Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Усенко Є.А.

суддів: Бившевої Л.І., Костенка М.І., Брайка А.І., Шипуліної Т.М.

при секретарі Коваль Є.В.

касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства "Снабсервіс"

на постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 27.09.2005р.

у справі № 20-6/197-12/081 господарського суду міста Севастополя

за позовом Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя

до 1. відкритого акціонерного товариства "Снабсервіс"

2. приватного підприємства "Укрпродукт-2002"

про визнання недійсним договору та стягнення в доход держави отриманого за угодою загальною вартістю 112 610,83 грн.

Рішенням господарського суду м. Севастополя від 14.07.2005 р., залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 27.09.2005 р., позов задоволено: визнано недійсним на підставі ст. 49 ЦК УРСР договір купівлі-продажу від 08.05.2002 р., укладений між ВАТ "Снабсервіс" та приватним підприємством "Укрпродукт-2002" / ПП "Укрпродукт-2002"/; стягнуто з ВАТ "Снабсервіс" в доход Державного бюджету України товарно-матеріальні цінності, отримані за вказаним договором, стягнуто з ПП "Укрпрдукт-2002" на користь ВАТ "Снабсервіс" грошові кошти в сумі 112610,83 грн., отримані в оплату за поставлені товарно-матеріальні цінності.

Судові рішення вмотивовані висновком судів першої та апеляційної інстанцій про укладення спірного договору ПП "Укрпродукт-2002" з метою, що суперечить інтересам держави та суспільства, посиланням на встановлений факт виконання договору та ст. 49 ЦК УРСР.

В касаційній скарзі ВАТ "Снабсервіс" просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та постановити нове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій ст. 65 Конституції України, ст. 49 ЦК УРСР, частини 4 ст. 35 ГПК України, підпункту 7.2.4 пункту 7.2 ст. 7, ст. 9 Закону України "Про податок на додану вартість".

Заперечуючи проти касаційної скарги, ДПІ у Ленінському районі м. Севастополя просить залишити скаргу без задоволення, як безпідставну.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що 08.05.2002 р. між ПП "Укрпродукт-2002" / продавець / та ВАТ "Снабсервіс" / покупець / був укладений договір купівлі-продажу товарно-матеріальних цінностей, на виконання якого ПП "Укпрпродукт-2002" згідно накладних №№ 32, 33 від 24.05.2002 р., № 34 від 27.05.2002 р., № 36 від 31.05.2202 р., № 37 від 03.06.2002 р., № 38 від 06.06.2002 р., № 39 від 07.06.2002 р., № 41 від 12.06.2002 р., № 42 від 17.06.2002 р., податкових накладних від 24.05.2002 р.. від 27.05.2002 р., 31.05.2002 р., 03.06.2002 р., 06.06.2002 р., 07.06.2002 р., 12.06.2002 р., 17.06.2002 р. поставив товарно-матеріальні цінності / обладнання та устаткування будівельного призначення / на загальну суму 112609,83 грн., а ВАТ "Снабсервіс" оплатило придбані товарно-матеріальні цінності в зазначеній сумі.

Реальність зобов'язання за спірним договором позивачем не оспорюється.

Як на підставу позову позивач посилається на те, що договір купівлі-продажу від 08.05.2002 р. укладений ПП "Укппродукт-2002" з метою приховати від оподаткування доходи, тобто з метою, що суперечить інтересам держави та суспільства.

В обґрунтування такого доводу позивач посилається на рішення Петровського районного суду м. Донецька від 17.09.2002р. у справі № 2-5700 за позовом ДПІ у Петровському районі м. Донецька до ОСОБА_1. про визнання установчих документів ПП "Укрпродукт-2002" недійсними, відповідно до якого статут, свідоцтво про державну реєстрацію ПП "Укрпродукт-2002" визнані недійсними.

Підставою для цього слугував встановлений судом факт реєстрації підприємстваОСОБА_1., як засновником, без наміру здійснювати підприємницьку діяльність.

Рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, є обов'язковим для господарського суду, згідно з частиною 4 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, щодо фактів (обставин), які встановлені судом і мають значення для вирішення спору.

Рішення районного суду не звільняло господарський суд від встановлення наявності умислу підприємства на укладення угоди, що суперечить інтересам держави та суспільства.

У відповідності з частиною 2 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

У рішенні суду відсутні обставини, встановлені на підтвердження того, що укладаючи угоду, сторони діяли з метою, яка суперечила інтересам держави та суспільства.

Визнання статуту та свідоцтва про державну реєстрацію ПП "Укрпродукт-2002" мало місце після укладення та виконання спірного договору.

Зміст спірного договору не суперечить актам цивільного законодавства. В судовому процесі не були виявлені докази, які б підтверджували, що зміст договору не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків чи свідчить про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання договору / приховування дійсного об'єкту оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету, отримання незаконних пільг з оподаткування тощо /.

Факт не звітування платника податків перед органом державної податкової служби та не сплати податків, на який посилається податковий орган в позовній заяві, є порушенням податкового законодавства та може бути підставою для застосування до такого платника податків відповідних заходів відповідальності, передбачених чинним законодавством, в тому числі притягнення винних осіб до відповідальності за ухилення від сплати податків. Такі наслідки знаходяться в площині інших, не цивільно-правових відносин.

Дійсність же правочину пов'язана з відповідністю його змісту актам цивільного законодавства, нормам моралі та правоздатністю його сторін, як це випливає із статті 213 ЦК України.

Визнання недійсними статуту та свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи не тягне за собою автоматично недійсність всіх правочинів, укладених до цього такою юридичною особою, та не свідчить про укладення всіх правочинів з метою ухилення від сплати податків.

Інших доводів щодо недійсності спірного договору, окрім як посилання на несплату податків ПП "Укрпрдукт-2002", визнання недійсними статуту та свідоцтва про державну реєстрацію цього підприємства, анулювання свідоцтва про реєстрацію підприємства платником податку на додану вартість згідно акту від 18.06.2002 р. № 28-013-7-38, позивач в судовому процесі на наводив.

Отже, висновок судів про суперечність спірної угоди інтересам держави та суспільства помилково ґрунтується на обставинах, які не мали правового значення для справи. Він є наслідком порушення судами, зокрема, вимог процесуального закону про належність доказів та підстави звільнення від доказування.

Згідно статті 49 ЦК УРСР, чинного до 01.01.2004 р., якщо угода укладена з метою, завідомо суперечною інтересам соціалістичної держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання угоди обома сторонами - в доход держави стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання угоди однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею і все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності ж умислу лише у однієї з сторін все одержане нею за угодою повинно бути повернуто другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується в доход держави. Цивільний кодекс України (435-15) , який набрав чинності 1 січня 2004 року, серед правових наслідків вчинення правочину, який порушує публічний порядок, не встановлює санкцій, аналогічних тим, які були встановлені статтею 49 ЦК УРСР.

Такі санкції за укладення угоди / вчинення господарського зобов'язання / з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, встановлені частиною 1ст. 208 Господарського кодексу України / ГК України (436-15) /.

Однак відповідно до пункту 5 розділу IX "Прикінцеві положення" ГК України (436-15) положення останнього щодо відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності застосовуються в разі, якщо такі порушення були вчинені після набрання чинності цими положеннями. Положення ГК України (436-15) щодо відповідальності за порушення, зазначені в абзаці 1 того ж пункту, вчинені до набрання чинності відповідними положеннями названого Кодексу стосовно відповідальності учасників господарських відносин, застосовуються в разі, якщо вони пом'якшують відповідальність за вказані порушення.

Оскільки санкції, передбачені вказаною правовою нормою, є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то такі санкції не є цивільно-правовими, а є адміністративно-господарськими як такі, що відповідають визначенню частини 1 статті 238 Господарського кодексу України. З огляду на це, такі санкції можуть застосовуватися лише протягом строків, встановлених статтею 250 цього Кодексу.

З огляду на викладене суди першої та апеляційної інстанцій дали не правильну оцінку встановленим обставинам справи, дійшовши висновку про наявність підстав для визнання спірного договору недійсним відповідно до заявлених позовних вимог.

Порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень, з врахуванням правильного та повного встановлення обставин справи відповідно до ст. 229 КАС України є підставою для скасування цих рішень з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позову з наведених вище мотивів.

Керуючись ст.ст. 220, 22-3, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України,

Касаційну скаргу задовольнити, скасувати постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 27.09.2005р. та рішення господарського суду м. Севастополя від 14.07.2005р., в позові відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236- 238 Кодексу адміністративного судочинства України.