Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Федорова М.О.

суддів: Брайка А.І.

Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

Рибченка А.О.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ДПІ в м. Феодосії АР Крим на ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 31.07.2006 та постанову господарського суду АР Крим від 20.04.2006

у справі №2-23/6775-2006А

за позовом ТОВ "Мегаполіс-Схід"

до ДПІ в м. Феодосії АР Крим

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень

Товариство з обмеженою відповідальністю "Мегаполіс-Схід" звернулось до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до Феодосійської міжрайонної державної податкової інспекції в Автономній Республіці Крим про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення Феодосійської міжрайонної державної податкової інспекції в Автономній Республіці Крим №5771/23-1/1/0 від 04.11.2005 про визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 7170,00 грн., у тому числі: основний платіж -5975,00 грн., штрафні санкції -1195,00грн.

20.04.2006 року позивач уточнив позовні вимоги відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) і просив визнати нечинними податкові повідомлення-рішення Феодосійської міжрайонної державної податкової інспекції в Автономній Республіці Крим №5771/23-1/1/0 від 04.11.2005 та №5771/23-1/1/2 від 16.02.2006 про визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 7170,00 грн., у тому числі: основний платіж-5975,00 грн., штрафні санкції-1195,00 грн.

Постановою господарського суду Автономної Республіки Крим від 20.04.2006, яку залишено без змін ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 31.07.2006 у справі № 2-23/6775-2006А, позов задоволено.

Не погоджуючись з зазначеними рішеннями судів, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку. В своїй скарзі просить скасувати ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 31.07.2006 та постанову господарського суду АР Крим від 20.04.2006 у справі №2-23/6775-2006А та направити справу на новий розгляд до адміністративного суду першої інстанції.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судами при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Судам першої та апеляційної інстанції встановлено, що Феодосійською міжрайонною державною податковою інспекцією в Автономній Республіці Крим 27.10.2005 було проведено планову виїзну документальну перевірку дотримання вимог податкового та валютного законодавства Товариством з обмеженою відповідальністю "Мегаполіс-Схід" у період з 18.05.2004 до 01.07.2005. По результатах перевірки було складено акт №3227/23-1/32777796 від 27.10.2005.

Перевіркою встановлено порушення пункту 5.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" що виразилось у заниженні податку на прибуток за перше півріччя 2005 року на суму 5795,00грн.

На підставі акту перевірки податковим органом було прийнято податкове повідомлення-рішення №5771/23-1/1/0 про визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 7170 грн., з яких 5975 грн. -податку, 1195грн. - штрафні санкції.

По результатах адміністративного оскарження Феодосійською міжрайонною державною податковою інспекцією було прийнято податкове повідомлення-рішення №5771/23-1/1/2 від 16.02.2006 року.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог суди мотивували тим, що позивач правомірно відніс витрати, пов'язані із сплатою за договором оренди нежитлових приміщень, до складу валових витрат, оскільки зазначені приміщення використовувались позивачем у власній господарський діяльності. Тому донарахування податкового зобов'язання з податку на прибуток, на думку суду, не засновано на законі.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ "Мегаполіс-Схід" уклало з приватним підприємцем ОСОБА_1 договір суборенди не житлових приміщень №5 від 05.08.2004, згідно з яким позивач отримав у термінове платне користування (суборенду) не житлові приміщення загальною площею 48,11 м-2, які знаходяться на балансі товариства з обмеженою відповідальністю "Крим-Схід" та розташовані за адресою: місто Сімферополь, вулиця Леніна, 29/1 (офіс 408) (а.с.51-52). Балансова вартість приміщення складає 3328,00 грн., орендна плата -3328,00 грн. у місяць.

У декларації з податку на прибуток за півріччя 2005 року позивач відніс до складу валових витрат суму орендної плати за користування зазначеними приміщеннями у сумі 23900,00 грн.

Згідно з актом перевірки позивачем було віднесено до складу валових витрат суму коштів, сплачену за договором оренди офісу в місті Сімферополі, у розмірі 23900,00 грн. В акті перевірки податковою інспекцією зроблено висновок про те, що витрати, пов'язані з орендою офісу, не відповідають вимогам, які пред'являються до складу валових витрат, оскільки до перевірки не були надані документи, які б підтверджували фактичне використання цього офісу у власні господарський діяльності підприємства.

Пунктом 1.32 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" встановлено, що господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Слід звернути увагу на те, що статутом ТОВ "Мегаполіс-Схід" передбачено, що для досягнення статутної мети позивач зокрема набуває, отримує в оренду чи на лізингових умовах техніку будівлі, споруди та інше майно, необхідне для статутної діяльності (аркуш справи 98). Основними видами діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю "Мегаполіс-Схід" є загальне будівництво будинків, здача в оренду власності та інші.

Відповідно до наказу директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Мегаполіс-Схід" № 4 від 12.07.2004 року у зв'язку з виробничою необхідністю для проведення ділових зустріч та переговорів з організаціями та підприємствами було прийнято рішення про оренду додаткового офісу підприємства у центрі міста Сімферополя.

Отже, аналіз викладеного дає підстави для висновку про те, що використання орендованих приміщень у місті Сімферополі проводилось у межах господарської діяльності позивача, про свідчать договори про надання банківських послуг, необхідних для виробничої діяльності підприємства (а.с.45-50).

До того ж витрати, пов'язані з сплатою оренди приміщень, не є такими, що не підлягають віднесенню до складу валових витрат, у розумінні норм статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Підпунктом 5.11 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" також встановлено, що установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Таким чином, донарахування податкового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 7170,00 грн. є, на думку судової колегії, не обґрунтованим та не заснованим на законі.

Посилання податкової інспекції на те, що зазначені витрати за договором оренди повинні бути складовою витрат неузаконеної філії позивача, а не ТОВ "Мегаполіс-Схід" та не пов'язані з господарською діяльністю позивача, судовою колегією не приймаються, оскільки рішення про створення філії позивачем не приймалось.

Отже з наведеного вбачається, що судами першої та апеляційної інстанцій при вирішенні даної справи правильно застосовано положення Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) .

Згідно з частиною третьою статті 211 Кодексу адміністративного судочинства України підставами касаційного оскарження є порушення судом норм матеріального чи процесуального права.

Оскільки оскаржувані судові рішення постановлено судом з додержанням норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу ДПІ в м. Феодосії АР Крим на ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 31.07.2006 та постанову господарського суду АР Крим від 20.04.2006 у справі №2-23/6775-2006А слід відхилити, а судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. - 220-1, 221, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

Касаційну скаргу ДПІ в м. Феодосії АР Крим відхилити.

Ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 31.07.2006 та постанову господарського суду АР Крим від 20.04.2006 у справі №2-23/6775-2006А залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.