Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

У липні 2006 року Кримське республіканське відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось з позовом до Відкритого акціонерного товариства "Сімферопольський склотарний завод" про стягнення 21176 грн. 00коп. – суми несплачених штрафних санкцій за недотримання у 2005 році нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, передбаченого ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

Постановою Господарського суду Автономної Республіки Крим від 06.09.2006 року, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 13.11.2006 року, в позові відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням судів Кримське республіканське відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України.

У касаційній скарзі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права позивач ставить питання про скасування постановлених по справі рішень та прийняття рішення про задоволення позовних вимог.

Так, скаржник вважає, що виконанню відповідними органами обов’язку працевлаштування інвалідів повинно передувати вжиття підприємством необхідних заходів для забезпечення такого працевлаштування, до яких належить, зокрема, створення в установленому порядку робочих місць і працевлаштування на ньому інваліда, інакше місце вважається не створеним. Також скаржник наголошує, що закон не передбачає звільнення підприємства від обов’язку сплатити самостійно встановлену суму штрафних санкцій при поданні своєчасної звітності в центр зайнятості за формою 3-ПН, відсутності на обліку в центрі зайнятості інвалідів або у разі їх не направлення на підприємство. Тобто штрафні санкції за недотримання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, носять характер альтернативного зобов’язання, тобто підприємство або виконує норматив, або сплачує конкретну суму до держбюджету України.

У запереченні на касаційну скаргу Відкрите акціонерне товариство "Сімферопольський склотарний завод" вказує, що підприємством були прийняті всі заходи по створенню робочих місць, в т.ч. проінформовані державна служба зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення, Республіканське суспільство інвалідів про наявність робочих місць, які можуть бути зайняті інвалідами. Проте протягом 2005 року на Відкрите акціонерне товариство "Сімферопольський склотарний завод" було направлено вказаними організаціями всього 9 інвалідів.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції, з яким погодилась колегія суду апеляційної інстанції, виходив з того, що Фондом соціального захисту інвалідів неправомірно були застосовані до відповідача штрафні санкції за невиконання у 2005 році, передбаченого Законом нормативу створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, оскільки свої обов’язки щодо цього він виконав належним чином, що підтверджується наявними матеріалами справи.

Перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судова колегія Вищого адміністративного суду України встановила наступне.

Статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (далі – Закон), для підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 15 до 25 чоловік – у кількості одного робочого місця, якщо інше не передбачено законом.

Судами встановлено, що відповідач згідно поданої держаної звітності "Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів" (форма №10-ПІ поштова річна) за 2005 рік повинен був створити у 2005 році 18 робочих місць для працевлаштування інвалідів (відповідно до середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу 447 осіб), а фактично на підприємстві було працевлаштовано 16 інвалідів.

Згідно вимог ст. 20 Закону, підприємства (об’єднання), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж встановлено нормативом, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об’єднані), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом. У зв’язку з цим, до відповідача повинні бути нараховані суми несплачених штрафних санкцій у розмірі 21176 грн. 00 коп.

Згідно з п. 3 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою КМУ від 03.05.95 р. N314 (314-95-п) ,робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участі представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.

Статтею 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" встановлено, що працевлаштування інвалідів здійснюється органами виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів.

Господарським судом Автономної Республіки Крим встановлено, що Відкрите акціонерне товариство "Сімферопольський склотарний завод" протягом 2005 року інформувало Сімферопольський міський центр зайнятості, Міністерство праці та соціального захисту міста Сімферополь, Управління праці та соціального захисту населення, Сімферопольське міське товариство інвалідів про створені робочі місця та вакансії для працевлаштування інвалідів шляхом надання звітів про наявність робочого місця та потребу у працівниках формою № 3-ПН.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що Відкритим акціонерним товариством "Сімферопольський склотарний завод" протягом 2005 року самостійно та за направленнями відповідних органів було працевлаштовано 16 інвалідів.

Аналіз положень Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (875-12) дає підстави для висновку про те, що обов’язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов’язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця (така правова позиція відповідає практиці Верховного Суду України – постанова від 20.07.2004р. по справі №2-23/9789-03).

Крім того, судами вірно встановлено те, що в діях відповідача відсутній склад господарського правопорушення, тому відповідно необґрунтованими є вимоги позивача щодо стягнення пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій.

Враховуючи, що судами першої та апеляційної інстанцій встановлені фактичні обставини справи, які свідчать про те, що Відкритим акціонерним товариством "Сімферопольський склотарний завод" вжито всіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення, судова колегія Вищого адміністративного суду України приходить до висновку про те, що суди повно з’ясували обставини справи і дали їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права, які потягли б за собою скасування чи зміну прийнятого у справі судового рішення, судовою колегією не встановлено.

Керуючись ст.ст. - 220-1, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України

Касаційну скаргу Кримського республіканського відділення Фонду соціального захисту інвалідів – залишити без задоволення, а постанову Господарського суду Автономної Республіки Крим від 06.09.2006 року та ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 13.10.2006 року – без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.