Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі :

суддів : Бутенка В.I.(доповідач),

Лиски Т.О.,

Панченка О.I.,

Сороки М.О.,

Горбатюка С.А.,

провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд адміністративної справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім СОЛО" до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова, третя особа - Відділення Державного казначейства України у Ленінському районі м. Харкова, про визнання нечинним рішення та стягнення 200000 грн., -

в с т а н о в и л а :

У липні 2006 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім СОЛО" (далі - ТОВ "ТД "СОЛО"), звернулось до суду із вказаним позовом, в якому просило визнати нечинним рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова (далі - ДПI у Ленінському районі м. Харкова) про відмову у поверненні 200 000грн. надмірно сплачених коштів за продовження дії ліцензії на право оптової торгівлі алкогольними напоями та стягнути з державного бюджету України вказану суму.

Постановою господарського суду Харківської області від 30 серпня 2006 року позовні вимоги ТОВ "ТД СОЛО" задоволено.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 29 листопада 2006 року це судове рішення скасовано та закрито провадження у справі.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції як таку, що прийнята з порушенням норм матеріального і процесуального права, та залишити в силі судове рішення місцевого господарського суду.

Відповідач - ДПI у Ленінському районі м. Харкова, в запереченнях на цю касаційну скаргу посилається на необгрунтованість викладених в скарзі доводів і просить відмовити в її задоволенні.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Задовольняючи позов ТОВ "ТД "СОЛО", суд першої інстанції виходив з того, що ця справа є справою адміністративної юрисдикції.

З цим висновком місцевого суду обгрунтовано не погодився суд апеляційної інстанції, який виходив з того, що судом першої інстанції не враховані положення ст. 17, 21 КАС України (2747-15) .

Згідно ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

За змістом ст. 3 цього ж Кодексу справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

При цьому апеляційний суд правильно виходив з того, що компетенція адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ визначена статтею 17 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .

Підсудність кількох пов'язаних між собою вимог визначається статтею 21 КАС України (2747-15) , згідно якої позивач може заявити кілька вимог в одній позовній заяві, якщо вони пов'язані між собою і підсудні одному адміністративному суду. Вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Iнакше вимоги про відшкодування шкоди вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства. Не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом.

Як видно з матеріалів справи, позивач не ставив питання щодо визнання незаконним рішення, дії чи бездіяльності відповідача і не обгрунтовував завдану йому шкоду саме незаконністю таких рішення, дії чи бездіяльності.

Позивачем добровільно сплачено 200 000грн. за продовження дії ліцензії на право оптової торгівлі алкогольними напоями.

За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що позивачем необгрунтовано об'єднано в одній позовній заяві вимоги, які належить розглядати в порядку різного судочинства.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги зроблених апеляційним судом висновків не спростовують і при ухваленні оскаржуваних судових рішень порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було.

За правилами ч.3 ст. 220-1, ч.1 ст.224 КАС України (2747-15) , якщо відсутні підстави для скасування судових рішень, то суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 221, 223, 224, 230 КАС України (2747-15) , колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім СОЛО" залишити без задоволення, а ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 29 листопада 2006 року без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.

Згідно ст.ст. 236, 237 КАС України (2747-15) рішення суду касаційної інстанції може бути оскаржено до Верховного Суду України лише за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.