Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

У серпні 2006 року Прокурор Кілійського району Одеської області в інтересах держави в особі Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернувся з позовом до Відкритого акціонерного товариства "Вилківський завод пресових вузлів" про стягнення 4859 грн. 78 коп. – суми несплачених штрафних санкцій за недотримання у 2005 році нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, передбаченого ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

Постановою Господарського суду Одеської області від 10.10.2006р., залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 07.12.2006р., в позові відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням судів Одеське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України.

У касаційній скарзі, посилаючись на порушення норм матеріального права позивач ставить питання про скасування постановлених по справі рішень та прийняття рішення про задоволення позовних вимог.

Так, скаржник вважає, що виконанню відповідними органами обов’язку працевлаштування інвалідів повинно передувати вжиття підприємством необхідних заходів для забезпечення такого працевлаштування, а також своєчасного подання в повному обсязі інформації про наявність вільних робочих місць за формою №3-ПН.

У запереченні на касаційну скаргу Відкрите акціонерне товариство "Вилківський завод пресових вузлів" вказує, що підприємством були прийняті всі заходи по створенню робочих місць, в т.ч. проінформовані державна служба зайнятості про наявність робочих місць, які можуть бути зайняті інвалідами. Також відповідач наголошує, що підприємством систематично подавались звіти про наявність робочих місць та потребу у працівниках формою № 3-ПН, а обов’язок працевлаштовувати інвалідів, відповідно до ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" покладений на державну службу зайнятості, органи соціального захисту та місцевого самоврядування, а не на саме підприємство.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що Фондом соціального захисту інвалідів неправомірно були застосовані до відповідача штрафні санкції за невиконання у 2005 році, передбаченого Законом нормативу створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, оскільки свої обов’язки щодо цього він виконав належним чином, що підтверджується наявними матеріалами справи. Колегія суду апеляційної інстанції, погоджуючись з позицією Господарського суду Одеської області наголосила, що норматив створення робочих місць для працевлаштування інвалідів виконано, оскільки Закон України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (875-12) не пов’язує відповідальність з тривалістю роботи інваліда на створеному місці.

Перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судова колегія Вищого адміністративного суду України встановила наступне.

Статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (далі – Закон), для підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 15 до 25 чоловік – у кількості одного робочого місця, якщо інше не передбачено законом.

Судами встановлено, що відповідач згідно поданої державної звітності "Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів" (форма №10-ПІ поштова річна) за 2005 рік повинен був створити у 2005 році 2 робочих місця для працевлаштування інвалідів (відповідно до середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу 44 особи), а фактично на підприємстві було працевлаштовано 1 інваліда.

Згідно вимог ст. 20 Закону, підприємства (об’єднання), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж встановлено нормативом, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об’єднані), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом. У зв’язку з цим, до відповідача повинні бути нараховані суми несплачених штрафних санкцій у розмірі 4859 грн. 78 коп.

Згідно з п. 3 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою КМУ від 03.05.95 р. N314 (314-95-п) ,робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участі представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.

Статтею 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" встановлено, що працевлаштування інвалідів здійснюється органами виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що Відкрите акціонерне товариство "Вилківський завод пресових вузлів" протягом 2005 року інформувало Кілійський районний центр зайнятості про створені робочі місця та вакансії для працевлаштування інвалідів шляхом надання звітів про наявність робочого місця та потребу у працівниках формою № 3-ПН.

Відповідно до листа Кілійського районного центру зайнятості №1200 від 14.09.2006р. до Відкритого акціонерного товариства "Вилківський завод пресових вузлів" 2005 року було направлено та працевлаштувало одного інваліда на посаді двірника.

Аналіз положень Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (875-12) дає підстави для висновку про те, що обов’язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов’язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця (така правова позиція відповідає практиці Верховного Суду України – постанова від 20.07.2004р. по справі №2-23/9789-03).

Враховуючи, що судами першої та апеляційної інстанцій встановлені фактичні обставини справи, які свідчать про те, що Відкритим акціонерним товариством "Вилківський завод пресових вузлів" вжито всіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення, судова колегія Вищого адміністративного суду України приходить до висновку про те, що суди повно з’ясували обставини справи і дали їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права, які потягли б за собою скасування чи зміну прийнятого у справі судового рішення, судовою колегією не встановлено.

Керуючись ст.ст. - 220-1, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України

Касаційну скаргу Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів – залишити без задоволення, а постанову Господарського суду Одеської області від 10.10.2006р. та ухвалу Одеського апеляційного господарського суду від 07.12.2006р. – без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.