Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі

суддів: Фадєєвої Н.М., Бим М.Є., Леонтович К.Г., Чалого С.Я., Шкляр Л.Т.

розглянувши у попередньому розгляді справу за касаційною скаргою комунального підприємства "Івано-Франківськводоекотехпром" на постанову господарського суду Івано-Франківської області від 23 жовтня 2006 року та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 28 лютого 2007 року у справі №А-2/14 за позовом комунального підприємства "Івано-Франківськводоекотехпром" до Державної інспекції з контролю за цінами в Івано-Франківській області про визнання нечинним рішення, -

В лютому 2006 року комунальне підприємство "Івано-Франківськводоекотехпром" звернулося в суд з позовом до Державної інспекції з контролю за цінами в Івано-Франківській області, в якому просило визнати нечинним рішення відповідача №75 від 22.08.2005 р. про застосування економічних санкцій за порушення державної дисципліни цін щодо отриманої виручки за повірку лічильників та споживання води особами по завищених тарифах.

Постановою господарського суду Івано-Франківської області від 23 жовтня 2006 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 28 лютого 2007 року, позов задоволений частково. Визнано нечинним рішення №75 в частині вилучення у позивача необґрунтовано отриманої виручки за споживання води юридичними особами в розмірі 127,92 грн. та застосування штрафних санкцій від вказаної суми. В решті позову відмовлено.

_________________________________________________________________________________________________________________

Справа № К-9616/07 Доповідач: Леонтович К.Г.

Не погоджуючись з ухваленими по справі рішеннями комунального підприємства "Івано-Франківськводоекотехпром" звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів першої і апеляційної інстанцій та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 7 Закону України "Про ціни та ціноутворення" вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, по яких здійснюється державне регулювання цін і тарифів.

Відповідно до ст. 8 Закону України "Про ціни та ціноутворення" державне регулювання цін і тарифів здійснюється шляхом встановлення: державних фіксованих цін (тарифів); граничних рівнів цін (тарифів) або граничних відхилень від державних фіксованих цін і тарифів.

Частиною 2 ст. 9 Закону України "Про ціни та ціноутворення" передбачено, що державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи встановлюються державними органами України.

Постановою Кабінету Міністрів УРСР №179 від 24.04.1979 р. було передбачене стягнення збільшеної плати за перевищення норм споживання води. Постановою Кабінету Міністрів України від 20.11.2003 р. № 1788 (1788-2003-п) визнано такою, що втратила чинність Постанова КМ УРСР №179 від 24.04.1979 р. внаслідок чого позивач не вправі був отримувати плату за зверхнормативне використання води.

Разом з тим, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що посилання на порушення позивачем вказаної постанови є безпідставним, адже плата за використання води обумовлена умовами договорів позивача зі споживачами без будь-якого посилання на вказану постанову. Таким чином, підприємством не завищено тариф за спожиту воду юридичними особами.

Позивачем зі споживачами були укладені договори на відпуск та споживання питної води з комунального водопроводу та на приймання стічної води до комунальної каналізації, в яких зразковий договір (додаток №4 до Правил) доповнено умовою щодо оплати води, спожитої понад встановлені квартальні об’єми у п'ятикратному розмірі.

Встановлення в договорах умови щодо оплати повністю відповідає положенням ст. 179 Господарського кодексу України щодо порядку укладення договорів, в тому числі на основі примірного договору, затвердженого в установленому порядку, шляхом доповнення його умов за взаємною згодою сторін.

Як встановлено судами попередніх інстанцій позивач здійснював плату за повірку 1539 квартирних лічильників фізичним особам, які не є суб’єктами підприємницької діяльності.

Відповідно до ст. 28 Закону України "Про метрологію та метрологічну діяльність", Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення у містах і селищах України та Правил технічної експлуатації систем водопостачання повірка лічильників холодної води, що перебувають у власності фізичних осіб, здійснюються за рахунок підприємств та організацій, що надають послуги з водопостачання.

Такими підприємствами та організаціями, що надають послуги з водопостачання можуть бути як виробники послуг, так і виконавці послуг, оскільки чинне законодавство в імперативному порядку не визначає конкретно осіб, що відносяться до таких підприємств та організацій.

Зі змісту ст. 19 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання", ст. 31 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", преамбули Правил надання населенню послуг з водо-, теплопостачання та водовідведення, затверджених постановою КМУ від 30.12.1997 року № 1497 (1497-97-п) , листа Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства № 2/2-79 від 19.01.2005 року вбачається, що повірка лічильників в багатоквартирних будинках здійснюється за рахунок підприємств, які безпосередньо надають послуги.

Постановою господарського суду Івано-Франківської області від 26.05.2006 року у справі № А-15/39 визнано нечинним рішення Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 28.12.2004 року № 478 в частині визначення КП "Івано-Франківськводоекотехпром" тимчасово на 2005 рік виконавцем послуг з водопостачання та водовідведення в житловому фонді міської ради.

Таким чином, КП "Івано-Франківськводоекотехпром" не вправі був отримувати плату з квартиронаймачів за повірку квартирних лічильників, оскільки таке право було надано виконавцям послуг, якими відповідно до Правил надання послуг населенню з водо-, теплопостачання та водовідведення (затверджено постановою КМУ від 30.12.1997 року № 1497 (1497-97-п) ), чинних в період за який були застосовані економічні санкції, є житлово-експлуатаційні та водо-, теплопостачальні, каналізаційні або інші підприємства і організації, які безпосередньо надають споживачеві комунальні послуги.

Такими підприємствами і організаціями є житлово-експлуатаційні організації, на балансі яких перебувають внутрішньобудинкові мережі, затрати на експлуатацію і ремонт яких включаються в тариф, в який повинні бути й включені затрати на повірку квартирних лічильників холодної води.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем не включалися у розрахунок тарифу заробітня плата та інші затрати працівників відділу "Збут", які здійснювали повірку лічильників.

Тобто, позивач здійснював повірку лічильників та справляв плату за це, що додатково підтверджується калькуляцією такої плати, затвердженою 06.05.2004 р. генеральним директором позивача та інформацією про повірку квартирних лічильників за 2004-2005 роки, підписану посадовими особами позивача.

Враховуючи викладене, суди першої і апеляційної інстанцій дійшли вірного висновку про необхідність визнання нечинним рішення №75 в частині вилучення у позивача необґрунтовано отриманої виручки за споживання води юридичними особами в розмірі 127,92 грн. та застосування штрафних санкцій від вказаної суми.

Згідно ч.3 ст. 220-1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення – без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

З урахуванням викладеного, судами першої і апеляційної інстанцій винесено законні і обґрунтовані рішення, постановлені з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав для їх скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, -

Касаційну скаргу комунального підприємства "Івано-Франківськводоекотехпром" – відхилити.

Постанову господарського суду Івано-Франківської області від 23 жовтня 2006 року та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 28 лютого 2007 року – залишити без змін.

Ухвала остаточна і оскарженню не підлягає.