08 листопада 2006 року залишити без змін.