Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

У березні 2006 року Прокурор Ленінського району м. Миколаєва в інтересах держави в особі Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Миколаєва звернувся з позовом до ТОВ "Автопром" про стягнення заборгованості по внескам на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування у сумі 3025 грн. 17 коп.

Постановою Господарського суду Миколаївської області від 04.07.2006 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 28.09.2006 року, позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з рішенням судів ТОВ "Автопром" звернулось з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України.

У касаційній скарзі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права позивач ставить питання про скасування постановлених по справі рішень та залишення позовної заяви без розгляду або закриття провадження.

Так, скаржник вважає, що товариство є платником єдиного податку і відповідно до Закону України "Про державний бюджет України на 2005 рік" (2285-15) №2505-ІV від 25.03.2005 року передбачено, що сплата та зарахування у бюджети державних фондів суб’єктами малого підприємництва єдиного та фіксованого податку здійснюється (до прийняття закону про спрощену систему оподаткування) на умовах, які діяли станом на 01.01.2005 року. Зазначене судами не враховано. УПФ на підставі власних розрахунків, зумовлених відомчими інструкціями, вираховує умовні борги для підприємства та виписує неузгоджені з підприємством вимоги на неіснуючий борг, що суперечить чинному законодавству.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, з яким погодилась колегія суду апеляційної інстанції, виходив з того, що Указ Президента "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва (746/99) " від 28.06.1999 року № 746/99 являє собою нормативний акт, який поширює свою дію на податкові відносини. Закон України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" № 1058-ІV від 09.07.2003р. (1058-15) регулює відносини, що виникають між суб’єктами системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхуваня. Отже, у випадку конкуренції норм, які регулюють специфічне коло відносин, але є різними за юридичною силою, переважному застосуванню підлягає нормативний акт, який є вищим за своєю юридичною силою, тобто Закон України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) , а не Указ Президента "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва".

Перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судова колегія Вищого адміністративного суду України встановила наступне.

Як встановлено судом, ТОВ "Автопром" зареєстроване в Управлінні Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Миколаєва, як платник страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування за №14-01.03-1964.

Відповідно до пункту 2 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками і застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування в Пенсійний Фонд України, зареєстрованої в Мін'юсті 16.01.2004 року за № 64/8663 (z0064-04) страхувальники є платниками страхових внесків.

Згідно ст. 1 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" № 1058-ІV від 09.07.2003р. страховими внесками є кошти відрахувань на соціальне страхування та збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені згідно із законодавством, що діяло раніше, а також кошти, сплачені на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування відповідно до цього Закону. Частиною 2 ст. 5 Закону передбачено, що виключно цим Законом визначається порядок нарахування, обчислення та сплати страхових внесків, стягнення заборгованості за цими внесками.

Відповідно до ч. 6 ст. 17 вказаного Закону страхувальник зобов'язаний нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески. Частиною 2 ст. 20 Закону встановлено, що обчислення страхових внесків застрахованих осіб здійснюється страхувальником на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких проводиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування заробітної плати, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.

Пунктом 6 ст. 20 Закону передбачено, що страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду незалежно від виплати заробітної плати (доходу), на суми яких нараховуються страхові внески. Для страхувальників, що мають найманих працівників, базовим звітним періодом є календарний місяць. Згідно ч. 12 ст. 20 вищезазначеного Закону страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.

Згідно із ч. 4 ст. 18 Закону, страхові внески не включаються до складу податків, інших обов'язкових платежів, що складають систему оподаткування.

Відповідно до Закону України "Про збір на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (400/97-ВР) страхувальники повинні сплачувати внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування в розмірі 32 % від фонду оплати праці підприємства та відрахування на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування в розмірі 1-5 % сукупного оподатковуваного доходу фізичних осіб, які працюють на підприємстві за трудовим договором. З 31.03.2005 р. розмір внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування становить 32,3 % від фонду оплати праці підприємства, а з 01.01.2006 р. по 31,8%.

Судами встановлено, що згідно наданих пенсійному органу звітів та розрахунків сум страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування за листопад, грудень 2003р., травень 2004р. - січень 2006р. підприємство нарахувало і повинно було сплатити внески в сумі 8446 грн. 53коп., за період з 01.01.2004 р. по 01.03.2006 р. Відповідачем сплачено 5421грн. 36 коп., чим ТОВ "Автопром" умови чинного законодавства не дотримало, внаслідок чого у підприємства утворилася недоїмка – своєчасно не сплачені нарахування 32 та 32,3 відсотка, яка станом на 01.03.2006 р. склала 3025 грн. 17 коп.

У зв'язку із порушенням відповідачем платіжної дисципліни, позивачем, на підставі ч. 3 ст. 106 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" була направлена вимога про сплату боргу №126 від 01.03.2006р., яка у встановленому порядку не була не оскаржена й не оплачена.

Відповідно до змін внесених до законодавства Законом України "Про вирішення питання щодо заборгованості суб’єктів господарської діяльності, які застосовують особливі умов оподаткування, обліку та звітності, у зв’язку з не перерозподілом Державним казначейством України частини податків до Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування на випадок безробіття протягом 2004 року - 1 кварталу 2005 року (3583-15) " Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Миколаєва зменшило суму позовних вимог, звільнивши відповідача від сплати заборгованості за 2004 року - 1 квартал 2005 року. Сума до стягнення заборгованості по сплаті внесків до Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Миколаєва за період з 01.04.2005р. по 28.02.2006р. складає 1990,07 грн.

Абз. 8 ч. З ст. 106 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначено, що у разі якщо страхувальник, який одержав вимогу територіального органу Пенсійного фонду про сплату недоїмки і протягом десяти робочих днів після її отримання не сплатив зазначену у вимозі суму недоїмки разом з застосованою до нього фінансовою санкцією, включеної до вимоги, або не узгодив вимогу з відповідним органом Пенсійного фонду, або не оскаржив вимогу в судовому порядку, а також у разі якщо страхувальник узгодив вимогу, але не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти робочих днів після отримання узгодженої вимоги, відповідний орган Пенсійного фонду звертається в установленому законом порядку і подає вимогу про сплату недоїмки до відповідного підрозділу державної виконавчої служби. У зазначених випадках орган Пенсійного фонду також має право звернутися до суду чи господарського суду з позовом про стягнення недоїмки.

Статтею 5 Закону № 1058-IV регулюються відносини, що виникають між суб’єктами системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів на ці правовідносини може поширюватися лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що йому не суперечить. Виключно цим Законом визначаються: принципи та структура системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування; коло осіб, які підлягають загальнообов’язковому державному пенсійному страхуванню; перелік платників страхових внесків, їх права та обов’язки; порядок нарахування, обчислення та сплати страхових внесків; стягнення заборгованості за цими внесками.

Ставки, механізм справляння та пільги щодо сплати збору на обов’язкове державне пенсійне страхування встановлені Законом України від 26 червня 1997 рок № 400/97ВР (400/97-ВР) "Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування", яким, як і Законом № 1058-IV (1058-15) , не встановлено такої пільги, як звільнення від сплати збору на обов’язкове державне пенсійне страхування для суб’єктів підприємницької діяльності, котрі перейшли на спрощену систему оподаткування.

Аналізуючи наведені правові норми, колегія суддів дійшла висновку, що страхові внески на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування не входять до системи оподаткування, на них не поширюється податкове законодавство, іншим законодавством не можуть встановлюватися пільги з нарахування та сплати страхових внесків або звільнення від їх сплати.

Отже, обов’язок сплачувати страхові внески на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування не зумовлюється статусом платника податку як суб’єкта підприємницької діяльності.

Указ Президента України № 727/98 регулює питання оподаткування суб’єктів малого підприємництва. Згідно з вимогами статті 15 Прикінцевих положень Закону № 1058-IV (1058-15) до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом, закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечать цьому Закону. Положення статті 6 зазначеного Указу про звільнення суб’єктів малого підприємництва, які сплачують єдиний податок, від збору на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, Закону суперечать і застосуванню не підлягають.

Зміна умов і норм загальнообов’язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) . Закон України "Про державний бюджет України на 2005 рік" (2285-15) ніяких змін до Закону №1058-ІV від 09.07.2003 року (1058-15) не вносив. Пункт 4 Кінцевих положень Закону України "Про державний бюджет України на 2005 рік" (2285-15) передбачає, що сплата та зарахування в бюджет та цільові фонди сум єдиного податку для суб’єкта малого підприємництва та фіксованого податку здійснюється у порядку та на умовах які діяли до 01.01.2005 р. Суд апеляційної інстанції вірно зазначив, що станом на 01.01.2005 р. платники єдиного податку здійснювали платежі як до бюджету (єдиний податок) так і до ПФУ – страхові внески.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком судів про стягнення з відповідача на користь Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Миколаєва 1990 грн. 05 коп. заборгованості по сплаті страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.

Керуючись ст.ст. - 220-1, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України

Касаційну скаргу ТОВ "Автопром" – залишити без задоволення, а постанову постанову Господарського суду Миколаївської області від 04.07.2006 року та ухвалу Одеського апеляційного господарського суду від 28.09.2006 року – без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.