Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючого – Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Костенка М.І., Рибченка А.О., Федорова М.О.,

розглянула в порядку письмового розгляду касаційну скаргу ВАТ "Облдоррембуд" на рішення Господарського суду Донецької області від 15.09.2005 року та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 11.10.2005 року по справі № 22/224а за позовом ВАТ "Облдоррембуд" до Красноармійської ОДПІ про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія:

Рішенням Господарського суду Донецької області від 15.09.2005 року, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 11.10.2005 року, позовні вимоги ВАТ "Облдоррембуд" до Красноармійської ОДПІ про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення № 0001112342/0 від 13.06.2005 року – задоволено частково.

Не погоджуючись з зазначеними судовими рішеннями, позивач 24 жовтня 2005 року звернувся з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, який своєю ухвалою від 21 листопада 2005 року на підставі розділу VII Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) направив її до Вищого адміністративного суду України.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.12.2006 року касаційна скарга прийнята до провадження суду, по ній відкрито касаційне провадження.

В касаційній скарзі ВАТ "Облдоррембуд" просить скасувати судові рішення та постановити нове – про задоволення позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, судові рішення – скасуванню із направленням справи на новий судовий розгляд з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення від 13.06.2005р. № 0001112342/0, яким позивачу визначена сума податкового зобов’язання з земельного податку в розмірі 3140,49 грн. (в тому числі: основний платіж – 2093,66грн. та фінансові санкції – 1046,83 грн.) стали результати планової документальної перевірки з питань дотримання податкового та валютного законодавства структурного підрозділу ВАТ "Облдоррембуд" – Селидівської підрядної спеціалізованої ділянки по ремонту, будівництву та експлуатації автомобільних шляхів за період з 01.04.2004р. по 31.03.2005р., які були відображенні в акті №124-23/20314953 від 13.06.2005 року.

Зокрема, в зазначеному акті перевірки вказується на порушення позивачем ст. 2, ст. 5, ст. 7, ст. 14, ст. 15 Закону України "Про плату за землю", а саме, товариством не нараховано земельний податок за територією за адресою: с. Вишненве, м. Селидове загальною площею 18080 м-2, в результаті чого занижена чиста сума зобов’язання з земельного податку в розмірі 2093,66 грн.

Відмовляючи в задоволені позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідачем правомірно визначено суму податкового зобов’язання з земельного податку, що підтверджується листом Селидівський міський відділ земельних ресурсів від 25.06.2005р. №25-01-06 про те, що згідно земельно – кадастрової документації землекористувачем земельної ділянки площею 18080 кв.м. за адресюю: с. Вишневе м. Селидове є ВАТ "Облдоррембут" (Селидівська ПСДРБЕАШ). Грошова оцінка земельної ділянки за 2004 рік становить 279205,82 грн. Дане підприємство у відділ за витягом з грошової оцінки не зверталось.

З такими висновками судів в повній мірі погодитись не можна з огляду на наступне.

Відповідно до положень ст. 2 Закону України "Про плату за землю" та ст. 206 Земельного кодексу України, використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначаються залежно від грошової оцінки земель.

Власники земельних ділянок, часток (паїв) та землекористувач, крім орендарів та інвесторів – учасників угоди про розподіл продукції, сплачують земельний податок.

Згідно з визначенням, наведеним у ст.5 зазначеного Закону, об’єктом плати за землю є земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди.

Суб’єктом плати за землю (платником) є власник земельної ділянки, земельної частки (паю) і землекористувач, у тому числі орендар.

Відповідно до ст. 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до положень ст. 13 Закону України "Про плату за землю", підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Згідно з визначенням, закріпленим в ст. 193 Земельного кодексу України, державний земельний кадастр – це єдина державна система земельно-кадастрових робіт, яка встановлює процедуру визнання факту виникнення або припинення права власності і права користування земельними ділянками та містить сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим цих ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристику, розподіл серед власників землі та землекористувачів.

Пунктом 2 Положення про порядок ведення державного земельного кадастру, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12.01.1993р. №15 (15-93-п) визначено, що державний земельний кадастр включає дані реєстрації права власності, право користування землею та договорів на оренду землі, обліку кількості та якості земель, бонітування ґрунтів, зонування територій населених пунктів, економічної та грошової оцінки земель.

Відповідно до ст. 194 Земельного кодексу України призначенням державного земельного кадастру є забезпечення необхідною інформацією органів державної влади та органів місцевого самоврядування, заінтересованих підприємств, установ і організацій, а також громадян з метою регулювання земельних відносин, раціонального використання та охорони земель, визначення розміру плати за землю і цінності земель у складі природних ресурсів, контролю за використанням і охороною земель, економічного та екологічного обґрунтування бізнес-планів та проектів землеустрою.

Згідно ч.2 ст. 125 Земельного кодексу України, право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.

З аналізу зазначених норм вбачається, що обов’язок по сплаті податку на землю виникає з моменту внесення даних щодо реєстрації за платником цього податку земельної ділянки в земельному кадастрі Головним управлінням земельних ресурсів.

В той же час в матеріалах справи на а.с.26 міститься договір № 39 від 07.02.2005 року, укладений між позивачем та Державним підприємством "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельним ресурсам" про реєстрацію державного акту на земельну ділянку.

При цьому, судами було встановлено факт відсутності на момент проведення перевірки документу, який посвідчує право користування земельною ділянкою, а розмір земельної ділянки, на якій розташований асфальтно-бетонний завод, був визначений тільки на підставі даних підприємства. Зазначений факт відповідачем не заперечується.

Селидівською міською радою 15.06.2005 року прийнято Рішення Про передачу в оренду земельної ділянки у м. Селидовому відкритому акціонерному товариству "Олдорремоуд" за № 4/41-741.

Дата внесення даних реєстрації права користування земельною ділянкою до державного земельного кадастру, які відповідно до положень ст. 13 Закону України "Про плату за землю" є підставою для нарахування земельного податку судами не встановлена, це питання належним чином не було досліджено.

Суди на зазначені обставини, враховуючи вище викладені норми матеріального права, уваги не звернули, не надили їм належної оцінки та не з’ясували дійсні обставини справи, які мають суттєве значення для правильного вирішення справи.

З огляду на зазначене, висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав для відмови в задоволені позову ВАТ "Облдоррембуд" до Красноармійської ОДПІ про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 13.06.2005р. № 0001112342/0, яким позивачу визначена сума податкового зобов’язання з земельного податку в розмірі 3140,49 грн. (в тому числі: основний платіж – 2093,66грн. та фінансові санкції – 1046,83 грн. є непереконливими, оскільки зроблені без належного з’ясування дійсних обставин справи.

З врахуванням наведеного, рішення судів першої і апеляційної інстанцій не можуть вважатися законними і обґрунтованими, а тому підлягають скасуванню.

Враховуючи, що відповідно до ч.1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, згідно з ч.2 ст. 227 КАС України, справа підлягає направленню на новий судовий розгляд.

Керуючись ст.ст. 210, 220, 222, ч.2 ст. 227, 231 та ч.5 ст. 254 КАС України, колегія –

Касаційну скаргу ВАТ "Облдоррембуд" задовольнити частково, рішення Господарського суду Донецької області від 15.09.2005 року та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 11.10.2005 року – скасувати, а справу передати на новий розгляд до Донецького окружного адміністративного суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

За винятковими обставинами вона може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня їх відкриття.