Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Сергейчука О.А.

Степашка О.І.

Шипуліної Т.М.

при секретарі Ільченко О.І.

за участю представників

позивача: Обліцова В.С.

відповідача: Олюхи В.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової адміністрації у Дніпропетровській області

на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.04.2006 р.

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19.06.2006 р.

у справі № 27/36

за позовом Державної податкової адміністрації у Дніпропетровській області

до 1. Закритого акціонерного товариства "Електромашпромсервіс";

2. Приватного підприємства "Металококс IV"

про визнання недійсним договору комісії, -

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 13.04.2006р., залишеним без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19.06.2002 р., у позові відмовлено.

ДПА у Дніпропетровській області подала касаційну скаргу, якою просить скасувати вказані судові рішення та постановити нове судове рішення про задоволення позовних вимог. Посилається на порушення судами норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення судів попередніх інстанцій, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 30.10.2003 р. між ЗАТ "Електромашпромсервіс" (комітент) та ПП "Металопром" (комісіонер) укладений договір комісії № 45/10, згідно з яким комісіонер від імені та за рахунок комітента здійснив реалізацію нерезидентам України партії товару згідно із специфікаціями, на що уклав відповідні контракти купівлі-продажу труб.

14.11.2003 р. та 30.12.2003 р. "Електромашпромсервіс" та ПП "Металопром" підписали акти приймання-здачі виконаних робіт до договору комісії на суми 1931,67 грн. і 2830,44 грн. відповідно.

30.01.2004 р. та 18.02.2004 р. сторони договору уклали додаткові угоди № 1 та № 2 до спірного договору комісії.

Суд касаційної інстанції знаходить правильною позицію судів попередніх інстанцій стосовно того, що наведені податковою інспекцією обставини: безпідставне збільшення відповідачем-1 валових витрат та податкового кредиту при сплаті комісійної винагороди та застосування нульової ставки податку на додану вартість при оподаткування експортованого товару, в обґрунтування чого податкова інспекція посилалася на факти, які стосуються укладання та виконання зовнішньоекономічних контрактів купівлі-продажу № 42/10 від 30.10.2003 р. та № 55/11 від 20.11.2003 р., укладених на виконання спірної угоди, не можуть бути підставами для висновку про укладення спірної угоди та додаткових до них угод з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, оскільки не вбачається, в чому ж полягала така мета, а також не доведено, що метою її укладення було настання протиправних наслідків. Порушення платниками податків правил оподаткування тягне за собою відповідальність, передбачену податковим законодавством, і не може бути виключною підставою для висновку про укладення угоди з метою, суперечною інтересам держави і суспільства. До того ж, судами попередніх інстанцій була встановлена відсутність в матеріалах справи будь-яких доказів щодо ухилення ЗАТ "Електромашпромсервіс" від сплати податків при виконанні спірного договору.

Разом з тим, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, розглядаючи позовні вимоги податкової інспекції про визнання недійсною угоди, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, не врахував того, що такі вимоги не можуть бути предметом позову.

Податкова інспекція, обґрунтовуючи позов, послалася на ст.ст. 207, 208 Господарського кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст. 208 Господарського кодексу України якщо господарське зобов’язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов’язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що за змістом приписів ст. 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, є нікчемним.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

З огляду на викладене, позови податкових органів про визнання такого правочину (угоди, господарського зобов’язання) недійсним судовому розгляду не підлягають.

Органи державної податкової служби можуть звертатися до судів із позовами на підставі ст. 208 Господарського процесуального кодексу України про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність. Висновок суду стосовно нікчемності правочину має бути викладений у мотивувальній, а не у резолютивній частині судового рішення.

Для стягнення вказаних санкцій необхідною умовою є наявність умислу на укладення (вчинення) угоди з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства.

За недоведеністю існування такої мети, відсутністю підстав вважати угоду нікчемною, у судів були відсутні підстави для задоволення позову в частині застосування санкцій, встановлених за вчинення угод з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Крім того, встановлені частиною 1 статті 208 Господарського кодексу України санкції можуть бути застосовані лише з дотриманням строків, установлених статтею 250 цього Кодексу, - протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше ніж через один рік з дня порушення суб’єктом установлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

За таких обставин, суд касаційної інстанції, погоджуючись із висновками судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав вважати спірну угоду недійсною, вважає, що провадження у справі щодо розгляду вимог про визнання угоди недійсною, як такої, що суперечить інтересам держави і суспільства, підлягає закриттю із скасуванням судових рішень у цій частині, а судові рішення про відмову у позові в частині стягнення з відповідачів-1 в доход держави всього отриманого за угодою, а саме коштів в сумі 2000 грн., залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

Касаційну скаргу Державної податкової адміністрації у Дніпропетровській області задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.04.2006 р. та ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19.06.2006р. в частині відмови у позові про визнання угоди недійсною скасувати із закриттям провадження у справі в цій частині, а в решті – залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття обставин, які можуть бути підставою для провадження за винятковими обставинами.