Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Голубєвої Г.К.

Суддів Брайка А.I.

Карася О.В.

Рибченка А.О.

Федорова М.О.

при секретарі судових засідань: Ликовій В.Б.,

розглянувши касаційну скаргу розглянувши касаційну скаргу Макіївської об'єднаної державної податкової інспекції у Донецькій області

на ухвалу Донецького апеляційного господарського суду від 28.11.2006 року

по справі № 7/175а

за позовом Державне підприємства "Макіїввугілля"

до Макіївської об'єднаної державної податкової інспекції у Донецькій області

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2006 року ДП "Макіїввугілля" звернулося до Господарського суду Донецької області з позовною заявою про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення ДПI у Залізничному районі Центрально-Міської МДПI м. Макіївки Донецької області №0000802340/0 від 19.05.2006 року.

Постановою Господарського суду Донецької області від 17.10.2006 року позов задоволено: визнано недійсним податкове повідомлення-рішення Центрально-Міської МДПI м. Макіївки Донецької області № 0000802340/0 від 19.05.2006 року про нарахування штрафних санкцій в сумі 322,89 грн.; стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача 3,40 грн. судового збору.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 28.11.2006 року рішення суду першої інстанції змінено: доповнено резолютивну частину постанови Господарського суду Донецької області від 17.10.2006 року абзацом стосовно здійснення процесуального правонаступництва шляхом заміни Центрально-Міської МДПI м. Макіївки Донецької області на Макіївської об'єднаної державної податкової інспекції у Донецькій області. В іншій частині постанову суду першої інстанції залишено без змін.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що судом першої інстанції справу по суті вирішено правильно, але при цьому в порушення вимог ст. 55, ст. 160 КАС України (2747-15) суд зазначив про задоволення клопотання відповідача про здійснення процесуального правонаступництва тільки в описовій частині прийнятої постанови.

В касаційній скарзі Макіївська ОДПI Донецької області просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог. Вважає, що оскільки плата за землю є загальнодержавним податком, то вимоги діючого законодавства, передбачені Законом України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) , розповсюджуються на порядок погашення зобов'язань по платі за землю.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що податковим повідомленням-рішенням Центрально-Міської МДПI м. Макіївки від 19.05.2006 року № 0000802340/0 на підставі пп. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) від 20.12.2000 року № 2181-III (надалі - Закон України № 2181) за затримку на 277 календарних днів граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання з земельного податку до позивача застосовано штраф в розмірі 322,89 грн.

Оспорюване податкове повідомлення-рішення було прийняте на підставі акту від 28.04.2006 року № 221/23-4/32442295, складеного за результатами комплексної документальної виїзної планової перевірки з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), додержання валютного законодавства, контролю за додержанням порядку проведення готівкових розрахунків за товари (роботи послуги) Державного підприємства "Макіїввугілля" за період з 01.04.2004 року по 31.12.2004 року, з 01.06.2005 року по 31.12.2005 року.

Проведеною перевіркою встановлено, що Державним підприємством "Макіїввугілля" в порушення пп. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону України № 2181-III (2181-14) несвоєчасно сплачена узгоджена сума податкового зобов'язання з податку за землю за 2005 рік.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що однією з умов застосування фінансових санкцій відповідно до пп.. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону України № 2181 є порушення платником податків граничних строків проведення платежів, встановлених цим Законом. Оскільки строки сплати податку на землю встановлюються спеціальним Законом, то у відповідача відсутні правові підстави розповсюджувати на спірні правовідносини дію Закону України № 2181 в частині застосування фінансових санкцій.

Однак з таким висновком судів попередніх інстанцій не можна погодитися, враховуючи наступне.

Спірні штрафні санкції було застосовано відповідно до підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) за порушення термінів спати узгодженого податкового зобов'язання зі сплати земельного податку.

Преамбулою Закону України "Про плату за землю" від 03.07.1992 року (2535-12) № 2525-ХП (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що цим Законом визначаються розміри та порядок плати за використання земельних ресурсів, а також напрями використання коштів, що надійшли від плати за землю, відповідальність платників та контроль за правильністю обчислення і справляння земельного податку.

Статтею 25 Закону України "Про плату за землю" (2535-12) передбачено, що за прострочення встановлених строків сплати податку справляється пеня у розмірах, визначених законом.

Відповідно до частини 1 статті 26 Закону України "Про плату за землю" (2535-12) за порушення норм цього Закону платники податків несуть відповідальність, передбачену Земельним кодексом України (2768-14) та законами України.

Преамбулою Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) № 218-III визначено, що цей Закон є спеціальним законом з питань оподаткування, який встановлює порядок погашення зобов'язань юридичних та фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), включаючи збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення.

Враховуючи межі застосування Закону України "Про плату за землю" (2535-12) та за принципом превалювання спеціальної норми над загальною, положення Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) є спеціальною нормою у галузі податкового законодавства, а Закон України "Про плату за землю" (2535-12) є загальною правовою нормою з цих питань.

Загальні норми можуть бути застосовані лише щодо питань, неврегульованих спеціальною нормою права.

З огляду на наведене висновки судів у цій справі щодо превалювання Закону України "Про плату за землю" (2535-12) над положеннями Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) щодо накладення штрафу за порушення строків розрахунків з земельного податку є помилковими.

Спеціальними нормами податкового законодавства, якими запроваджено певні види податкових зобов'язань, вирішуються ключові питання з його застосування, тому загальні норми податкового законодавства застосовуються виключно щодо тих питань та обставин, які не врегульовано спеціальною нормою.

Таким чином, контролюючий орган, встановивши вчинення позивачем порушення граничних строків сплати узгодженого податкового зобов'язання зі сплати земельного податку, правомірно застосував до позивача штрафні (фінансові) санкції на підставі пп. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) .

Відповідно до ст. 229 КАС України (2747-15) суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Отже, рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог Державного підприємства "Макіїввугілля".

Керуючись ст.ст. 220, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Макіївської об'єднаної державної податкової інспекції у Донецькій області задовольнити.

Постанову Господарського суду Донецької області від 17.10.2006 року та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 28.11.2006 року по справі № 7/175а в частині визнання недійсним податкового повідомлення-рішення №0000802340/0 від 19.05.2006 року та розподілу содових витрат скасувати. В цій частині в позові відмовити.

В іншій частині постанову Донецького апеляційного господарського суду від 28.11.2006 року залишити без змін.

Справу № 7/175а повернути до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236 - 238 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .