Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі :

суддів : Бутенка В.І.(доповідач),

Лиски Т.О.,

Панченка О.І.,

Сороки М.О.,

Горбатюка С.А.,

провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд адміністративної справи за позовом "Будинкоуправління № 3 Львівської КЕЧ району" до Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, -

У квітні 2006 року "Будинкоуправління № 3 Львівської КЕЧ району" звернулось до суду із вказаним позовом, в якому просило визнати нечинними податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова (далі – ДПІ у Франківському районі м. Львова) №15576/10/23-1 від 10.08.2005 року та №15577/10/23-1 від 10.08.2005 року, а також №11797/10/23-0/4 від 30.05.2006 року та спонукати податковий орган внести зміни в облікові дані картки особового рахунку.

Постановою господарського суду Львівської області від 13 червня 2006 року позов частково задоволено.

Визнано нечинними податкові повідомлення-рішення ДПІ у Франківському районі м. Львова №15577\10\23-1 від 10.08.2005 р., яким виявлено завищення суми бюджетною відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 38057 грн., і за №11797\10\23-0\4 від 30.05.2006р., яким визначено суму податкового зобов'язання по податку на додану вартість на загальну суму 314064.00 грн., в т.ч. 179938,00 грн. основного платежу та 134126,00 грн. штрафних ( фінансових ) санкцій, а також зобов'язано ДПІ у Франківському районі м. Львова збільшити суму бюджетного відшкодування у картці особового рахунку платника податків Будинкоуправління №3 Львівської КЕЧ району, яка ведеться у податковому органі на суму 49853,82 грн.

В частині позовних вимог про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення від 10.08.2005 року №1557640\23-1 провадження в справі закрито на підставі ті.2 сі. 157 КАС України (2747-15) , оскільки вказане рішення в зв'язку із прийняттям ДПІ у Франківському районі м. Львова з аналогічних підстав податкового повідомлення-рішення №11797\10\23-0\4 від 30.05.2006 року після закінчення адміністративного оскарження, втратило свою силу.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 18 серпня 2006 року це судове рішення скасовано частково та визнано нечинним податкове повідомлення-рішення ДПІ у Франківському районі м. Львова від 10.08.2005 року №1557640\23-1.

В іншій частині судове рішення залишено без змін.

В касаційній скарзі ДПІ у Франківському районі м. Львова, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити Будинкоуправлінню № 3 Львівської КЕЧ у задоволенні позову.

Позивач в запереченнях на цю касаційну скаргу посилається на необґрунтованість викладених в скарзі доводів і просить відмовити в її задоволенні.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, зокрема, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Як було встановлено судами, посадовими особами ДПІ у Франківському районі м. Львова було проведено планову документальну перевірку "Будинкоуправління № 3 Львівської КЕЧ району" з питань правильності обчислення і своєчасної сплати податків та обов’язкових платежів до бюджету.

За результатами перевірки ДПІ у Франківському районі м. Львова складено акт №256\23-1\24%3826 від 08.08.2005 року, яким встановлено, що позивачем одночасно із розрахунками пільг і субсидій на відповідну суму списуються борги підприємств - надавачів послуг за спожиту електроенергію, теплопостачання та інші послуги, тобто проводиться взаємозалік, проте в порушення п. 11.11 ст. 11 Закону України "Про податок на додану вартість" суми податку на додану вартість до податкового зобов’язання платником не включаються.

На підставі даного акту податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення №15577\10\23-1 від 10.08.2005 року, яким відповідно до п.п.7.3.1. п.7.3. ст.7, п. 11.11. ст. 11 Закону України "Про податок на додану вартість" виявлено завищення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 38057 грн. та відповідно до даного рішення зменшена сума бюджетного відшкодування у картці особового рахунку позивача, яка ведеться у податковому органі, а також податкове повідомлення-рішення №15576\10\23-1 від 10.08.2005 року, яким за порушення вимог п.п.7.3.1. п.7.3. ст.7, п. 11.11. ст. 11 Закону України "Про податок на додану вартість"" визначено суму податкового зобов’язання по податку на додану вартість на загальну суму 314064 грн., з яких 179938 грн. основного платежу та 134126 грн. штрафних ( фінансових ) санкцій.

За результатами адміністративного оскарження податкового повідомлення-рішення №15576\10\23-1 від 10.08.2005 року останнє залишено без змін, а ДПІ у Франківському районі м. Львова прийнято податкове повідомлення-рішення №11797\10\23-0\4, яким визначено аналогічну суму податкового зобов'язання по податку па додану вартість на загальну суму 314064 грн., в т.ч. 179938,00 грн. основного платежу та 134126.00 грн. штрафних ( фінансових ) санкцій, з встановленням нового граничного строку сплати.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що такі висновки податкового органу не відповідають встановленим обставинам по справі та діючому законодавству.

Так, відповідно до п.п.3.2.7. п.3.2 ст. 3 Закону України "Про податок на додану вартість" операції з виплат заробітної плати, пенсій, стипендій, субсидій, дотацій, інших грошових або майнових виплат фізичним особам за рахунок бюджетів або соціальних чи страхових фондів у встановленому законом порядку не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість.

Статтею 1 "Положення про порядок призначення та надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу. твердого та рідкого пічного побутового палива", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.1995 року № 848 (848-95-п) , субсидії, що надаються громадянам для відшкодування вищезазначених витрат, визначені як щомісячні адресні безготівкові субсидії і перераховуються вони на рахунок власників житла (уповноважених ними органів) та підприємств, що надають комунальні послуги, реалізують скраплений газ, тверде та рідке пічне побутове паливо. Постановами Кабінету Міністрів України від 28.01.2002 року №95 "Про затвердження Тимчасового порядку перерахування субвенцій на проведення видатків з пільг та субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу, послуг тепло, водопостачання і водовідведення" (95-2002-п) та від 23.01.2003 року №113 (113-2003-п) "Про затвердження Тимчасового порядку перерахування в 2003 році деяких субвенцій на проведення видатків з надання пільг, субсидій та компенсацій за рахунок надходжень до загального фонду державного бюджету рентної плати за транзитне транспортування природного газу і за природний газ, що видобувається в Україні" визначено порядок перерахування субвенцій на проведення видатків з пільг та субсидій.

Як було встановлено судами, у 2003-2005 роках в централізованому порядку в рахунок належної бюджету району субвенції з Державного бюджету було проведено розрахунки з підприємствами і організаціями, в тому числі із Будинкоуправлінням №3 Львівської КЕЧ району по пільгах і субсидіях населення. Згідно повідомлення Управління фінансів Львівської міської Ради від 22.02.2005р. № 07-17/9-155, суми розрахунку з підприємствами і організаціями по пільгах і субсидіях відображені в обліку виконання місцевих бюджетів, як отримана субвенція з Державного бюджету. Одночасно із розрахунками на відповідну суму списувалися борги підприємства - надавача послуг за послуги відповідної постачальної організації, а постачальної організації за спожитий природний газ перед ДК "Газ України".

Відповідно до вимог п.4.1 ст. 4 Закону України "Про податок на додану вартість" база оподаткування операцій з продажу товарів (робіт, послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними або регульованими цінами. До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних та нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (робіт, послуг) проданих (виконаних, наданих) таким платником податку.

З матеріалів справи видно, що оплата вартості житлово-комунальних послуг здійснюється шляхом сплати населенням тарифу на оплату послуг, а друга частина - з бюджетної дотації на покриття збитків від продажу послуг з тарифом.

Оскільки пунктом 4.1. статті 4 Закону України "Про податок на додану вартість" визначено, що база оподаткування операцій з продажу товарів визначається з їх договірної вартості, визначеної за вільними або регульованими цінами(тарифами), а житлово-комунальні послуги на цей час підлягають державному регулюванню та реалізовуються за встановленими тарифами, то базою оподаткування таких послуг є встановлений тариф.

У разі відшкодування з місцевого бюджету частини тарифу, встановленого органами виконавчої влади, не сплаченого населенню у зв'язку з отриманням будь-яких категорій пільг та субсидій з оплати житлово-комунальних послуг, такі відшкодування як складові частини регульованого тарифу включаються до об'єкта оподаткування, базою якого є тариф.

Судами встановлено, що крім бюджетних субсидій і дотацій для пільгових категорій населення, позивач отримує з бюджету дотації на покриття від'ємної різниці, яка складається між витратами на виготовлення(придбання) комунальних послуг і доходами від їх продажу населенню за встановленими тарифами, а відтак зроблено правильний висновок, що така бюджетна дотація підпадає під дію п.п.3.2.7 п.3.2 ст. 3 Закону України "Про податок на додану вартість" і не є об'єктом оподаткування.

Крім того, судами попередніх інстанцій обґрунтовано враховано те, що виходячи з положень п.4.1 ст. 4 Закону України "Про податок на додану вартість" бюджетне відшкодування не може розцінюватись як компенсація вартості послуг, оскільки за своїм змістом не є платою за надані послуги, а є субсидією фізичним особам зі сплати комунальних послуг шляхом перерахування цих сум надавачу послуг, що відповідає вимогам п.її.3.2.7 ті.3.2 ст.3 вищезазначеного Закону.

Таким чином, суд як першої, так і апеляційної інстанцій дійшли вірного висновку про те, що операції з виплат субсидій, які призначаються населенню відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21.10.1995 року №848 (848-95-п) , згідно з діючим законодавством не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, а тому податковим органом безпідставно нараховано позивачу податкове зобов'язання по податку на додану вартість та застосовано штрафні санкції згідно податкового повідомлення-рішення №11797\10\23-0\4 від 30.05.2006 року.

Також судами встановлено, що позивачем у 2002-2003 роках проводилось нарахування та сплата податку на додану вартість виходячи із нарахованих сум за комунальні послуги, хоча починаючи з 2002 року згідно ст. 11 Закону України "Про податок на додану вартість" датою виникнення податкових зобов'язань з надання комунальних послуг встановлено дату зарахування коштів на розрахунковий рахунок (касовий метод).

Тобто, здійснюючи сплату податку на додану вартість при нарахуванні сум за комунальні послуги, а не при їх сплаті, Будинкоуправлінням №3 Львівської КЕЧ району у 2002-2003 роках було здійснено переплату податку на додану вартість на суму 49853,82 грн.

Як було зазначено судами попередніх інстанцій, податковим органом при прийнятті податкового повідомлення-рішення від 10.08.2005року №15577\10\23-1, висновок про завищення позивачем суми бюджетного відшкодування з ПДВ зроблено на підставі окремих місяців, без врахування наявної в позивача переплати по податку на додану вартість загалом за спірний період на суму 49853.82грн.

Із урахуванням наведеного, податкові повідомлення-рішення №15577\10\23-1 від 10.08.2005р і №11797\10\23-0\4 від 30.05.2006р. обґрунтовано визнані судом першої інстанції недійсними, з чим правильно погодився і суд апеляційної інстанції.

З дотриманням вимог закону вирішено також питання щодо задоволення позовних вимог про спонукання податкового органу внести зміни в облікові дані картки особового рахунку платника податків, оскільки відповідно до приписів Інструкції про порядок ведення органами державної податкової служби оперативного обліку податків і зборів (обов’язкових платежів) до бюджетів та державних цільових фондів саме за даними карток особових рахунків формується довідка про наявність у платника податків перед бюджетом суми податкового боргу.

Крім того, частково скасувавши рішення місцевого суду та задовольнивши в цій частині позовні вимоги щодо визнання нечинним податкового повідомлення-рішення ДПІ у Франківському районі м. Львова від 10.08.2005 року №15576\10\23-1, апеляційний суд обґрунтовано виходив з того, що це рішення було прийнято на підставі акту перевірки №256\23-1\24%3826 від 08.08.2005 року й висновки суду щодо цього акту стосуються і згаданого податкового повідомлення-рішення.

В зв’язку з наведеним, судом апеляційної інстанції зроблено правильний висновок про відсутність підстав для закриття провадження у справі.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги зроблених апеляційним судом висновків не спростовують і при ухваленні оскаржуваних судових рішень порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було.

За правилами ч.3 ст. - 220-1, ч.1 ст. 224 КАС України, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень, то суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 220, - 220-1, 221, 223, 224, 230 КАС України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 18 серпня 2006 року без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.

Згідно ст.ст. 236, 237 КАС України рішення суду касаційної інстанції може бути оскаржено до Верховного Суду України лише за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.