Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого Бившевої Л.І.,

суддів: Голубєвої Г.К., Карася О.В., Костенка М.І., Шипуліної Т.М.,

при секретарі Євтушевському В.М.,

за участю:

представника позивача -Нещерети Д.Б.,

представника відповідача 1 - Поляка О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва

на постанову господарського суду міста Києва від 24 липня 2006 року

та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 17 жовтня 2006 року

у справі № 11/227-А

за позовом Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрвтормет",

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Екселентекс"

про визнання недійсним договору та застосування наслідків на підставі ст. 49 Цивільного кодексу Української РСР, -

У травні 2006 року ДПІ у Печерському районі м. Києва звернулась до суду з позовом про визнання недійсним договору № Е/17 від 12 березня 2003 року, укладеного між ТОВ "Укрвтормет" та ТОВ "Екселентекс", відповідно до ст. 49 Цивільного кодексу Української РСР, а також стягнення з ТОВ "Укрвтормет" та з ТОВ "Екселентекс" в дохід Державного бюджету 229 554, 31 грн. з кожного.

Постановою господарського суду м. Києва від 24 липня 2006 року в позові відмовлено.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17 жовтня 2006 року постанову господарського суду м. Києва від 24 липня 2006 року залишено без змін.

В касаційній скарзі з урахуванням доповнень ДПІ у Печерському районі м. Києва, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову господарського суду міста Києва від 24 липня 2006 року та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 17 жовтня 2006 року, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій було встановлено наступне.

12 березня 2003 року між ТОВ "Укрвтормет" (продавець) та ТОВ "Екселентекс" (покупець) було укладено договір купівлі-продажу № Е/17 на придбання брухту чорних металів. Згідно специфікації № 1 до договору №Е/17 від 12 березня 2003 року ціна на різні види металобрухту договірна на момент відвантаження.

Додатковою угодою № 1 від 18 березня 2003 року сторони, у зв'язку з допущеною в преамбулі договору помилкою, змінили преамбулу договору, визначивши, що ТОВ "Укрвтормет" є покупцем, а ТОВ "Екселентекс" - продавцем.

Від імені ТОВ "Укрвтормет" договір та додаткова угода підписані директором Столпник П.Л., від імені ТОВ "Екселентекс" - директором Дащенко В.П.

На виконання умов договору ТОВ "Екселентекс" виписало дві податкові накладні на загальну суму 229 554, 31 грн., в тому числі податок на додану вартість - 38 259, 06 грн. Факт отримання товару підтверджується відповідними актами приймання-передачі та накладними. Згідно банківських виписок розрахунки між сторонами проведені у безготівковій формі на суму 229 554, 31 грн., в тому числі податок на додану вартість - 38 259, 06 грн.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 13 жовтня 2004 року у справі за позовом ДПІ у Голосіївському районі м. Києва до ТОВ "Екселентекс", ОСОБА_1, ОСОБА_2, третя особа: Голосіївська районна у м. Києві державна адміністрація, - про визнання установчих документів недійсними визнано недійсними з моменту державної реєстрації статут та установчий договір ТОВ "Екселентекс", визнано недійсним свідоцтво платника податку на додану вартість з моменту видачі, а також визнані недійсними всі первинні бухгалтерські документи, податкові накладні з реквізитами ТОВ "Екселентекс", які підписані від імені ОСОБА_2, як директора ТОВ "Екселентекс", з моменту їх складення.

Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що позивачем не було доведено те, що, укладаючи договір № Е/17 від 12 березня 2003 року, ТОВ "Укрвтормет" та ТОВ "Екселентекс" діяли з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, та мали умисел на це.

Колегія суддів погоджується з рішеннями судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 49 Цивільного кодексу Української РСР, який втратив чинність з 01 січня 2004 року, якщо угода укладена з метою, завідомо суперечною інтересам соціалістичної держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання угоди обома сторонами - в доход держави стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання угоди однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею і все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності ж умислу лише у однієї з сторін все одержане нею за угодою повинно бути повернуто другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується в доход держави. Цивільний кодекс України (435-15) , який набрав чинності 01 січня 2004 року, серед правових наслідків вчинення правочину, який порушує публічний порядок, не встановлює санкцій аналогічних тим, які були встановлені ст. 49 Цивільного кодексу Української РСР, за укладення угоди з метою, суперечною інтересам держави та суспільства.

Згідно з ч. 2 ст. 5 Цивільного кодексу України кодекс має зворотну дію у часі лише у випадках, коли він пом'якшує або скасовує відповідальність особи.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що застосування публічно - правових санкцій, встановлених законом, чинним на момент укладення угоди, але положення якого відсутні у Цивільному кодексу України (435-15) , чинному на момент ухвалення рішення про притягнення до відповідальності, є помилковим.

Водночас, у цьому випадку не могли бути застосовані судами і санкції за укладення угоди (вчинення господарського зобов'язання) з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, встановлені Господарським кодексом України (436-15) , який набрав чинності з 01 січня 2004 року враховуючи наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави (ч. 1 ст. 208 Господарського кодексу України).

Таким чином, санкції, передбачені ч. 1 ст. 208 Господарського кодексу України, застосовуються за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. При цьому в будь-якому випадку для застосування зазначених санкцій необхідно встановити наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, хоча б у однієї сторони угоди.

В той же час, суди попередніх інстанцій, відмовляючи в задоволенні позову, правильно виходили з того, що наявність умислу не може бути підтверджена рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 13 жовтня 2004 року у справі за позовом ДПІ у Голосіївському районі м. Києва до ТОВ "Екселентекс", ОСОБА_1, ОСОБА_2, третя особа: Голосіївська районна у м. Києві державна адміністрація, - про визнання установчих документів недійсними, оскільки наявність протиправного умислу при укладенні договору № Е/17 від 12 березня 2003 року не була предметом дослідження в даній справі, а тому це рішення не звільняє суд від обов'язку встановлення наявності умислу підприємства на укладення угоди, що суперечить інтересам держави та суспільства.

При цьому суди попередніх інстанцій правомірно обґрунтували свій висновок тим, що на момент укладення та виконання договору № Е/17 від 12 березня 2003 року ТОВ "Екселентекс" перебувало в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України та було зареєстровано, як платник податку на додану вартість.

Факт визнання у судовому порядку недійсними з моменту реєстрації установчих документів підприємства, його державної реєстрації та свідоцтва платника податку на додану вартість не є підставою для визнання недійсними всіх угод, укладених з моменту його державної реєстрації та до моменту прийняття рішення судом.

Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Позивачем не було доведено те, що ТОВ "Укрвтормет" було обізнано щодо обставин державної реєстрації ТОВ "Екселентекс".

При цьому суди попередніх інстанцій вірно посилались на те, що санкції, передбачені ч. 1 ст. 208 Господарського кодексу України, не можуть застосовуватися за сам факт несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів) однією зі сторін договору. За таких обставин правопорушенням є несплата податків, а не вчинення правочину.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачем не було доведено те, що укладаючи договір № Е/17 від 12 березня 2003 року, ТОВ "Укрвтормет" та ТОВ "Екселентекс" діяли з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, та мали умисел на це.

Враховуючи вищевикладене, касаційна скарга ДПІ у Печерському районі м. Києва підлягає залишенню без задоволення, а постанова господарського суду міста Києва від 24 липня 2006 року та ухвала Київського апеляційного господарського суду від 17 жовтня 2006 року підлягають залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 221, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва залишити без задоволення, а постанову господарського суду міста Києва від 24 липня 2006 року та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 17 жовтня 2006 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.