Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

У липні 2006 року Кримське республіканське відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось з позовом до Комунального підприємства "Госпрозрахункове проектно-планувальне бюро" про стягнення 14125 грн. 00 коп. – суми несплачених штрафних санкцій за недотримання у 2005 році нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, передбаченого ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" та сплату пені за порушення термінів їх сплати з 17.04.2006р по день сплати.

Постановою Господарського суду Автономної Республіки Крим від 26.09.2006 року, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 20.11.2006 року, в позові відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням судів Кримське республіканське відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України.

У касаційній скарзі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права позивач ставить питання про скасування постановлених по справі рішень та прийняття рішення про задоволення позовних вимог.

Так, скаржник вважає, що виконанню відповідними органами обов’язку працевлаштування інвалідів повинно передувати вжиття підприємством необхідних заходів для забезпечення такого працевлаштування, до яких належить, зокрема, створення в установленому порядку робочих місць і працевлаштування на ньому інваліда, інакше місце вважається не створеним. Також скаржник наголошує, що закон не передбачає при поданні підприємством своєчасної звітності в центр зайнятості за формою 3-ПН, відсутності на обліку в центрі зайнятості інвалідів або у разі їх не направлення на підприємство, воно звільняється від обов’язку сплатити самостійно встановлену суму штрафних санкцій.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції, з яким погодилась колегія суду апеляційної інстанції, виходив з того, що Фондом соціального захисту інвалідів неправомірно були застосовані до відповідача штрафні санкції за невиконання у 2005 році, передбаченого Законом нормативу створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, оскільки свої обов’язки щодо цього він виконав належним чином, що підтверджується наявними матеріалами справи.

Перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судова колегія Вищого адміністративного суду України встановила наступне.

Статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (далі – Закон), для підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 15 до 25 чоловік – у кількості одного робочого місця, якщо інше не передбачено законом.

Судами встановлено, що відповідач згідно поданої держаної звітності "Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів" (форма №10-ПІ поштова річна) за 2005 рік повинен був створити у 2005 році 1 робоче місце для працевлаштування інвалідів (відповідно до середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу 16 осіб).

Згідно вимог ст. 20 Закону, підприємства (об’єднання), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж встановлено нормативом, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об’єднані), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

Згідно з п. 3 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою КМУ N314 (314-95-п) від 03.05.1995р.,робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участі представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.

Згідно з пунктом 5 Положення, підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів. А пунктом 14 цього ж Положення визначено, що підприємства, зокрема, у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів; інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.

Пунктом 3 розділу III колективного договору між адміністрацією та трудовим колективом Комунального підприємства "Госпрозрахункове проектно-планувальне бюро" адміністрація зобов’язалась створити одне звичайне робоче місце для працевлаштування інваліда відповідно до вимог Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.1991р. (875-12) , передбачивши вакансію у штатному розкладі оператора з обслуговування комп’ютерної техніки, що була затверджена Наказом Комунального підприємства "Госпрозрахункове проектно-планувальне бюро" №2-К від 03.01.2004р. Згідно з п. 2 Наказу створена спеціальна комісія з атестації робочого місця для працевлаштування інваліда.

Відповідно до висновку заключення Державної експертизи умов праці і соціального захисту Автономної республіки Крим №50-05 від 07.10.2005р. атестація робочого місця оператора обслуговування комп’ютерної техніки з умов праці у Комунальному підприємстві "Госпрозрахункове проектно-планувальне бюро" проведена відповідно до вимог діючого законодавства.

Господарським судом Автономної Республіки Крим встановлено, що Комунальне підприємство "Госпрозрахункове проектно-планувальне бюро" протягом 2005 року інформувало Центр зайнятості м. Судак про створене робоче місце та вакансію для працевлаштування інваліда на посаді оператора з обслуговування комп’ютерної техніки шляхом надання звітів про наявність робочого місця та потребу у працівниках формою № 3-ПН.

Статтею 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" встановлено, що працевлаштування інвалідів здійснюється органами виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів.

Протягом 2005 року ні Центр зайнятості, ні інші спеціально уповноважені органи і організації інвалідів для працевлаштування на Комунальному підприємстві "Госпрозрахункове проектно-планувальне бюро" не направляли.

Аналіз положень Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (875-12) дає підстави для висновку про те, що обов’язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов’язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця (така правова позиція відповідає практиці Верховного Суду України – постанова від 20.07.2004р. по справі №2-23/9789-03).

Крім того, судами вірно встановлено те, що в діях відповідача відсутній склад господарського правопорушення, тому відповідно необґрунтованими є вимоги позивача щодо стягнення пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій.

Враховуючи, що судами першої та апеляційної інстанцій встановлені фактичні обставини справи, які свідчать про те, що Комунальне підприємство "Госпрозрахункове проектно-планувальне бюро" вжито всіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення, судова колегія Вищого адміністративного суду України приходить до висновку про те, що суди повно з’ясували обставини справи і дали їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права, які потягли б за собою скасування чи зміну прийнятого у справі судового рішення, судовою колегією не встановлено.

Керуючись ст.ст. - 220-1, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України

Касаційну скаргу Кримського республіканського відділення Фонду соціального захисту інвалідів – залишити без задоволення, а постанову Господарського суду Автономної Республіки Крим від 26.09.2006 року та ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 20.11.2006 року – без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.