К-27890/06 Про визнання нечинним і відміну рішення міської ради - Текст документа

розглянувши в порядку письмового касаційного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 до Ялтинської міської ради, треті особи - Управління по врегулюванню земельних відносин Ялтинської міської ради, Державне підприємство "Радгосп-завод "Гурзуф", про визнання нечинним і відміну рішення 18 сесії 24 скликання Ялтинської міської ради від 16 січня 2004 року, -

в с т а н о в и л а :

У червні 2006 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13звернулись до суду із вказаним позовом, в якому просили визнати нечинним і відмінити рішення 18 сесії 24 скликання Ялтинської міської ради від 16.01.2004р. № 77 "Про надання дозволу на складання проектів відведення земельних ділянок громадянам для будівництва і обслуговування індивідуальних житлових будинків на землях м. Ялта".

Постановою Ялтинського міського суду від 14 грудня 2005 року позов ОСОБА_3 та інших задоволено.

Постановою апеляційного суду Автономної республіки Крим від 26 червня 2006 року це судове рішення скасовано та постановлено нове рішення, яким позивачам відмовлено у задоволенні позовних вимог.

В касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати зазначене рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову місцевого суду.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як було встановлено судами попередніх інстанцій, рішенням 18 сесії 24 скликання Ялтинської міської ради від 16.01.2004р. № 77, в якому Ялтинська міська рада просить Раду міністрів Автономної Республіки Крим затвердити матеріали попередніх узгоджень щодо відведення земельних ділянок, які є неугіддями радгоспу "Гурзуф", орієнтовною площею 1,24 га. для виділення депортованим громадянам під індивідуальне будівництво в смт. Василівка, район будинку відпочинку "Павлінка", а також надає дозвіл на складання проектів відведення земельних ділянок орієнтовною площею 0,06 га.

Згідно державного акту на право постійного користування землею від 17.12.2002р., виданого на підставі рішення 20 сесії 23 скликання Ялтинської міської ради від 09.12.2002р. № 39, ДП "Радгосп-заводу "Гурзуф" надано в постійне користування 311,26 га. землі для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Адміністрацією ДП "Радгосп-заводу "Гурзуф" прийнято рішення про надання позивачам земельних ділянок для городництва на землях радгоспу.

Виділені депортованим громадянам земельні ділянки знаходяться в межах земель, що знаходяться в постійному користуванні ДП "Радгосп-заводу "Гурзуф", при цьому рішень щодо вилучення частини земельної ділянки у третьої особи не приймалось.

Відповідно до ст.15 Земельного кодексу (2768-14) Української РСР від 08.07.1970р. земля надавалась в безстрокове або тимчасове користування.

Безстроковим (постійним) визнавалось землекористування без заздалегідь встановленого строку.

Право землекористування згідно із ст. 20. цього ж Кодексу повинно було засвідчуватись державними актами на право користування землею.

Зазначений Кодекс втратив чинність відповідно до Постанови Верховної Ради Української РСР від 18 грудня 1990 року N 562-XII (562-12) " Про порядок введення в дію Земельного кодексу Української РСР".

Абзацом третім пункту 5 Постанови Верховної Ради Української РСР від 18 грудня 1990 року N 562-XII (562-12) із змінами, внесеними згідно із Законом України від 05.05.93 р. N 3180-XII (3180-12) , було передбачено, що громадяни, підприємства, установи, організації, які мають у користуванні земельні ділянки, надані їм до введення в дію Кодексу, зберігають свої права на користування до оформлення ними у встановленому порядку прав власності на землю або землекористування.

Статтями 22, 23 Земельного кодексу України від 18 грудня 1990 (561-12) року N 561-XII встановлювалось, що право користування земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

У відповідності із п.1 Перехідних положень Земельного кодексу України (2768-14) від 25 жовтня 2001 року N 2768-III рішення про надання в користування земельних ділянок, а також про вилучення (викуп) земель, прийняті відповідними органами, але не виконані на момент введення у дію цього Кодексу, підлягають виконанню відповідно до вимог цього Кодексу.

Статтею 92 Земельного кодексу України (2768-14) від 25 жовтня 2001 року N 2768-III передбачено, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають, зокрема, підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності.

Згідно із ст. 125 Земельного кодексу України (2768-14) від 25 жовтня 2001 року N 2768-III право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Таким чином, право постійного користування земельною ділянкою площею 311,26 га. для ведення товарного сільськогосподарського виробництва оформлено ДП "Радгосп-завод "Гурзуф" у відповідності із вимогами чинного законодавства.

Статтею 141 Земельного кодексу України (2768-14) визначено вичерпний перелік випадків, в яких право постійного користування землею може бути припинено:

а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою;

б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом;

в) припинення діяльності державних чи комунальних підприємств, установ та організацій;

г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам;

г) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;

д) систематична несплата земельного податку або орендної плати.

Відповідно до ст. 149 цього ж Кодексу, земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Рада міністрів Автономної Республіки Крим вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах міст республіканського (Автономної Республіки Крим) значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами п'ятою, дев'ятою цієї статті.

У разі незгоди землекористувача з вилученням земельної ділянки питання вирішується в судовому порядку.

Відповідно до ст. 220 КАС України (2747-15) , суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Задовольняючи позов, місцевий суд виходив з того, що оскарженим рішенням Ялтинської міської ради порушується право позивачів на користування земельними ділянками.

Апеляційним судом цей висновок визнано таким, що грунтується на неповному з'ясуванні обставин справи та на помилковому застосуванні норм матеріального права.

Дійшовши правильного висновку про те, що оскарженим рішенням права позивачів на користування земельними ділянками не порушені, оскільки їх право є похідним від права користування ДП "Радгосп-завод "Гурзуф", суд апеляційної інстанції прийняв передчасне рішення про відмову у задоволенні позову.

Так, апеляційним судом не було враховано, що третя особа - ДП "Радгосп-завод "Гурзуф" підтримав вимоги позивачів щодо скасування рішення 18 сесії 24 скликання Ялтинської міської ради від 16.01.2004р. № 77.

Встановивши, що згаданим рішенням порушується право землекористування саме третьої особи, суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що місцевим судом не вчинялись передбачені ст. 52 КАС України (2747-15) дії щодо встановлення особи, яка має в даному випадку право вимоги та не вжив заходів щодо забезпечення захисту таких прав.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що постановлене судом першої інстанції у справі рішення могло також вплинути на права і обов'язки осіб, які не були повідомлені про можливість вступити у справу, а саме осіб, на користь яких приймалось оскаржене рішення відповідача, однак апеляційним судом не надано правової оцінки цій обставині.

З огляду на викладене, рішення суду апеляційної інстанцій не можна визнати таким, що відповідає вимогам закону і воно підлягає скасуванню з направленням справи на новий апеляційний розгляд.

Під час розгляду апеляційному суду слід звернути увагу на наведене і у відповідності із вимогами закону вирішити цей спір.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 221, 223, 227, 230 КАС України (2747-15) , колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Постанову апеляційного суду Автономної республіки Крим від 26 червня 2006 року скасувати.

Справу направити до суду апеляційної інстанції на новий апеляційний розгляд.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.

Згідно ст.ст. 236, 237 КАС України (2747-15) рішення суду касаційної інстанції може бути оскаржено до Верховного Суду України лише за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.