Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Степашка О.І.

Суддів Конюшка К.В.

Ланченко Л.В.

Нечитайла О.М.

Пилипчук Н.Г.

секретар судового засідання Меньшикова О.Я.

за участю представників:

позивача Перепелюк О.В.

відповідача Халабузарь В.В.

розглянувши касаційну скаргу Приватного підприємства "Ваюр"

на постанову Господарського суду м. Києва від 06.04.2006р.

та постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.06.2006р.

у справі №49/23-А

за позовом Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва

до 1.Товариства з обмеженою відповідальністю "Марко Плюс"

2.Приватного підприємства "Ваюр"

про визнання недійсним договору

Державна податкова інспекція у Подільському районі м. Києва (далі по тексту – ДПІ у Подільському районі м. Києва, позивач) звернулась до Господарського суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Марко Плюс" (далі по тексту – ТОВ "Марко Плюс", відповідач 1) та Приватного підприємства "Ваюр" (далі по тексту – ПП "Ваюр", відповідач 2), в якому просить: 1) визнати договір надання послуг від 10.01.2003 р. №1 недійсним на підставі ст. 49 Цивільного кодексу УРСР; 2) зобов’язати ТОВ "Марко Плюс" повернути ПП "Ваюр" кошти у розмірі 31140,00 грн., отримані за угодою від 10.01.2003 р. №1; 3) стягнути з ПП "Ваюр" на користь держави кошти у розмірі 31140,00 грн.

Постановою Господарського суду м. Києва від 06.04.2006 р, яку залишено без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.06.2006 р., позовні вимоги задоволено; визнано договір від 10.01.2003 р. №1, укладений між ПП "Ваюр" та ТОВ "Марко Плюс" на загальну суму у розмірі 31140,00 грн. (в т.ч. ПДВ – 5190,00 грн.), недійсним на підставі ст. 49 Цивільного кодексу УРСР; зобов’язано ТОВ "Марко Плюс" повернути ПП "Ваюр" кошти у розмірі 31140,00 грн., отримані за договором від 10.01.2003 р. №1, що визнаний судом недійсним; стягнуто з ПП "Ваюр" на користь держави кошти у розмірі 31140,00 грн. за договором від 10.01.2003 р. №1, що визнаний судом недійсним.

ПП "Ваюр" звернулось з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Господарського суду м. Києва від 06.04.2006 р. та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 13.06.2006 р. у справі №49/23-А, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга ПП "Ваюр" підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Так судами попередніх інстанцій встановлено, що 10.01.2003 р. ПП "Ваюр" укладено з ТОВ "Марко Плюс" договір №1, відповідно до умов якого відповідачем 2 зобов’язався виконати, а відповідач 1 прийняти та оплатити роботи щодо ремонту аудиторій №344 та №345 в учбовому корпусі НУТУ "КПІ". Виконання сторонами зазначеного договору підтверджується актом приймання виконаних робіт за лютий 2003 р. №1, податковою накладною від 12.02.2003 р. №48 на суму у розмірі 31140,00 грн., в т.ч. 5190,00 грн. податку на додану вартість, платіжним дорученням з відміткою банку про проведення операції від 11.02.2003 р.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 12.03.2004 р. визнано недійсними установчий договір ТОВ "Марко-Плюс" з моменту його укладення, статут із моменту його реєстрації, протоколи загальних зборів учасників із моменту складання та свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість із моменту внесення в реєстр платників податку на додану вартість.

Відповідно до ст. 49 Цивільного кодексу Української РСР, якщо угода укладена з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу в обох сторін – у разі виконання угоди обома сторонами – у дохід держави стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання угоди однією стороною з другої сторони стягується в дохід держави все одержане нею і все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності ж умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за угодою повинно бути повернуто другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується в дохід держави.

Необхідними умовами для визнання угоди недійсною відповідно до ст. 49 Цивільного кодексу Української РСР є її укладання з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.

Для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому конкретно виявилась завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення угоди, і хто з її учасників мав намір на досягнення цієї мети.

За відсутності таких доказів наявність умислу у юридичної особи не може вважатися встановленою.

Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що діяльність відповідача-1 була спрямована на ухилення від сплати податків і зборів, а тому, спірний договір був укладений з метою, завідомо суперечною інтересам держави. В обґрунтування такого висновку посилалися на рішення Святошинського районного суду м.Києва від 12.03.2004 р.

Проте, наявність умислу не може бути підтверджена лише рішенням районного суду про визнання установчих документів однієї сторони договору недійсним та скасування державної реєстрації, оскільки предметом дослідження у такій справі є, зокрема, відповідність установчих документів вимогам чинного законодавства, а не наявність протиправного умислу при укладенні угоди, що мала місце під час підприємницької діяльності суб’єкта.

Сам факт скасування державної реєстрації підприємства не тягне за собою недійсність всіх угод, укладених з моменту його державної реєстрації і до моменту виключення з державного реєстру.' span lang=UK style='font-size:13.0pt''

У відповідності до ч. 2 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні.

Чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов’язку по перевірці відповідності законодавству установчих документів іншого учасника правовідносин.

На час укладення спірної угоди ТОВ "Марко-Плюс" було зареєстровано у Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, було платником податку на додану вартість, виконало взяті на себе зобов’язання за спірною угодою у повному обсязі, виписало податкову накладу від 12.02.2003 р. №48 ТОВ "Ваюр", у свою чергу, розрахувалося з ТОВ "Марко-Плюс" та здійснило оплату податку на додану вартість.

Ухилення однією із сторін від сплати податків після укладення та виконання спірної угоди не може бути підставою для визнання угоди недійсною, а тягне за собою адміністративну або кримінальну відповідальність посадових осіб суб’єкта підприємницької діяльності.

Таким чином, судами не було встановлено обставин, які б свідчили про те, що сторони, укладаючи угоду, діяли з метою, яка суперечила інтересам держави та суспільства.

Крім того, з 01.01.2004 р. набрав чинності Цивільний кодекс України (435-15) (далі по тексту – ЦК України (435-15) ). Згідно із п.1 та п.2 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (435-15) , Цивільний кодекс Української РСР (1540-06) від 18.07.1963 р. втратив чинність.

Чинний ЦК України (435-15) не містить таких публічно-правових наслідків укладення недійсної угоди, які були встановлені ст. 49 ЦК України в редакції 1963 р. Цим кодексом скасована відповідальність у вигляді публічно-правової санкції – стягнення в доход держави, одержаного однією чи обома сторонами за угодою, за укладення угоди з метою, суперечною інтересам держави та суспільства.

За змістом ч. 2 ст. 5 ЦК України, кодекс має зворотну дію у часі у випадках, коли він пом’якшує або скасовує відповідальність особи.

Таким чином, застосування судом при вирішенні спору публічно-правових санкцій, які були встановлені законом, чинним на час виконання угоди, але не були передбачені ЦК України (435-15) на день ухвалення рішення про притягнення до відповідальності, є помилковим.

Не могли бути застосовані судами в цьому випадку і санкції за укладення угоди (вчинення господарського зобов’язання) з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, передбачені Господарським кодексом України (436-15) (далі – ГК України (436-15) ), що містить норми, які за предметом регулювання й установленими санкціями відповідають положенням статті 49 ЦК УРСР.

Згідно з частиною першою статті 207 ГК України, який набрав чинності 01.01.2004 р., господарське зобов’язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладене учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб’єктності), може бути на вимогу однієї зі сторін чи відповідного органу державної влади визнане судом недійсним повністю або в частині. За вчинення таких правочинів застосовуються конфіскаційні санкції, передбачені частиною першою статті 208 цього Кодексу.

Однак відповідно до пункту 5 розділу IX "Прикінцеві положення" ГК України (436-15) наведені положення цього Кодексу застосовуються за порушення правил здійснення господарської діяльності, вчинені після набрання чинності зазначеними положеннями, а за порушення, вчинені до набрання ними чинності, – лише в разі, якщо вони пом’якшують відповідальність за ці порушення.

При розгляді даної справи вищевикладене судами першої та апеляційної інстанцій до уваги не прийнято.

Згідно зі ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до вимог постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судове рішення" (v0011700-76) рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а при їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Згідно з ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.

Вищий адміністративний суд України зазначає, що оскільки допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення норм матеріального права можуть призвести до неправильного вирішення спору та не можуть бути усунені судом касаційної інстанції, то всі винесені судові рішення підлягають скасуванню, а справа – направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи судам врахувавши вищевикладене необхідно всебічно і повно перевірити обставини у справі, проаналізувати їх та інші докази, що містяться в матеріалах справи, визначитися щодо належних способів доказування і прийняти рішення у відповідності до вимог чинного законодавства.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 221, 223, 227, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

Касаційну скаргу Приватного підприємства "Ваюр" задовольнити частково.

Постанову Господарського суду м. Києва від 06.04.2006р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.06.2006р. у справі №49/23-А скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом місяця з дня відкриття таких обставин.